Голова Волинської ОДА Олександр Савченко вже попрацював на Волині три сотні днів. Чи не головний висновок, який можна зробити за цей час: новий волинський «губернатор-варяг» таки зумів «показати зуби» у протистоянні з більшістю у Волинській обласній раді (тут варто додати: на відміну від свого попередника). Останній – «бюджетний» – конфлікт яскраво демонструє готовність державної гілки влади «ставити на місце» опонентів.
Втім, сам Олександр Савченко свої трьохсотденні підсумки робить трохи по-іншому – говорить про гроші, дороги і сільські школи. А ще зізнається: робота голови ОДА таки «не додає здоров'я».
– Ви – вперше на посаді голови ОДА. 300 днів – це все-таки тривалий час. І висновки можна робити. Скажіть чесно: важко?
– Знаєте, робота голови ОДА - з усіх посад держслужбовців – напевно, найскладніша. Навіть на посаді заступником міністра внутрішніх справ я чув менше «прокльонів» у свій бік, хоча, можливо, більше «грішив» на тих посадах.
– «Грішив»? Що ви маєте на увазі?
– Я маю на увазі, що не всім мої дії подобалися. Але якщо захищаєш державу, то це завжди йде всупереч очікуванням певних людей. Це я – передусім про чиновника, а не, скажімо, про депутата чи очільника ради. В раді як? Ти прийшов, кнопку натиснув, пішов. Ну максимум скаже хтось, що ти неправильно голосував...
А тут, в адміністрації, щоб ти не зробив – ти завжди «працюєш погано». Хіба окремі люди кажуть тобі «дякую» за щось конкретне.
– Але ви ж знали, куди йдете? І мабуть бачили, яка тут «опозиція» до голови ОДА…
– Така ситуація не тільки на Волині. Я працював заступником голови Київської ОДА (з січня по листопад 2017 року – ред.). І там моєму керівнику, Горгану Олександрові Любомировичу теж нелегко було. Думаю, це характерно для усіх голів ОДА .
– Чому?
– Важко назвати якусь чітку причину. В цій роботі дуже важливо не тільки працювати добре, а й розповідати про неї доступно, і з людьми спілкуватися часто, доносячи до них важливі речі.
От, той же Горган – взагалі дуже грамотний, начитаний, серйозно цікавиться економікою. Я ж – людина старої школи. І знаю, що таке «план-графік». Мені трохи легше, бо я все життя спілкуюсь з людьми. В першу чергу, з тими категоріями населення, які можна віднести до протестних – шахтарі, профспілки. Я виріс в цьому. Я не так переймаюся критикою і не ухиляюсь від спілкування, незалежно від того, приємне воно, чи ні.
«Говорити саме про МОЇ досягнення – некоректно»
– Назвіть три найважливіші результати своєї роботи, яких вам, на вашу думку, вдалося досягти на посаді голови Волинської ОДА.
– Говорити саме про МОЇ досягнення – не коректно. Я ж не особисто їх добився, а з колективом, який очолюю.
З тих позитивних зрушень, які відбувалися в області останнім часом, три виділити складно – їх насправді більше. І все ж, якщо просите – спробую (задумується).
Перше – це успіхи проекту Світового банку і Міністерства охорони здоров’я «Вдосконалення медичної допомоги хворим з хворобами системи кровообігу у Волинській області», який реалізовується на Волині. Не всі знають, але сьогодні у нашій області роблять такі операції на серці, які ще донедавна могли проводити лише у столиці.
Друге, напевно, це каналізування Шацького комплексу озер. Це те, що мені найбільше боляче… Коли я прийшов на Волинь, тут не працювала жодна екологічна програма. Ми підготували і прийняли ці програми, попрацювавши з облрадою.
А третє… Ну, давайте назву те, що ми провели реформи відповідно до нових положень про держслужбу Відтак, у нас створений, зокрема, департамент будівництва, який відповідає за будівництво і будинків, і доріг. Раніше дорогами чомусь займалося управління транспорту. Виходило, що в УКБ був свій технагляд за будівництвом, і там паралельно була теж структура технагляду – це нераціонально, тому ми це все поєднали.
Принагідно згадаю про ряд великих будівельних проектів, які вдалося завершити на Волині…
«Зібрав нараду, нагадав про можливі форми впливу, починаючи з розстрілу»
– Давайте поговоримо про перший названий вами пункт – проект Світового банку. Його запровадили на Волині раніше. Що саме зробила ваша команда?
– Так, я прийшов – і вже тут дізнався про неї. А ще дізнався, що по цій програмі майже нічого не зроблено! Хоч Світовий банк дає 30 мільйонів доларів. Ну там щось придбали, але це найлегше – оголосити тендер…
Тоді я зібрав нараду, нагадав про можливі форми впливу, починаючи з розстрілу (сміється).
І ми врятували проект. Зокрема три ангіографи закупили – для обласної лікарні, а також для Луцької і для лікарні у Ковелі.
А це було не так просто! Це означає, зокрема, примусити місцеві влади зробити високотехнологічні ремонти у приміщеннях, де встановлюється це обладнання. Приміром, напруга там повинна бути 10-20 тисяч вольт!
– Наскільки мені відомо, в Луцькій міській лікарні ангіограф ще не встановлений…
Так, але він придбаний. Там просто не виконали зобов’язання і не підготували приміщення вчасно.
Ми говорили з міською владою і я сказав: «або робіть, або я віддам ангіограф іншим». В підсумку вони зараз завершать ремонт і невдовзі ми відкриємо третій.
– Що ще мали зробити і не зробили в рамках цього проекту Світового банку?
– На Волині повинні були побудувати або капітально відремонтувати близько 100 амбулаторій. Проте це питання занедбали, і в області 10 мільйонів доларів таки відізвав Світовий банк. І тепер ми змушені оперувати цифрою 20 мільйонів, а не 30. Це серйозна втрата.
Втім цих 20 мільйонів ми освоїмо. І в нас буде 33 амбулаторії, Так, не 86, як планувалося спочатку, але це теж значний результат.
Плюс завдяки ініціативі Президента України Петра Порошенка щодо розвитку сільської медицини ми збудуємо ще 9 амбулаторій. Шість з них почнемо будувати вже в цьому році.
Загалом буде 183 амбулаторії на Волині.
«Раніше ж на світязьких пляжах, як писав Горький, «свині купалися»
– Ви казали, що на Волині не працювали екологічні програми. Але насправді ще за керівництва Володимира Гунчика облдержадміністрація пропонувала програми захисту екології, та облрада їх просто «завалювала»...
– Тим не менше екологічні програми ми прийняли. І тепер на Волині почалися зміни. Наприклад – на Шацьких озерах. Раніше, хто був на Світязі, пам’ятає, що там навіть на пляжі, як колись Горький писав, «свині купалися». Сьогодні ж там нормальна набережна.
Вдалося серйозно покращити ситуацію з каналізацією на Шацьких озерах. Грант надали поляки. Міністерство екології виділило 25 мільйонів гривень – ми «випросили».
Загалом нова каналізація обходиться в 6,5 мільйона євро. Ми тягнемо десь 150 кілометрів каналізаційних мереж по всьому каскаду. А значить, нечистоти нарешті не будуть потрапляти в грунт, а відтак – і в озера.
– Шацькі озера – далеко не вся екологія Волині…
– Починаємо роботу зі сміттям. На Волині є сотні стихійних сміттєзвалищ. Загалом під сміттєзвалищами знаходяться близько 483 га земель, на яких накопичено понад 2,7 млн тонн сміття.
Облдержадміністрація розробила проект програми поводження з твердими побутовими у Волинській області на 2018-2021 роки, яку у травні затвердила облрада. А що таке програма? Це не просто отримати дозвіл на будівництво сміттєпереробного комплексу. Це і гроші: щось дає держава, щось – область.
Ми такий полігон робимо в районі Шацька, такий полігон буде збудований в районі Луцька, тому що в Луцьку теж проблеми великі.
– Ви ведете мову про нові полігони. А які перспективи появи сміттєпереробного заводу на Волині?
– Сміттєпереробні заводи можуть ефективно працювати, коли добре налагоджений роздільний збір сміття. Тому що є багато фінансових ризиків.
Те, що сьогодні робиться на Волині і зокрема у Луцьку – це найнижчий рівень роздільного збору.
Ще одне – такий завод мусить бути завантажений роботою. Простої – це збитки. Відтак, це може спричинити підвищення тарифів на збір і вивіз сміття. Чи готові до цього волиняни?
Тому в умовах Волині поки що складно говорити про серйозний і масштабний сміттєпереробний завод. Поки що наша реальність – це роздільний збір сміття, нові захищені полігони із сортувальними лініями. І тоді серйозна частина сміття буде забиратися і йти на переробку.
«Я просив прем’єра, писав листи – не можуть вирішити. Кажуть: такий закон»
– Щодо третьої вашої тези – про будівництво. Раніше у нашій розмові ви згадували про «ряд великих будівельних проектів, які вдалося завершити на Волині». Тепер можемо про це поговорити.
– З великих проектів в Луцьку нарешті закінчили 27-му школу. Запустили дитячий садок в Ратному на 250 місць, який теж будувався більше 10 років. Завершуємо будівництво шкіл в Осівцях і Любохинах, хочемо здати в першому кварталі.
Щодо доріг... Провели ремонтів на півтора мільярда гривень. З ремонтниками доріг укладали угоди на 10 років гарантії.
Коли ремонтували ковельську трасу, вперше залучили кошти ОТГ. Зробили там не тільки проїжджу частину, а й облагородили повністю пішохідну зону.
Вперше за часи незалежності почали ремонтувати в районі Боратина окружну на Луцьк, знову ж таки із співфінансуванням громади Боратина, з ремонтом тротуарів тощо.
На сьогодні закінчили дорогу з Луцька до Володимира-Волинського. Вона повністю закінчена, але ще не до кінця оплачена, бо узбіччя ще не зроблені.
Ми навіть встигли на зекономлені кошти зробити виїзди з Володимира- Волинського. Навіть те знамените кільце на Устилуг.
До Устилуга не зробили. І кошти є, але їх не дали освоїти.
– Чому не змогли зробити дорогу від Володимира-Волинського до Устилуга?
– Розповідаю. Польща дає нам гроші на ремонт дороги до кордону. Безповоротно. Єдина вимога: ремонтувати повинна їхня фірма. Ми навіть тендер провели, як того закон вимагає, їх фірма виграла, бо умови справді були найкращі.
Після того, як гроші надійшли, ДФС поставила вимогу: сплатити 28 % податків. Господи! Ну ви скажіть «дякую», що дорогу роблять! Вони ж її з собою не забирають!
Могли зробити навіть ту дорогу, яка обходить Устилуг, аби не було проблем з чергами у місті. На ту дорогу у нас і проект є…
…Я просив прем’єра, писав листи – не можуть вирішити. Кажуть: такий закон.
– Традиційно поганою завжди була дорога між Володимиром-Волинським і Нововолинськом. Там будуть ремонти?
– Вже є перший шар – «чорновий». По ньому можна їхати. Якщо ми в цьому році покладемо зверху ще частину асфальту, буде нормальна дорога. Але загалом дороги - це така галузь, де завжди щось комусь не подобається…
– Одна з топ-тем, про яку посилено розповідає останні місяці прес-служба ОДА – інклюзивно-ресурсні центри. Це заклади для дітей з особливими освітніми потребами. Чому ця тема для вас така важлива?
– Ці центри – ініціатива фонду Марини Порошенко. Меморандум про створення цих центрів на Волині підписував ще Володимир Гунчик, але коли я прийшов на роботу, мені про це не доповіли. Я випадково побачив через місяць роботи в паперах, що є цей меморандум.
Поїхав дивитися вибрані приміщення для центрів. І був шокований: вузенькі двері, десь там колишня майстерня технікуму, все в маслі, двигуни якісь стоять... А це ж приміщення для діток на візках! Тому мають бути пандуси, просторі приміщення...
Ми їх всі «порубали». По-новому почали робити. Встигли в тому році відкрити 18 центрів. Загалом десь для 520-530 дітей. Перший центр відкрили у Володимирі-Волинському. Там цікава споруда, сухий басейн, де в невеликих кульках «плавають» діти. Дідусь одного з хлопчиків сказав: малий вперше в житті почав посміхатись… І це б’є по свідомості, бо проблема дуже велика.
Колись з такими дітьми соромилися виходити до людей, їх навіть цькували… Але, як казав президент, рівень ставлення нації до людей, які потребують допомоги, свідчить про рівень свідомості і совісті. Тому кажу з гордістю: ми це перебороли на Волині.
До речі, не можу не згадати осінній бал для людей з інвалідністю. Хвилююче дійство! Робимо ще мікропроекти «Спілкуйся нарівні». Я піцу робив з цими дітьми. Їм тяжко було й качалку тримати, але ж робили! Мої колеги з ними десь горщики ліпили, роботів складали… Ми з ними постійно працюємо. Ці діти мають теж право на щасливе дитинство.
«Ви робите полякам» - кажуть мені про Олику. Яким полякам!? Вони що, з собою заберуть!?»
– У вас з ДФС були проблеми, з Луцькою міською радою, з обласною радою… Що не вдалось зробити через такі конфлікти ?
– Не вдалося прийняти разом з радою екологічну програму розвитку. Немає програми розвитку туризму. І загалом туристична галузь має проблеми, не завжди пов’язані з браком грошей…
– Що ви маєте на увазі?
– Наприклад, деякі наші ура-патріоти проти відбудови історичних пам’яток в Олиці. Бо там жили нелюбі ними поляки. «Ви робите полякам» - кажуть мені. Яким полякам!? Вони що, з собою заберуть!? Робимо українцям, туристам.
Схоже – на Світязі. Зробили набережну, і там зразу ж з’явилася «опозиція». Мовляв, нема де бублики і пончики продавати...
Але відпочивальників побільшало вдвічі. До початку сезону покращимо пляжі: зі стоянками, риночками, а не з тим «шанхаєм», що є. Я очікую, що там буде в рази більше людей.
Як і в Олиці. Якщо її відбудуємо – там будуть мільйони туристів.
Козацьке славне Берестечко треба робити. Луцький замок теж треба робити. І там туристів побільшає, якщо правильно зробити. Через 10 років будемо відзначати 600-річчя З’їзду монархів.
Є музей Лесі Українки в Колодяжному. Є унікальне городище у Володимирі-Волинському.
Тому Волині просто необхідна програма розвитку туризму! Поодинці ми будемо, звичайно, робити об’єкт, шукати кошти… Але бажано, щоб це були спільні зусилля.
«Та й куди мені тікати? …Буду собі рибу ловити»
– Якщо Порошенко не виграє вибори, будете чекати поки вас звільнять, чи самі підете з посади?
– У 2010 році, коли виграв Янукович, я звільнився з посади заступника міністра. З бандитами не працюю принципово. Коли мені закидають, що працював з ними, кажу: неправда. Просто затягнувся процес звільнення.
Загалом наголошу: я служу державі, а не президенту… Якщо навіть припускати, що Петро Порошенко не виграє, і мене новий президент звільнить, або ж я сам вирішу, що з новим працювати не буду, то все одно працюватиму, аж поки не буде кому «здати пост». Робота ж повинна вестися, її ж треба підтримати. Зараз підеш – і буде те саме, що було в 2013 році: битимуть вікна, двері, кожен буде битись за крісло...
Та й куди мені тікати? Я на пенсії з 2005 року, і, як ви знаєте з «Аверсу» - я не бідна людина. Буду собі рибу ловити. Живу під Вишгородом, в басейні купаюся до першого льоду.
Загалом ця робота не додає мені здоров'я, але дає наснаги від того, що мені щось вдається зробити.
«Ігор Палиця сказав, що я «перейшов межу». Виходить, вони вірили, що якась межа була! І що я буду за нею»
– Ваш судовий позов на обласну раду через скандал навколо бюджету справі може закінчитися розпуском ради? Принаймні такі припущення озвучували волинські журналісти…
– Розпуск ради мені нічого не дасть. Я все одно не можу розпоряджатися бюджетом так, як я хочу. І навіть якщо я суд програю, все одно буду працювати так, як цього потребує моє бачення ситуації – по-державницькому. Все одно вони не отримають того, що вони порозписували. Цього не буде, я маю право не відпускати кошти.
Бачите, вони так звикли працювати. Це не вперше. Як сказала Ірина Вахович (депутатка фракції УКРОПу, голова бюджетної комісії облради – ред.) «раніше так робилось – і нічого». Так, дійсно, робилось. Казав мені Ігор Палиця: «ну я тут не згоден, я тобі тут три мільйона на Стобихівку не дам, от мільйон дам і хватить, бо то безперспективно».
Тоді я стерпів. По-перше, бюджет прийнявся до мого приходу і не зовсім так, як я вважаю правильним. Все одно, нам вдалося щось зробити, навіть в тих умовах .
– Ви згадали, що це «не вперше». Які ще ситуації маєте на увазі?
– Депутатська більшість в обласній раді на чолі з Ігорем Палицею заважала вчасному відкриттю 27-у школи у Луцьку. Персонально Ігор Петрович (не погоджував виділення коштів, - ред.) Підозрюю, що тому, аби нікому «лаври» не дісталися від урочистого перерізання стрічки – ні прем’єру, ні президенту… (У підсумку я принципово не був навіть на відкритті школи – мене не цікавлять лаври).
Те саме – з перинатальним центром. Він будується вже 20 років. А вони в раді знімають з нього 17 мільйонів! Теж, напевно, щоб його не відкрив президент.
І роздають на всілякі забаганки. Роздають гроші як подачки тільки ситуативній більшості. Вже б для годиться дали для депутатів з опозиції, ще комусь, а не тільки собі. І все – голосують, без пояснень, без виступів з трибуни. Відповідно до закону бюджет пропонує ОДА. Депутати його або приймають, або відправляють на доопрацювання із зауваженнями, щоб ОДА внесла доопрацьований проект бюджету.
Депутати не мають права самовільно змінювати проект бюджету. Це суперечить законодавству. Роблячи це, депутати порушують закон. А в нас є рішення Європейського суду, яке обов’язкове для виконання в Україні, і яке говорить, що «з правопорушення права не виникає». Тобто якщо щось зробили із порушенням закону, то виконавці не повинні цього виконувати. А виконує бюджет саме ОДА, а не депутати.
То що я повинен був робити? Цей «гнійник» міг ще довго там тихенько назрівати. А я розрізав його скальпелем. Неважливо мені, виграю я суд чи не виграю – я зробив те, що я був зобов’язаний зробити як державна людина.
Я показав, що закінчились ці містечкові, якісь «родові» права. Ми – дві гілки влади. Однієї влади. Вони не можуть без ОДА працювати, але вони вважають, що можуть. І ми без них не можемо працювати. Що це за робота, якщо додаткових коштів на програми, на все інше немає? Просто сидіти, і як завскладом видавати гроші? Не для того я сюди прийшов.
Ігор Палиця сказав, що я «перейшов межу». Виходить, вони вірили, що якась межа була! І що я буду за нею. Але ми з ними не обговорювали нашу "межу", ми обговорювали порядні стосунки.
«Тільки за те, що я «гопника» Лазорка з Укртранснафти витурив, держава мала б мене озолотити»
– Не можу не згадати вашої недавньої розмови з журналісткою «Аверсу»… А й справді, звідки у вас задекларовані вами статки?
– Я про це «Аверсу» ще в березні минулого року розповідав. Є такий відомий бандурист Григорій Бажул, живе в Австралії. Його дружина – рідна тітка моєї тещі. Левова частка моїх статків – подаровані нею у час, коли вона переїхала в Україну.
Хоча звісно, у моїй декларації – не тільки жінчині гроші. Я теж щось заробив.
– В «Нафтогазі» багато заробили?
– Якщо я скажу, скільки я там заробляв, то ви мене проклянете. Краще вам цього не знати (сміється).
– Так у вас в декларації це написано))
– … Тільки за те, що я повернув державі "Укртранснафту", що я одного з «гопників» Лазорка звідти витурив – тільки за те держава мала б мене озолотити.
«Континіум» не можна назвати «моїм» хоча б тому, що я не був знайомий з цією групою до призначення
– Люди звикли, що високопосадовці, прийшовши на нову посаду, проявляють «вдячність» і допомагають «своїм» структурам. Приміром, в Луцькій міській раді змінилась нова команда – і вже дороги ремонтують «укропівські» фірми. Кажуть, що «ваша» структура – це «Континіум». Хоча б тому, що троє ваших заступників – звідти…
По-перше, у мене в адміністрації працює 500 чоловік. З «Континіуму» - троє.
По-друге, «Континіум» не можна назвати «моїм» хоча б тому, що я не був знайомий з цією групою до призначення. Так, чув про Ігоря Єремеєва, але навіть не був з ним знайомий.
По-третє, заступники мої призначені через зовсім інші якості. Мій заступник Денис П'ятигорець – відомий блогер, людина, яка розбирається в політтехнологіях (хоч і не політтехнолог!), медійних технологіях тощо. Тому для мене знання і досвід Дениса Миколайовича дуже важливі. Ми завдяки цьому і наші інформаційні ресурси оновили, і зробили більш прозорою нашу роботу…
Інший мій заступник – Валентин Цьось, – знаю, заправки «WOG» будував, розбудовував їхню мережу. Я чітко розумів, що мені треба одночасно побудувати мережу амбулаторій за проектами Світовому банку і за програмою президента. У нас – близько 100 амбулаторій! Людині, яка звикла будувати лише школи та садочки, мережу збудувати важко, тримаючи усі процеси під контролем . А він досить успішно справляється.
– Яка була проблема в питанні розбудови мережі амбулаторій?
– Проблема – у тому, що гроші дає Світовий банк, а відтак і ставить свої вимоги. Які не зовсім збігаються з нашими реаліями і законами. Банк дає не кошти, а кредит, який ми маємо повернути. Але він вимагає, щоб ми за його нормативами проводили тендери. Це не правильно - ми повинні проводити тендери за законами території, на якій проживаємо. І заходили будівельники, дивились на це все і казали, що не будуть працювати.
Але на сьогодні тендери оголошені на багато амбулаторій, на сьогодні їх будують потужні волинські фірми. Неефективно амбулаторію за 5-7 мільйонів будувати і везти людей бозна-звідки. Плюс кадрів не вистачає, бо багато – за кордоном. Отож, Цьось мені був абсолютно потрібен, щоб все це координувати.
…І ще одрин перший заступник - Олександр Киричук. Він не має таких досягнень, як П'ятигорець і Цьось. Але в принципі він колись стане реально першим заступником, коли повчиться. Все добре, не бачу проблем. Вони не нав’язують мені якусь філософію, чи меркантильні зацікавленості групи «Континіум». Навпаки, інколи, як знахідка.
От літом виходжу в приймальню, а там стоять декілька дядьків - людей з інвалідністю. Люди похилого віку. Кажуть, щорічно їздять відпочивати на море, просять допомогти. Але тоді я подзвонив людям, як ви кажете «від WOG», запитав – можете допомогти? Допомогли. То чого скаржитись?
Але загалом я сам по собі все життя. І мене прив’язати до когось ще нікому не вдавалось.
«У зеків та гопників є принцип: якщо витягнув ніж - то ріж. …Тобто будь-яка людина, яка дала слово, мусить його тримати».
– Як ви потрапили на Волинь?
– До того був направлений в Київську область на допомогу молодому тодішньому губернатору. Витримав рік. Це «класний хлопець», але тільки поговорити. Він забуває про свої обіцянки.
А я так не вмію працювати. Слово – це найосновніше в житті. Щоб стати кимось, треба своє слово тримати. Навіть в тих нещасних зеків та гопників є принцип: якщо витягнув ніж - то ріж. А як витягнув ніж і не порізав – тебе вже ніхто не помічає. Тому будь-яка людина, яка дала слово, мусить його тримати.
Мене покликали до президента, він мене спитав: «А ти в кого спитав, щоб піти?» (сміється). Я розповів так ситуацію, що ми ніби з головою ОДА посварились, і тому працювати не можемо.
Мене президент відчитав і сказав: ми тобі знайдемо іншу роботу.
Хоча в пресі побутує інша думка, що я знаю народного депутата Ярослава Москаленка, який є головою фракції «Воля народу».
– Ну ви ж сусід його?
– Через паркан живемо. Ну і що? Це не має до мого призначення ніякого стосунку.
Більше того, Москаленко мабуть образився, що я пішов з Київської області. Я опирався і не бажав сюди йти, бо розумію, що мені це здоров’я не додає. Навіть якщо мені поставлять пам’ятник, то від цього легше не стане. Хоча на таких посадах пам’ятники, як правило, не ставлять.
Потім дійшло до того, що в кінці лютого 2018-го мені сказала одна мудра людина (можливо вона була і підіслана, тяжко сказати), щоб я забув про Волинь, бо невдовзі буду головою Київської ОДА. Тоді я зрозумів, що треба їхати на Волинь, бо Київська область це як покарання – це «придворна» область. А треба як в армії: «подалі від начальства».
Тому зрозуміло, що таким чином потрапив на Волинь. Потім мені тут сподобалось і зараз я не проти тут жити. Тут квартири дешевші. А я елементарно можу собі дозволити купити будиночок невеликий, бо великий мені вже й не треба.
Дружина поки не погоджується. Що тут скажеш, я не дуже слухаю дружину… Але вже така пора, що вже, певно, треба й дослухатися.
Антон Бугайчук (для «Першого»)
Фото Ірини Кабанової
Від редакції: інтерв’ю записувалося ще до резонансних заяв Савченка про його «війну з УКРОПом». Тож ця тема, звісно, й не стала однією з тем розмови
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
