Він – стриманий і серйозний. Вона – запальна та енергійна. Вони здаються зовсім різними, та коли разом – ніби обмінюються характерами… І кількох хвилин спілкування із ними вистачає, щоб зрозуміти: різними вони лише здаються. Бо за плечима – надто багато спільних років (фактично усе свідоме життя!), багато перемог, кумедних історій, пережитих проблем, важливих рішень...
Вікторія Доманська і Сергій Стрихарчук – досить відомі у Луцьку люди. Вона – топ-менеджер із регіонального розвитку та маркетингу компанії «WEST AUTO HUB». Він – співвласник і директор компанії «Бетон Брук Сервіс».
«Перший» завітав у гості до Вікторії та Сергія і розвідав трохи сімейних секретів.
Мама, тато, я… і ще купа «екзотики»
«Ми ще не до кінця обжились», – з порогу господиня «вибачається» за недороблені деталі. Мовляв, десь ще немає розетки, і тільки наприкінці тижня привезуть барну стійку…
«Переїхали кілька місяців тому. Так довго робили ремонт, Сергій хотів, щоб все було ідеально. Але я чекала-чекала і наполягла: скільки можна тягнути? От і перебралися, а різні дрібниці вже дороблюємо по ходу», – пояснює.
Та ми не помічаємо жодних недопрацювань навіть із «підказками». По-перше, інтер’єр навколо – дуже стильний. Біла мармурова підлога, стіни – у модних сірих відтінках, декоровані під камінь, а в кутку – розпалений камін…
Проте відволікає навіть не красивий дизайн. Усю увагу з порогу насправді забирає милий малюк із неймовірно великими зеленими очима… Підбіг, лащиться, підставляє голову, щоб почухали за вухом, муркотить… А на доторк – такий незвичний. Бо малюк – абсолютно «голий», безшерстий котик-сфінкс.
«Лекс у нас – серйозний мужчина», – коментує Вікторія.
«Вже навіть можна сказати, що дідусь. Дев’ять років», – додає Сергій.
А 8-річний Артур поспішає познайомити ще з одним домашнім улюбленцем – хом’ячихою Дорі.
«Якось вона втекла із клітки і кілька місяців жила під холодильником. Ми їй клали їсти, вона вилазила тільки вночі і знову ховалася. Коли відсунули холодильник, а там – і зерно, і якесь лушпиння, з паперу собі кубло зробила…» – сміється Сергій.
«Вам тільки собаки не вистачає», – жартую.
«А у нас була!» – дивує господиня.
«Жили в квартирі і з котом, і з собакою. Котові, правда, доводилося пересуватися переважно «верхніми поверхами», але якось мирились… Але тепер собаку віддали батькам, бо у нас немає вальєру, а територія поки не загороджена», – якось сумно розказує Вікторія.
Спочатку житло, тоді – сім’я
Вікторія кличе пити чай і знову перепрошує, що поки не купили великого обіднього столу. А на маленькому і справді – місця бракує, бо господиня добре підготувалася: тут і кілька видів тістечок, і чай-кава, і фрукти.
«А як ви познайомились?» – приступаю до розмови.
«О, це в нас складна історія. В мене одна версія, в Сергія – інша. Але моя цікавіша. Це сталося на Новий рік, ми святкували у друзів. І тут раптом приходить в компанію двоє хлопців з величезними торбами. А в тих торбах – стільки всього смачного… Я була простою студенткою, мені ж тільки 18 було. А Сергій на той час уже працював, міг собі більше дозволити. І от того вечора ми познайомились. І в той же вечір він взяв і поцілував мене…» – пригадує Вікторія.
Вікторія та Сергій одружилися тільки через шість років після знайомства. Хотіли спочатку стати на ноги, закінчити навчання, знайти хорошу роботу. А головне – мати своє окреме житло.
«Якби у нас була квартира, ми б однозначно раніше одружилися. Але жити з батьками не хотіли. І та мрія про свій власний куточок була головною багато-багато років. Пам’ятаю, десь в 2006 році вже назбирали трохи грошей, але ціни на нерухомість тоді були просто захмарні. Найдешевше, що знайшли – однокімнатна квартира з туалетом на вулиці десь на окраїні за 30 тисяч доларів!
Добре, що нам вистачило розуму тоді її не купити. Так хотілося мати своє житло, що важко було не погодитися навіть на таке», – розповідає Вікторія і додає: зрештою з житлом допомогли Сергієві батьки. Взяли і переїхали у ледь добудований будинок з голими стінами. «Я така їм вдячна за це. В моїх очах це – справжній подвиг», – додає.
«Коли мріяли про житло, думали, що будете мати отаке як сьогодні? Просторий таунхаус з своєю територією?» – цікавлюсь, вкотре оглядаючи простору вітальню новенького таунхауса. А за вікном – свій власний дворик…
«Нііііііі… Про таке навіть не думали!» – майже в один голос відповідають господарі. Кажуть, верхом щастя тоді вважали хоча б однокімнатну квартиру.
«Але як тільки почали будувати «Струмочок», ми з першого дня знали, що хочемо жити саме тут. Трохи вагалися, що для нас краще: окремий котедж чи таунхаус. Хотіли, щоб був свій дворик, місце для мангалу. Але думали недовго, бо зрозуміли, що такої площі, як у таунхауса – цілком достатньо для сім’ї в три і навіть чотири людини», – пояснив Сергій.
Замість квітів – особлива бруківка
Від чаювання переходимо до екскурсії будинком. Розпитуємо, хто придумував, яким має бути новий дім. Кажуть: разом. Але здебільшого Вікторія подавала ідеї, а Сергій шукав, як їх втілити…
Стіни зносили і перебудовували усе по кілька разів. Кажуть, дуже вдячні за це «Інвестору», бо це одна із небагатьох компаній, де клієнтам дозволяють робити перепланування на власний смак. І навіть не просто дозволяють, а дають поради, як технічно вирішити будь-яку забаганку.
«За проектом кухня мала бути відразу при вході, але я дуже хотіла кухню разом із вітальнею. Це так комфортно. Жінка не закривається в чотирьох стінах і щось там собі чаклує, а готує їсти, а сім’я – поруч. Дивляться телевізор, чи щось допомагають… І приготування їжі стає спільним проведенням часу, а не нудним обов’язком», – пояснює Вікторія і жваво демонструє, як це справді зручно, коли від кухні до вітальні – півкроку і жодної стіни.
Кухня і простора вітальня для господині – особлива радість. Вікторія розповідає, що головна традиція їхньої сім’ї – це новорічна ялинка (чи випадково не через той найперший новорічний поцілунок? 😊). Щороку Вікторія ретельно продумує святкові декорації, а Сергій із сином Артуром допомагають втілювати ідеї в життя.
«Дивіться, скільки тут місця! – оглядається навколо. – Я нарешті цього року поставила таку величезну двометрову ялинку, про яку завжди мріяла!.. Як же ми її прикрашали! Їхали в «Епіцентр», купували прикраси, розвішували накуплене. Знову їхали… Сергій з Артуром майстрували окремі деталі самі… Ми цілих три дні прикрашали тут усе, але й результат вийшов неймовірним», – радіє господиня.
Розпитую, які ще побажання чи мрії мали стосовно нового будинку. Сергій каже, що для нього це був камін і окремий кабінет. І ця мрія тепер можлива завдяки мрії Вікторії: кухню перенесли у вітальню, і в кімнаті, яка звільнилася, можна облаштувати кабінет.
Пропоную вийти на вулицю, глянути на внутрішній дворик. Територію засипало снігом, і поки господарі діляться планами, де буде мангал і якою зроблять терасу, Артур влаштовує справжню війну сніжками. Вікторія і Сергій зі сміхом приєднуються, а ми з задоволенням «ловимо» зимові, але такі теплі кадри.
«А квіти будуть?» – питаю у господині, повертаючись знадвору.
«О, ні – навряд чи. Садівництво – точно не моє хобі. Хай краще буде гарний газон, а ще краще – побільше бруківки. Сергій, до речі, обіцяв мені особливу. Ми кілька місяців тільки чекали, коли для неї приїде нова форма і тепер «Le Bruk» зробить для нашого дворика цю особливу плиточку», – радіє Вікторія.
Якою саме буде бруківка, Сергій не розповідає. Каже, незабаром випустять першу партію і усім розкажуть про новинку.
«Бруківка для нашої сім’ї – то особлива любов. Коли вони почали з Андрієм цим займатися (Вікторія має на увазі бізнес-партнера Сергія Андрія Разумовського – ред.), то, бувало, посеред ночі їздили в піч дрова підкидати, щоб бруківка нормально сохла. Це зараз у них на виробництві – сучасне обладнання, а починали з найпростішого, і багато що робили своїми руками», – пригадує Вікторія і відчувається, що справді гордиться тією особливою бруківкою, яку обіцяв Сергій для їхнього двору.
Текст: Людмила ЯВОРСЬКА
Фото: Ірина КАБАНОВА
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
