20 грудня в Маневичах попрощались із 44-річним жителем селища Олександром Брисюком, який загинув 15 грудня в результаті ворожого обстрілу під час виконання бойового завдання на Харківщині. Захисник України став на її оборону в серпні 2023 року. Без надійної підтримки залишились батьки, другий син яких також захищає нашу державу.
Про це пише видання «Нова доба».
Любов Денисівну та Олексія Єфремовича Брисюків війна торкнулась ще раніше – коли молодший син Леонід захищав східні рубежі країни в зоні ООС. Із початком повномасштабного вторгнення росіян він продовжує боронити Україну.
– Цьогоріч у серпні Саша, який жив із нами, сказав: «Я йду у військкомат, чим я гірший від всіх?» – у сльозах згадує розбита горем ненька.
Через місяць проходження бойового злагодження стрілець 14-ої ОМБр ім. князя Романа Великого Олександр Брисюк вже був під Куп’янськом. Тож мати з батьком із тривогою очікували щодня дзвінки вже від двох синів.
– Як тільки була можливість, Саша дзвонив. Розмови тривали недовго, мені було головне дізнатись, що живий-здоровий, – каже Любов Денисівна. – Про бойові дії не розповідав нічого, беріг мене. Він і дзвонив коли було тихіше там, аби я вибухів не жахалася. Один лише раз почула від нього: «Тут справжнє пекло». Я тоді проплакала увесь день. Що могла сказати: три місяці був на «нулі». Але жодного разу не сказав: «Навіщо я туди пішов?..».
Останній дзвінок від сина пролунав 10 грудня – в день народження Любові Денисівни. Їй виповнилось сімдесят два. Ще встигла почути вітання від нього і найкращі зичення, а далі звук став пропадати, зв’язок обірвався. В наступні дні не могла додзвонитись, саме тоді були перебої у роботі “Київстару”. Тож саме на це і списувала відсутність зв’язку. Хвилювання та тривога наростали із кожним днем, молилась, просила: «Ангели-охоронці, передайте сину, щоб подзвонив, щоб сказав, що живий…».
Олександр загинув 15 грудня. Вибухова травма, смертельне поранення у голову не залишило шансів на життя. Цю страшну звістку Любов Денисівна почула 19- го. А же наступного дня сіре грудневе небо плакало разом із батьками, які проводжали сина в останню земну дорогу.
– Ви знаєте, Саша мені запам’ятався таким, як при прощанні, – підтягнутим, серйозним. Він не захотів щоб ми проводжали його до військкомату. Попрощались дома, – каже пані Любов. – Обійняв мене, батька, поцілував, сказав: «Бувайте». Я з вікна у сльозах дивилась йому вслід. Не могла подумати, що бачу його востаннє…
Воїна відспівували в храмі Віри, Надії, Любові та матері їх Софії. До його будівництва доклав рук і Олександр. В пошані та скорботі, схиливши голови, навколішки прощались маневичани із Героєм, який віддав за нас, за Україну найдорожче – своє життя.
Вічна слава Захиснику! Щирі співчуття його рідним та близьким.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
