Робота бібліотекаря, на перший погляд, видається нецікавою та нудною, але насправді це щоденна захоплююча подорож у світ фентезі, дитячих казок та серйозної літератури.
Заступник директора по роботі з дітьми Луцької міської централізованої бібліотечної системи Ніна Бочарова не уявляє свого життя без бібліотечної справи. Каже, що не проміняла б свою роботу ні на що на світі, хіба – на подорожі… Що читають луцькі діти і чи читають взагалі, «Перший» допитувався у пані Ніни.
- Бібліотекар не є престижною професією, але ви все ж обрали саме її. Чому?
- Є моменти у житті, коли ти не плануєш обрати професію, але так складається життя. Професія знайшла мене і я радію, що так склалося. Я збиралась після школи вступати на фізкультурний факультет, але не пройшла, також мене трохи тягнуло в театральний – туди я спізнилася…
У той момент знайшлася людина, якій потрібна була волейболістка у команду училища культури, а я відвідувала спортивну школу, добре грала, тому вирішила вступити до цього училища на бібліотечний факультет, щоб, швидше за все, продовжити таким чином свою спортивну кар’єру. У мене мама вчителька, тому в нашому домі завжди було у пріоритеті щось знати, читати…
Навчанням в училищі я була дуже задоволена, після його закінчення вступила ще у Рівненській інститут культури на заочну форму, почала працювати і зрозуміла, що я себе знайшла у цій професії. Років тридцять я попрацювала методистом у центральній бібліотеці для дорослих, згодом перейшла до дитячої бібліотеки, де мені стало дуже комфортно! Я обожнюю свою роботу, бо мені подобається щось вигадувати, творити, креативити…
- Щоб працювати з дітьми, їх треба розуміти, любити…
- Так, і мені це подобається, бо діти ніколи не обманюють, вірять, люблять і не соромляться проявляти свої почуття. З ними можна щось творити і бачити результат вже зараз. Наразі до нас приходять дітки дошкільного та шкільного віку. Але ми хочемо відійти від стандарту «бібліотека для дітей», зробити її всевіковою, назвавши «Дім дорослим і малим».
- Наскільки популярною є книга серед дітей? Зараз більшість з них просиджують увесь вільний час переважно в Інтернеті, в гаджетах…
- Ще п’ять років тому до нас приходило менше діток, ніж зараз. А от років 15-20 тому звісно, що читачів було дуже багато. Але читачів вистачає! Зараз настільки цікавими є дитячі книги, що не прочитати її неможливо. Діти йдуть за цікавими книжками. Для маленьких дітей – великий вибір кольорових, яскравих книжечок, сучасна підліткова література – це шедеври – «Голодні ігри», «Часодії»…
Сергій Гридін взагалі йде на розхват – бо він сучасний і діти з задоволенням читають його книги. Не можу сказати, що діти сьогодні не читають. Ні! Це стереотипи батьків – мовляв, що таке бібліотека?! А насправді наша бібліотека - це безпечне, безкоштовне місце, де панує творча атмосфера, де можна гратися, читати, малювати, дивитися фільми…
Ми вже не книгозбірня чи книгосховище, ми – творчий простір. І добре, що батьки починають розуміти, яким злом є Інтернет… Але Інтернет не витісняє книгу, вони спокійно співіснують і так має бути.
- Ви часто проводите різноманітні заходи для дітей у бібліотеці. Таким чином намагаєтесь привернути їхню увагу до книги?
- От два дні тому ми проводили Бібліофорт, щось на зразок Форту Буайяр. Ми з дітьми шукали ключі, була у нас темна кімната, де висів скелет з ключем у зубах, діти у дзеркальному відображенні читали фрази, складали вірші… Думаю, що саме ігрова форма приведе дітей до бібліотеки. Періодично ми запрошуємо до бібліотеки письменників, щоб діти з ними познайомилися. Бо коли вони більше знають людину, яка написала ту чи іншу книжку, то її цікавіше читати.
Діти люблять квести, які ми вже четвертий рік підряд проводимо по місту. Як виявилося, мало хто знає про пам’ятники, які є у Луцьку, бо одна справа розповісти про це словами, а інша пробігтися містом і побачити їх на власні очі.
Також у нас працює творча студія «Мальованка», дитячий гурток – ляльковий театр «Соняшник», ми допомагаємо діткам готуватися до першого класу, організовуємо консультації для батьків з цього приводу. А ще діти з 9-ої школи, учні 5-6класів, люблять приходити до нас вчити уроки.
- Знаємо, що у вашій бібліотеці є дуже маленькі читачі, яким по два-три рочки. Що вони тут роблять?
- Якось я була на тренінгу у Києві і почула там цікаву річ – бібліотеки запрошують до себе маленьких діток. Тоді я подумала, а чому б і намне почати щось подібне. Наша бібліотека розташована у багатоквартирному будинку, де є багато діток, майданчика поблизу немає,тому я зрозуміла, що їм немає де гратися, і вони залюбки відвідували свята, які ми проводили на вулиці.
Ми запросили їх до нас і саме завдяки цим малюкам, їхнім мамочкам, ми створили «Бібліоняню» - придбали м’які іграшки, згодом настільні ігри, логічні ігри. Система така: мама, бабуся, няня, які доглядають дітей, приходять сюди і малюють, граються, дивляться мультики, читають книжки.
Останні кілька років ми пропонуємо недільний варіант відпочинку у бібліотеці – з 12-ої до 15-ої у нас перегляд мультфільмів, ігри, майстер-класи.
- Окрім любові до роботи, у вас є інша стихія – подорожі… Як часто мандруєте і куди?
- Років вісім тому я з друзями подорожувала на водних катамаранах, ми шукали бурхливі річки, пороги, були на Уралі, Карелії… В молодості ми сплавлялися в Карпатах, на річці Черемош. Зараз пробую ходити в Карпати, була в Грузії… Мій син теж підхопив цю «залежність» від подорожей, пішов ще далі мене - уже побував у 21 країні світу.
Коли подорожую, то намагаюся бачити країну не через музеї, а через родини, - так було в Грузії, так ми відпочиваємо на Гуцульщині… У мандри їду двічі на рік, а якщо не вдається, то мені стає нудно. От в жовтні планую їхати в Карпати знову, знаю, що буде холодно, важко, але якщо не поїду, то рік мине даремно.
- Ви прихильниця винятково активного відпочинку…
- Я завжди собі казала, що коли мені буде 50 років, то я поїду на море і полежу на пляжі, таке ж говорила і про 60 років… Для мене подорож – це звільнення від цивілізації, рутини. Мені подобається себе випробовувати у походах.
У минулому році ми ходили в гори - Мармароси і нас застала страшна гроза. Це страшно, коли ти піднявся на плато і довкола немає нічого, тільки стріли блискавки. Ми відкинули усі залізні палки, які були, сіли подалі один від одного… Але в такі моменти ти пізнаєш справжнього себе. Я не погоджуюся з фразою «підкорити гори», туди можна піднятися, помилуватися красою. Природу треба поважати, любити і бути людиною. Ми сидимо тут низько, а там високо усе по-іншому.
- Куди б Ви хотіли ще поїхати?
- Ще раз повернутися в Грузію та Карелію… На островах дуже чиста вода кольору неба. Якщо Урал – це кремезний дядько, Карпати – юнак, то Карелія – красива дівчина… Маю бажання найближчим часом відвідати Чорногорію.
- Ви на свій вік дуже гарно виглядаєте. У чому секрет Вашої молодості?
- Не бути злою, частіше посміхатися, фізично загартовуватися. Я намагаюся бігати, цьогоріч брала участь у півмарафоні, бігла 5 кілометрів і, до речі, покращила свій результат до минулого року – у 2016 році я пробігла за 34 хвилини, цього року – за 31.
Життя загалом радісне, у ньому зрідка трапляються негаразди. Я не вживаю слово «проблема», - кажу «негаразди», це легке слово, означає щось тимчасове і незначне у житті. До всього ж працюючи з дітьми, ти молодшаєш, думаєш по-іншому, мабуть, через це мені не завжди подобається спілкуватися з серйозними дорослими людьми.
«Подорожувала» книжковим світом Ірина Костюк
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
