Коти – рятівники будь-якої Фейсбук-стрічки, переповненої суперечками і хейтерами, а ще – хранителі душевного спокою своїх господарів.
Коли, як не у перший день весни, вітати своїх улюбленців з «професійним» святом. Журналісти «Першого» розповідають, хто в їхньому домі господар та як ділять територію з котячими:
Олена Лівіцька (кицька Джуді):
День кота кажете? Давно в мене кота не було... А тут з'явився. То все той Фейсбук. Якось Наталія Ариванюк запостила "жменьку" сірих кошенят. Мовляв, віддам в добрі руки. Нє, ну шо в мене руки недобрі??? Написала Наталці і замутила свой 8-річній Сашці подаруночок на ДН.
Подаруночок був для всіх, звичайно. Найбільше тішився мій Тарас. Тепер то його подружка.
Ми довго сварилися, як її назвати. Зі злості казала, що буде Маруся. А потім якось глянули на книжку, яку Сашка читала, а там героїня - вредна і мила дівчинка Джуді. Ну, так кошенятко і стало Джуді.
Тепер вона Джуді Ариванюк-Лівіцька. Рве тюлі, лазить по шафі, будить нас о 6-й ранку, їсть мої навушники, скидає диктофона зі стола і зустрічає з роботи. Кіт - це круто!
ПС. Чоловік казав, з хати вижене разом з нею. Не вигнав. Першим годує її щоранку.
Ірина Кабанова (кицька Кнопочка):
До Міжнародного дня котів…
Вересень. Їдемо з Оленою Лівіцькою в машині у відрядження.
- Мала так котика хоче, треба подарити на день народження. Якраз Наталія Ариванюк роздає... Оооо, Кабанова, а давай візьмемо однакових котів, прикольно ж буде!
- Лєн, мене з дому виженуть.
- Ну і що, зато з котом будеш.
- Ну, давай візьмемо....
*****
Взяла. Довго думала, як назвати... Зрештою тато ніжно так став її називати "Кнопочка". Так і охрестили))
Тепер всі вдома не уявляємо життя без Того сірого куска шерсті на чотирьох лапах. Вона любить будити в 5 ранку, плигати на ноги, коли проходиш повз, скидати губку у ванні, бо так просто їй прикольно, ганяти через всю квартиру і збивати все на шляху, і.... Довго можна продовжувати цей перелік.
Та все ж, дякую Олені Лівіцькій за те, що дала сміливість завести Кота, і дякую Наталії Ариванюк за той кусок шерсті, яка дарує мені Щастя щодня)
Наталія Хвесик (кіт Рижий):
Мій кіт насправді зовсім не мій. Він належить Катерині Рубан Це вона колись зняла його маленького і жалюгідного з вишні, що біля її дому. І лише згодом цей дім став і моїм. І відповідно частково й кіт.
Катя дуже творча, але з іменем для кота не заморочувалась. Тому він зветься Кіт або Рижий. Я ще люблю називати Рижого котичком, котеням чи котякою вредною. На ці клички він, щоправда, не озивається. Іноді, коли кажеш «котик», поверне голову.
Сусідські діти кажуть на нього ніжно Рижуля.
Рижулю знають усі сусіди, бо це дуже харизматичний котяка. Вночі він тусить на вулиці і в під’їзді, заважає курити дядечкам і верещить під дверима, якщо находився і змерз.
Часом сусіди дзвонять у двері і кажуть: «Тут ваш котик сидить».
Але колись він боявся вуличних котів і тікав від них на ту ж вишню. Доводилось знімати посеред ночі.
Котик любить сидіти на даху під’їзду і тішиться, коли діти намагаються його дістати якимись гілочками. А коли в нього розбірки з котами, то малеча завжди вболіває за Рижого.
Рижий знає, що Катя вегетаріанка, тому просить м’яса тільки в мене. Якщо не даю, він сам відкриває каструлю і дістає. Якось я сховала каструлю в електропіч, і він навчився ту піч відкривати!
Рижий добре знає, що мене легше збудити, тому, якщо голодний, спершу шкрябеться біля мого ліжка. Якщо не діє, починає скидати книжки чи інші речі з мого столика. Або залазить у шафу і шарудить там в якомусь пакетику. Якщо і це не діє, розбігається і застрибує на ліжко. Тоді точно просинаюсь.
Коли я читаю книжку, він любить влягтись на відкритій сторінці або гратись закладкою.
А коли просить їсти і не даєш, ображається. Не дає погладити, кусається і не приходить спати на моє ліжко.
Віта Сахнік (кіт Чів і кицька Паннакота):
Завжди хотіла чорного кота. Ні, не для ритуалів :) Вони мені здавались еталоном котячої краси (та чого там – досі здаються). Але за іронією долі, в мене тепер двоє біло-рябих, які мені ніколи не подобались. Ці шерстяні клубки, попри те, що з’явились з різницею в два роки, майже ідентичні ззовні і зовсім різні за характером. Один з них – гарний, інша – розумна.
Деколи б’ються так, що шерсть летить на всі боки, а за секунду після – вилизують один одного. Любов вона така – багатогранна. І хоч з ними буває важко, бо далеко не завжди дадуть поспати, а інколи зранку знаходжу на підлозі розбитий вазонний горщик, всю кухню в землі і самих котів вже не білих, а сірих. Але все ж – це класний антидепресант.
Зі святом, котолюби!
Ірина Нестерова:
Сьогодні – Міжнародний день котів. Мої коти, на жаль, в минулому. У Тараса алергія на їхню шерсть. Тому поради лікарів обходити цих тварин десятою дорогою ми намагаємося дотримуватися, хоч це й нелегко. Тепер Тарасик часто просить погладити котика. Доводиться якось пояснювати, чому це не треба робити.
А от Оксанка у свій час натішилася котами, точніше кішками, вволю. Чомусь так складалося, що у нас були тільки кішки. За це доводилося постійно «розплачуватися» – двічі на рік намагатися комусь роздарувати їхніх кошенят.
Остання наша кішка на кличку Рижа, на півроку молодша за мою Оксанку. Дуже красива була, особливо взимку, – прямо розцвітала…
Людей любила, а от кроликів – ні. Кілька з них поплатилися життям за свою надмірну довірливість до Рижої. Але на вигляд вона була така невинна, така щира, така мила, що мій суворий до котів тато простив їй цей негідний вчинок.
Більшість своїх кошенят чомусь вона не любила. Вибирала собі одне, ховалася кудись з ним і насолоджувалася життям. А про решту забувала. Добре, що найчастіше в цей час була в господарстві інша кішка з кошенятами. То вона опікувалася і своїми, і чужими.
За 13 років ми зріднилися з нею, і дуже шкодували, коли рік тому її не стало…
На фото Оксанка із Рижою десь 8 років тому.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
