Роману Марценюку тепер назавжди 29 років: він загинув на Київщині. Військовий не дожив до свого 30-річчя всього лиш 2 місяці.
Спогадами про захисника поділилась мама - Анжеліна Ростиславівна, пише ВСН.
«Надійний, веселий, доброзичливий і хоробрий професіонал, завжди готовий пожертвувати власним життям заради друга. У бою з лютим ворогом виявив хоробрість, відвагу та професіоналізм, гідні найвищої державної нагороди…». Так, за словами мами Героя України Романа Марценюка – Анжеліни Ростиславівни, відгукувались про її сина побратими, з якими він пліч-о-пліч захищав Україну від рашистської орди.
Був найстаршим у сім’ї
Народився Роман у селі Радовичі, що на Іваничівщині, і був найстаршим із трьох дітей родини. Мав меншого брата Івана та сестричку Богданку, якій зараз 13. За словами мами, Роман зростав дуже допитливим і відповідальним хлопчиком, був турботливим сином та братом. Дуже любив щось малювати і майструвати, мав дуже багато друзів і захоплювався рибальством. А ще він ніколи не відмовляв у допомозі усім, хто б його про що не попросив. Все дитинство хлопця пройшло в селі, у діда та баби.
«Рома завжди був дуже спокійний і добрий, і це для нього було поривом уперед, щоб іти захищати свою землю. Любив риболовлю, це була, як манія: сидів усе перебирав свої сітки та вудочки. Був веселий, любив сильно дітей», – розповідає пані Анжеліна.
Закінчивши 9 класів Грибовицької загальноосвітньої школи, юнак вступив у вище профтехучилище №1 у селі Будятичі (нині – Нововолинський центр профтехосвіти), де отримав фах маляра, плиточника, лицювальника. Не знайшовши роботи з нормальним заробітком і маючи досить затребувану спеціальність, він якийсь час займався так званою «шабашкою». Згодом Роман зустрів і покохав дівчину, з якою мріяв прожити довгі літа. Та сімейне щастя не склалося, – подружжя розлучилося. Колишня дружина, забравши доньку Даринку (зараз дівчинці 9 років), виїхала в Чехію. Через деякий час чоловік теж зустрів іншу жінку з двома дітьми, з якою проживав у цивільному шлюбі.
Замість зони АТО поїхали на Київщину
У січні 2021 року 29-річний Роман Марценюк, наслідуючи приклад брата Івана, який уже рік перебував на військовій службі в героїчній князівській бригаді та побувавши на передовій, – спочатку майстром, а потім зв’язківцем, теж підписав контракт зі ЗСУ, освоївши спеціальність «навідник танка».
Велика війна застала Романа та його побратимів на Рівненському полігоні, звідки вони вже от-от мали вирушати у район бойових дій на схід. Та війна внесла корективи, змінивши маршрути. Замість Донбасу, танковий підрозділ, в якому служив воїн, вирушив на Київщину, ставши на шляху рашистської армади поблизу райцентру Макарів, через який ворог намагався прорватися в Київ.
Два місяці не дожив до 30
Про останні дні життя сина Анжеліна Ростиславівна дізнавалася від очевидців та з преси.
«12 березня 2022 року екіпаж танка Т-64 14 ОМБр імені Романа Великого у складі командира Олександра Цюпака, навідника Романа Марценюка та водія-механіка (прізвище не вказується у цілях безпеки), знищивши напередодні декілька ворожих танків і бронемашин та постійно відбиваючи ворожі атаки на Макарів, був підбитий шквальним артилерійським вогнем противника. Олександр, та Роман загинули, механік залишився в живих….», – це все, що згодом вдалося дізнатися мамі Героя Анжеліні Ростиславівні про загибель сина з матеріалу газети «Макарівській вісник», який їй надіслали журналісти видання.
Її син не дожив до свого 30-річчя всього лиш 2 місяці.
Герой України
Екіпаж танка Романа Марценюка був частиною підрозділу, де воював ще один волинський Герой України Костянтин Мрочко, який теж загинув у боях під Макаровом 8 березня.
«Мені стало відомо, що упродовж двох днів – 11 і 12 березня, екіпаж Т-64, захищаючи підступи до Макарова, вів жорстокі і кровопроитні бої в районі села Наливайківка, знищивши чимало бронетехніки та живої сили ворога або «буржуїв», як я їх називаю. Потім, чи то від попадання ворожого снаряду, чи то з якоїсь іншої причини в танку заклинило гармату. Хлопці розвернулися й поїхали ремонтуватися. І тут потрапили під щільний артилерійський вогонь. Роман та Олександр загинули відразу, а механіка витягли ледь живого, але сильно обгорілого. Я потім намагалася дізнатися про його подальшу долю. Відомо лише, що він із 80 відсотками опіків шкіри та повністю обгорілим лицем потрапив у госпіталь. Та, чи вдалося йому вижити, ніхто точно не знав», – витираючи набіглі на очі сльози, згадує Анжеліна Ростиславівна.
Хоронили Героїв в один день – 15 березня: солдата Романа Марценюка після відспівування у Свято-Духівському соборі – на кладовищі села Грибовиця, а майстер-сержанта Олександра Цюпака, якого вважали гордістю князівської бригади, – у селі Залужжя Володимирської громади.
«Я щиро і безмежно вдячна військовому комісару Олександру Кондисюку, його заступнику Олександру Веселому та людині з великою душею – соцпрацівниці військкомату Ларисі Микитюк за велику й неоцінену допомогу в організації похорону сина, швидкому оформлені всіх потрібних документів та сприяння в отриманні довідки про смерть», – висловлює вдячність мама Романа.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
