В’ячеслав Пащук та Василь Костюк із Нововолинська до війни займалися бізнесом.
В’ячеслав будував приміщення і здавав їх в оренду. Василь працевлаштовував людей за кордоном.
Після вторгнення росіян вони заснували волонтерське об’єднання «Укриття – Нововолинськ».
Сюди фурами приїжджає допомога з Європи, яку згодом перерозподіляють переселенцям, доставляють військовим на фронт і жителям деокупованих міст та сіл.
Ще бізнесмени налагодили систему закупівлі та ремонту автівок для армії.
А розпочалося все із заклику у фейсбуці… облаштувати в місті укриття.
Як підприємці стали волонтерами – у матеріалі.
Замість магазинів – волонтерський центр
В’ячеслав Пащук до повномасштабної війни збудував триповерхове приміщення, де мали б бути магазини. Проте повністю завершити задум так і не вдалося.
Коли в лютому постало питання, куди ховатися під час повітряних тривог, він подумав про підвал у цьому будинку.
Закинув відеозвернення у фейсбук. Попросив нововолинців принести необхідні речі, аби облаштувати укриття.
Люди почали нести, хто що мав: ліжка, покривала, закрутки, воду, генератори…
Допомагав у цій справі також друг і кум Василь Костюк.
«Спочатку в укриття приходило багато людей. З часом вони звикли до сирен, стали ховатися тут рідше. Натомість почала приїжджати гуманітарна допомога», – згадує В’ячеслав Пащук.
Спершу його знайомі з Польщі відправили в Україну два буси з гуманітаркою. Пізніше підтримка надійшла від друзів із Нідерландів.
Так поступово укриття стало волонтерським центром із відповідною назвою.
Через місяць підприємці заснували однойменний благодійний фонд.
Відтоді почали співпрацювати з різними фондами та волонтерами: і з місцевими, і з інших міст.
Наразі «Укриття – Нововолинськ» – це команда з 15 волонтерів.
За гроші діток фарбують авто
Найбільше допомоги відправляють військовим. Серед отримувачів зокрема 14-та, 93-тя, 63-тя, 36-та, 95-та, 80-та бригади, спецпідрозділи, кіровоградські «Альфа» та штурмова рота тощо.
Закупляють все, що просять бійці, – від спорядження до автівок.
Спочатку чоловіки робили це за власні кошти. Коли масштаб зріс, почали долучатися друзі, згодом – і незнайомі люди.
Особливо щемно, коли міські діти продають браслети, прапорці, свої іграшки й виторг приносять в «Укриття».
«За гроші діток ми фарбуємо авто, купуємо запчастини. Їм важливо долучатися, нам приємно, а військовим приємніше в сотні разів, їх це надихає», – каже В’ячеслав.
З фронту завжди є запит на генератори, павербанки, сонячні батареї.
З харчів хочуть солодощі, смачну каву, різні цікавинки з-за кордону.
«Найчастіше військові просять просто їх відвідати. Буває, кажуть: «Можете нічого не привозити, але приїдьте», – ділиться Василь Костюк.
Він відповідальний за придбання автівок та доставку їх на передову. Вже «пригнав» туди два десятки машин.
«Було, що ми блукали, поки їхали. Не раз під обстріли потрапляли. Ракети над нами збивали. Якось машина заглохла за 400 метрів від зони бойових дій. Історій багато, але всі закінчилися добре», – додає чоловік.
Щодня відправляють посилки по всій Україні
Волонтерському об'єднанню допомагають іноземні благодійні фонди, різні організації й просто небайдужі люди. Серед країн-партнерів зокрема Нідерланди, Польща, Німеччина, Чехія, Литва, Латвія, Швеція, Велика Британія, Америка.
Спочатку допомога надходила вантажівками. Усі три поверхи приміщення «Укриття» були забиті речами. Ще були склади по місту. Зараз обсяги дещо менші.
Багато речей та харчів передають на схід. Харків, Бахмут, Чернігів, Ізюм… Майже у всі міста, де були чи досі йдуть бойові дії.
Щодня відправляють посилки по всій Україні. Буває, що волонтери з прифронтових міст самі приїжджають у Нововолинськ за необхідним.
Після відходу росіян допомогу завозили в Бучу, Ірпінь тощо.
«Майже скрізь відчувалася гуманітарна катастрофа. Були села, в яких до війни жила тисяча людей, а через наступ росіян стало 15 тисяч. У Новий Буг за три дні з околиць, Червоної Долини, Баштанки переїхало 30 тисяч людей. Усі вони потребували їжі та ліків», – розповідає В’ячеслав.
Критична ситуація з медикаментами склалася зокрема в Харкові. Сотні аптек одночасно перестали працювати: одні розбомбили росіяни, в інших працівники евакуювалися з міста. До того ж порушилася система доставки, тож потреба виникла велика.
«Внаслідок війни постраждало багато тварин. Корм для них завозили бусами», – додає Василь.
Багато допомоги скеровували переселенцям, яких прихистили у Нововолинську. Щодня приходило до 300 людей.
Нерідко траплялося так, що матеріальна допомога переростала у щось більше. Наприклад, як от історія про те, під опікою «Укриття» – 15-річна переселенка-баскетболістка, батьки якої не можуть виїхати з окупованої території.
Зі слів волонтерів, найважче вислухати історію кожного. Хтось бачив, як вбили сусіда. Комусь довелося ховати родичів просто на подвір’ї. Одні втратили дім і все, що мали. Інші самі дивом врятувалися.
Багато переселенців покинули домівку лише у тому, в чому були. Вони потребували елементарного – одягу та взуття. Були випадки, коли у спеку люди ходили в зимових чоботах, бо не мали за що купити інші.
Разом із тим, не обходилося і без прикрих ситуацій. «Якось одна сім’я сказала, що вони з Миколаївської області. Мали маленьку дитину. Ми їм візок дали, памперси – словом, все, що треба. Я їх фоткаю, звітуюсь у фейсбуці. За трохи дивлюся: 30 коментарів. «Та це ж місцеві, це наші сусіди», – писали люди, – згадує В’ячеслав. – Бог їм суддя. Раз просили – значить, потребували. Якби зізналися, що вони місцеві, але потрапили у скрутну ситуацію, ми б все одно допомогли. Але неприємно, що вони збрехали».
Іноді виникають проблеми з митницею, проте всі ситуації вдавалось вирішити. Під питанням доставка дронів, адже законодавство не дозволяє завезти їх офіційно в Україну.
Чоловіки вірять: знайдуть шлях вирішення проблеми, і спільними зусиллями з іншими волонтерами буде в українців ціла армія дронів.
Фронтові авто ремонтують по кілька разів
В’ячеслав Пащук та Василь Костюк організували також лінію з ремонту автівок, які потрапили під обстріли на фронті.
Роботи відбуваються на двох базах. До цього процесу залучені різні майстри. Вони виконують все безплатно, а запчастини закупляють волонтери «Укриття».
Власник однієї СТО пішов воювати й загинув, але його підлеглі продовжують допомагати армії.
За потреби машини фарбують у маскувальні кольори.
В одній майстерні роблять «секрет» для штурмовиків – двомісний дизель-автомобіль високої прохідності.
«росіяни спрямовують на наших бійців всі можливі види зброї. Авіацію, фугасні й фосфорні бомби… Що хоч «ллють» на голову», – зауважує В’ячеслав Пащук.
Тому техніка у бойових умовах швидко виходить з ладу. Часто автівки ремонтують по кілька разів.
«Ця машина врятувала багато життів, вивозила поранених. Коли російська армія форсувала Сіверський Донець, вона єдина проїхала через річку і на буксирі витягнула ще два авто. Постраждала від обстрілів, ми полагодили. Тиждень поїздила – і знову потрібно було ремонтувати», – розповідає Василь Костюк.
З його слів, волонтерство втомлює, але кожна поїздка на схід заряджає й дає сили рухатися далі.
«Я розумію, що якщо здасишся, то легше не буде», – додає В’ячеслав.
Чоловіки пригадують історії, які надихали військових і їх самих.
Одна з них – як мисливці на Київщині протистояли окупантам.
«До саперів прийшов дід. Каже: «Хлопці, замінуйте мені оту дорогу. Зараз йтиме російська колона». Прохання виконали. Ідуть танки. Перший підривається, всі інші звертають зі шляху в посадку. А там мисливці почали їх «палити». Влаштували русні судний час. Тоді хлопці зрозуміли, що народ з армією», – ділиться В’ячеслав.
Іншу пригадує Василь: «Наші хлопці розмістилися на Миколаївщині біля села Червона Долина. Дивляться: з села йдуть сотні людей з лопатами. Подумали, що зараз будуть їх гнати (бо, на жаль, і таке траплялося). А вони прийшли копати окопи. Коли були бої, люди найперше гасили нашу військову техніку, яка палала, а лише після того – свої хати».
В’ячеслав каже: якби люди були такі згуртовані у 2014 році, зараз була б зовсім інша ситуація.
Мовляв, тоді одиниці їздили на фронт. Значно менше людей віддавали власні кошти на різні потреби. Однак і зараз, на думку співрозмовника, дуже великою є проблема відмежування від реалій.
«На жаль, для 80 % українців війна вже закінчилась. Не хочу нікого образити, але це реально так. Той на море їде, в того музика до ранку волає…» – каже В’ячеслав Пащук.
Попри це, в «Укриття» зараз кількість донейтів росте. Волонтерське об’єднання здобуває довіру і все більше людей його фінансово підтримують.
Текст та фото – Наталя Хвесик
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
