Луцьк. Йдемо проспектом Волі. «А розкажи про щастя», - прошу її.
«Щастя – то таке місто… Я його обожнюю. Гарненьке, маленьке... Хоч то була й війна. Правда, більшість будинків там - то дачі», - всміхається.
Вона сама – тендітна, маленька і красива. І це вона якраз про те Щастя, а ні про жодне інше. Луганське місто Щастя, про існування якого від 2014-го знає чи не кожен українець.
«Де ми жили? У школі міліції жили. У прокурорському будинку жили. Ну, і на дачі... Я недовго там була: 9-ть місяців. А потім одна авторитетна для мене людина сказала, що треба їхати на гражданку. Мовляв, ми своє вже зробили, це починається армія й інша війна. І я послухала його»…
***
Так лучанка Віталіна Федоренко згадує про свої будні в батальйоні «Айдар». Тоді вона була – дівчиною-добровольцем із Запоріжжя. Дівчиною, яка ходила в розвідку, в наряди і застосовувала вогнепальну зброю. А лучанкою стала трохи згодом.
Нині Віталіна воює на іншому фронті - інформаційному. Бо ми, каже, «на ньому більше програємо». Вона – єдина волинянка, котра стала учасницею грандіозного мистецького проекту «Українські амаzонки» від Міністерства інформаційної політики України, який покликаний популяризувати Збройні сили України. Проекту, який у травні дав змогу учасницям АТО, військовим журналісткам та волонтеркам вбрати дизайнерські вишиванки та вийти на подіум. А в жовтні … навчить танцювати. «Українські амаzонки» запросять до танцю захисників, щоб розказати свої історії війни.
«Я спочатку просто всіх обіймала і проводжала на фронт»
Віталіна їздить з Луцька на репетиції, вчиться танцювати і готується до виступу в стінах Колонної зали Київської міської адміністрації. А ще не так давно дах КМДА став їй прихистком під час Майдану.
Уявити, як ця дівчина одного прекрасного дня поїхала з рідного їй Запоріжжя, бо їй треба на Майдан, - складно. За плечима – Запорізький національний технічний університет. Дипломований менеджер. Тато сказав: «Їдь», бо він знав у кого донька вдалася. Нині він і сам військовий капелан Юрій Федоренко. Мама хвилювалася. Але перечити не стала і теж благословила.
До Запоріжжя після подій на Майдані вона повернулася вже іншою: з іншими друзями, з іншими мріями. Рвалася добровольцем на Схід.
«Але відразу потрапити на фронт не вдалося, тому спершу проводжала туди інших. Своїх друзів: волонтерів, активістів – людей, з якими звів Майдан. А далі – й сама слідом. Чому «Айдар»? Тому що це був перший добровольчий батальйон, який діяв при Міноборони. Для мене це ідеологічно важливо», - згадує.
«Важко було вмовити взяти з собою на вилазку»
Жовтень 2014-го. На Луганщину вона приїхала машиною разом з хлопцями-айдарівцями.
«Мене взяв із собою легендарний командир розвідки «Айдару» Динаміт (Сергій Оврашко)», – згадує Віталіна.
У грудні 2014-го Динаміт загинув на фронті...
До «Айдару» Вітамінкою Віталіну кликали друзі та рідні. Після нього, то вже - позивний. Він пасує тендітній юнці як ніякий інший. Енергійна. Комунікабельна. Рішуча. Така, від присутності якої у сірих буднях війни суворим воїнам ставало легше.
«Часто мені важко було вмовити їх взяти мене на вилазку. Не хотіли. Але я можу їх як чоловіків зрозуміти. Тоді просто пояснювала, що і ми, дівчата, відчуваємо таке ж бажання захистити свою землю, як і вони, хлопці. Але я недовго там пробула – 9 місяців…» - розказує.
І це їй - недовго.
«Правду кажуть, що після війни всім рік за три йде. Рік – там. А тільки недавно я змогла сказати, що повернулася з війни, - зазначає Віталіна. - Ти там ходиш і розумієш, що кожної секунди можеш померти. І тоді ти реально кайфуєш від життя. Бо це справжній кайф. Тут нема цього відчуття. Коли я там спала, то не здригалася від того, як рвалися міни. Хтось щось прошепче – чула, а от міни – ні. А тут почула в будній день феєрверк якось – і як стояла на балконі, так і впала з криком».
А якось хлопці з «Айдару» запросили її на Волинь. На Світязь. Вона приїхала на Волинь – і лишилася.
Віталіна вже три роки живе в Луцьку. На Світязі ще не була, але місто, схоже, «приручило» айдарівку надовго.
«Луцьк - це моє місто. Завжди знала, що буду тут жити. Тут нічого зайвого. Мало людей. Зручна розв’язка. Затишно. Після війни великі міста мені… завеликі», - каже.
Вийшла на подіум, щоб сказати: «Всім привіт, у нас війна!»
Навесні Віталіну Федоренко запросили стати одним із обличь проекту «Українські амаzонки», який за підтримки Міністерства інформаційної політики України втілювала ГО «Всесвітній день вишиванки». До Дня вишиванки (14-го травня) тих, хто більше звик до камуфляжу та берців, вбрали в дизайнерські сукні та сорочки і вивели на подіум.
«Українськими амаzонками» стали відомі волонтерки, учасниці АТО, журналісти, які висвітлювали події з фронту. Етнопоказ презентували у Мистецькому арсеналі у травні. Серед тих, хто взяв у ньому участь, крім Віталіни Федоренко з Луцька, - волонтерка, парамедик Юлія Сидорова, волонтер Віка Мірошниченко, командир медичного волонтерського підрозділу «Ангели Тайри» ASAP Юлія Паєвська, акторка і волонтерка Алла Мартинюк, журналістка Євгенія Цвєтанська та багато інших.
Лучанка дефілювала у сукні львівської студії «Гойра» та творчої майстерні «Теліженко». У звичному житті дизайнерські вишиванки Віталіна носити не звикла. Тому можливість вийти на подіум, каже айдарівка, - то нагода побути іншою заради гарної справи.
«А ще – сказати світу: «Усім привіт, у нас війна!». Про це треба говорити. Америкам, європам – усім. Бо це важливо. Там, на фронті – все стабільно: на сьогодні там достатньо людей, які професійно і гарно виконують свою роботу, яким можна довірити безпеку країни. Я ними пишаюся і вдячне їм, за те, що вони роблять. Тим часом у мене є шанс повоювати на іншому фронті – інформаційному», - зазначає дівчина.
Танго про... війну
«Запроси мене з війни» - черговий проект, який «Українські амаzонки» реалізовують до Дня захисника України. Презентація соціального проекту відбудеться 25 вересня у стінах Кабміну. Команда «амазонок» знову взялася за непросту справу – популяризувати Збройні сили. Робитимуть це креативно й з душею.
Уже кілька місяців Віталіна Федоренко випробовує себе в танці. Для неї це буде постановка танго. З учасниками працюють професійні хореографи. Результати продемонструють в ефірі телеканалу СТБ 12 жовтня. У кожної з «амазонок», жінок і дівчат, які дивилися в очі війні, буде в ньому своя місія – розказати свою історію.
«Моя – про відносини з війною. Я поїхала туди зробити свій внесок і підтримати людей. Спочатку проводжала на фронт, обіймала, благословляла в дорогу. А потім рушила й сама. Моя першочергова задача там була – у разі чого надати першу медичну допомогу. Згодом – проводила інструктажі для бійців. Присутність жінок на фронті – дуже важлива. Іноді просто тепла посмішка ТАМ важить дуже багато», - розповідає айдарівка з Луцька.
Тому танець Віталіни з позивним «Вітамінка» буде якраз про це. А як цій дівчині з Луцька вдасться з допомогою танго розказати про війну, можна буде побачити.
Про свою історію війни розкаже у танці...
Текст: Олена ЛІВІЦЬКА (Перший).
Фото з архіву Віталіни ФЕДОРЕНКО.
Передрук заборонено.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
