Ігор Гузь – досвідчений політик, який протягом останніх 16 років займається депутатською діяльністю на різних рівнях. Нині він – народний депутат, а ще – затятий націоналіст та прихильник здорового способу життя.
Ігор Гузь – взірцевий депутат, який присутній практично на кожному засіданні Верховної Ради, відтак йому добре відомі усі політичні перипетії, що відбуваються у столиці.
То чи всі нардепи багаті, чи вважає себе сексуальним, як ставиться до звинувачень в популізмі, а ще про його дружбу з Палицею та нового голову Волинської ОДА – читайте в інтерв’ю «Першого» для традиційної рубрики «Людина часу».
- Життя народного депутата набагато складніше і важче, аніж представника інтересів громади в міській чи обласній радах. То який він – один день з життя нардепа?
- Мої робочі будні я б розділив на дві частини – на Київ і Луцьк. В Києві я у ті дні, коли є сесійні засідання, решту днів – я працюю в окрузі, живу у Луцьку.
Робота в столиці нагадує мій улюблений фільм – «День бабака», всім раджу подивитися цей гумористичний американський фільм. Я прокидаюся вранці, бігаю, але не щодня, з 10-ої години – в парламенті, до того часу – вирішую поточні питання, даю ЦУ на далеку Волинь з Києва.
Ввечері після сесійних засідань багато часу забирають ефіри на телебаченні.
У Луцьку все набагато різноманітніше. Можу цілий день працювати в офісі, багато зустрічей проводжу, їжджу на округ. От на минулому тижні зустрічався з медиками та апаратом окремих об’єднаних територіальних громад, ми планували спільну роботу на рік. Відвідую також об’єкти, на які були виділені кошти з державного бюджету. Кожен об’єкт я і мої помічники оглядаємо, щоб побачити на власні очі, що зроблено… Я, звісно, не спеціаліст з архбудконтролю, але розуміння маю.
Є багато кричущих випадків, які я не лишаю без уваги: то Оваднівський коледж не хоче об’єднуватися з Володимир-Волинським – потрібна реакція, то школа-інтернат у Володимирі на межі закриття, то в Іваничах проблеми з районною лікарнею…
Плюс є ідеї, наприклад, допомогти устилузькій громаді розвинути туристично-рекреаційну тему, пов’язану із ДЗОТами (дерево-земляні оборонні точки, – авт.) Другої світової війни. Це родзинка на кордоні, яку можна цікаво оформити.
- У вирі усіх справ знаходите час на відпочинок?
- Без сумніву. Якщо це тепла пора року, всі знають, що я плаваю. Багато хто розповідає, що це піар, але в першу чергу це – моє хобі. По-друге, таким чином я відпочиваю та розслабляюся. Плавання додає мені сил та натхнення.
В таку пору, як зараз, практикую день-два не виходити з дому. Я постійно серед людей, в русі, динамічно живу, тому такий домашній релакс мені допомагає. В такі дні я багато читаю.
- Що саме читаєте?
- Останнім часом читаю мотиваційні книги, але люблю біографії, історію… Відслідковую геополітичні події на території Сирії та Іраку. З початку цього року вже прочитав дві книжки «Битва за Мосул» і «Десять днів в ІДІЛ».
Нещодавно прочитав декілька інформаційних книг. Мене турбує те, що я занадто багато часу проводжу в інтернеті, тому на днях читав книгу «Інформаційна дієта». Цікавлять мене і теми харчування, здорового способу життя… Чомусь акцентується увага зараз на цьому.
Як і з вибором книг, у мене є обмеження на фільми. Я читаю і дивлюся те, що базується на реальних подіях. Мені не цікаві фантастичні пригоди, комедії… З останнього я дивився фільм «Дюнкерк» про евакуацію англійських військових з французського узбережжя під час Другої світової війни.
- Ви вже казали, що любите плавати. Знаємо, що перепливли вже більше сотні озер. Що у планах?
- Як такого списку озер у мене немає. Пливу, де бачу. Їдемо округом, зупинилися. Що це за озеро? Півгодини – годину поплавали.
Є ще кілька великих озер на Волині, які мені хотілося б переплисти, або ж здійснити міжнародний заплив через Босфор. Світязь протяжністю
- Згоранське озеро Ви перепливали з Ігорем Палицею. Чому вибрали собі у компаньйони саме його? І чи є у цьому політичний підтекст – Ігор Гузь піде в УКРОП?
- Усе вийшло спонтанно. Я вів трансляцію, перепливаючи Світязь. Він мені написав, що наступного року перепливаємо його разом. А потім я зустрівся з Палицею у Нововолинську, на окрузі, і запропонував не відтягувати, а пливти вже.
За півгодини ми перепливли. У Ігоря Палиці хороший темп, я часом за ним не встигав.
А чи буду я в УКРОПі? Я не приховую, що перебуваю у дружніх стосунках з Палицею. Ми спілкуємося з багатьох питань, але ні – я не в УКРОПі.
- Кажуть, що народні депутати – люди багаті. А якщо такими не є, то за час депутатства наживають статків. Погоджуєтесь з цією думкою? І чи стали багатим ви?
- Це спірне питання, бо депутатів багато і вони різні. Є бізнесмени, які дійсно намагаються примножити суттєво свої статки, є й не бізнесмени…
Чи став багатим я? Я не скаржуся. Не можу сказати, що за три роки відбулися феноменальні зміни. Я не придбав житло. Було багато дискусій з приводу мого автомобіля, але я вже не раз пояснював журналістам та правоохоронцям, що я орендую автомобіль.
Не був на Мальдівах чи Сейшелах і не можу сказати, що мене туди тягне. Мені всього вистачає, щоб функціонувати як депутат і як людина.
- То депутати-багатії – стереотип, який склався серед українців? А як же думки, що нардепи крадуть і за рахунок цього стають багатими?
- Стереотип такий є, без сумніву. Його дуже важко побороти, бо люди дивляться телебачення, читають інтернет, де описуються лише кричущі випадки.
Моя думка така: не можна всіх під одну гребінку. Є різні люди, різні обставини. Я готовий говорити лише за себе.
- За три роки Верховна Рада змінилася?
- Несуттєво, на жаль. Андрій Парубій – сучасний політик та управлінець, але нам багато чого не вистачає. Наприклад, зал парламенту треба осучаснити. По-перше, повинне бути персональне голосування, потрібні монітори для депутатів. Паперовий документообіг – це дурня. Тонни паперу викидаються… В цілому мені не заважають ці ретроградські речі, вже як є.
Крім того, нам треба покращувати мобільність прийняття законопроектів, бо є проблеми з відвідуваністю сесійних засідань. У мене всього два відсотки пропусків через те, що один тиждень я провів у США…
Є депутати, які за три роки всього кілька разів з’являлись на сесіях. Вони не беруть участь у важливих голосуваннях і це проблема.
Усе відносно. Рада нинішнього скликання точно краща, аніж при Януковичі, але якою буде наступна – невідомо, може гіршою, може кращою…
- Чим займаєтесь у Верховній Раді Ви? Які напрямки для себе визначили пріоритетними?
- Як депутат-мажоритарник, 80 відсотків свого часу я присвячую роботі на окрузі. Зараз ведуться дискусії навколо того, що мажоритарна система не потрібна. Це дасть змогу депутатам концентруватися виключно на законодавчій роботі, на всеукраїнській тематиці. Але поки я – депутат-мажоритарник, у мене 150 тисяч виборців, 211 населених пунктів, тому я змушений займатися вирішенням їхніх проблем.
Крім того, я – заступник голови комітету закордонних справ, тому я займаюсь і цією роботою: відвідую інші країни, є членом-делегатом Парламентської асамблеї Ради Європи. Моя специфіка – країни східної Європи: Білорусь, країни Балтії, Польща, Молдова, Грузія, Румунія, Вірменія.
- Ви активно відстоюєте інтереси волинян з трибуни Верховної Ради. Одні називають це – популізмом, інші – ефективним метод розповісти про регіональні проблеми. Що думаєте з цього приводу Ви?
- Я – політолог за освітою і вивчив багато моментів, які мені згодилися в політичній діяльності. А саме: робота політика і депутата, а депутатом різних рівнів я обираюся 16 років підряд, – тісно пов’язана з публічністю, роботою на публіку та зв’язками з мас-медіа. Тому, якщо депутат має можливість вирішувати проблеми без публічності – будь ласка.
Але якщо треба залучати трибуну, то треба, і це допомагає в багатьох випадках. Те ж саме зі ЗМІ.
Моя сторінка у Facebook – в трійці тих, які читають волиняни. На першому місці – не зовсім політик, помічник народного депутата Степана Івахіва Денис П’ятигорець, друге місце – Ігор Палиця і на третьому за кількістю підписників – я. Це також моя публічність. І комплексів з цього приводу жодних не маю, бо намагаюся бути відкритим, публічним… Людям це подобається.
Стосовно популізму… Це вічна тема. Протягом усіх років кажуть, що Гузь піариться, Гузя забагато. Я цьому давно вже дав раду і спокій.
- Багато дискусій точиться навколо коштів, які виділяються державою на розвиток районів. Народні депутати часто «приписують» це до своїх заслуг перед виборцями.
- Я так само давно дав цьому спокій. Ми порахували, що за три роки з моєї ініціативи Кабінет Міністрів та інші державні структури виділили трохи більше 60 мільйонів гривень для округу. Буду я депутатом надалі чи ні, але кошти, що надійшли, вони залишаться в садочках, школах, дорогах, освітленні… Мої виборці це розуміють.
Не народний депутат дав ці кошти зі своєї кишені. Це факт. Але народний депутат причетний до цього різними способами. В ідеальній країні народний депутат не займається «вибиванням» грошей, бо його головне завдання – законотворчість. Але я реаліст і розумію, що в сучасній Україні народні депутати змушені займатися різними питаннями.
Є процедура лобізму. Лобізм в Америці визнаний законним, у нас є свої моменти. Приходиш до керівника певної установи і кажеш йому про існуючу в певному населеному пункті проблему, яку треба вирішити. Це ручний режим, на жаль, але він дозволяє вирішити нагальні питання.
Є такі депутати, що не піднімуть свій зад, а є такі, що ходять і просять. Яскравим прикладом є Ковельський ветсанзавод. Але, якщо відверто, то до минулого року мало хто знав, що місцеві мешканці 40 років мучилися з проблемою відходів. Жителі не могли достукатися до інших народних депутатів. Я мав з ними кілька зустрічей і перше, що їм порадив, – це підняти проблему на загальноукраїнський та обласний рівень. Як? Я знаю механізм. Вони погодилися і ми почали працювати.
Ми підняли цю проблему на рівень Ковеля, Волині, України, залучили Прем’єр-міністра, віце-прем’єра Кубіва… Я до цього долучився і вже є результат – уряд виділив кошти, відходи утилізували в бочки, дали кошти на водопровід.
- Ковель – не є Вашим округом. Чому ж проблемами Ковельского ветсанзаводу зайнялися Ви?
- Я намагаюся не давати нікому оцінку. У мене є чотири колеги-мажоритарники з Волині, один пройшов по списку (Юрій Савчук). У кожного з них свої підходи до роботи. Ірина Констанкевич, як на мене, працює в унісон. Ми обмінюємося з нею своїми баченнями.
В Ігоря Лапіна – своя історія: Луцьк і протидія УКРОПу, з мерією свої нюанси.
Двоє нардепів з Волині, які входять до «Волі народу» у Верховній Раді, Степан Івахів та Сергій Мартиняк – це достатньо багаті люди, в них свої підходи. Не можу сказати, що Івахів не працює в окрузі. Працює. Але підходи в нього інші. Він не може, як Гузь, приїхати, зібрати людей, перекрити дорогу чи пройтися ногами по рештках на ветсанзаводі.
- Думаєте усе через те, що гроші псують людину?
- Важко сказати. Статки нажиті не за один рік часу… «Континіуму» вже 25 років.
Я помічаю, що чим більше набираю багаж років, тим більше стаю поміркованим в оцінках.
- Як змінився округ, від якого Ви балотувалися до парламенту, за роки саме Вашого депутатства?
- За 60 мільйонів вдалося покращити купу об’єктів на території округу. Усіх і не згадати.
Наприклад, в смт. Головне перекритий величезний клуб, вставлені вікна-двері, чекає своєї черги система опалення.
Мене критикують за дитячі майданчики, а їх в селах поставлено більше 120. Кажуть, що то не завдання народного депутата ставити майданчики. Згідний. Але коли приїжджаєш в маленьке село, де за 30 років ніхто нічого не робив, то дитячий майданчик – це найменше, чим можна допомогти. Те ж саме стосується спортивних, футбольних полів.
Об’єктів багато, я можу їх перераховувати ще довго, але скільки б коштів не «завів» на округ депутат, поки ситуація в державі не зміниться, покращення не настане. Люди масово виїжджають в Польщу на заробітки.
- А що з шахтами? Шахтарів давненько не чути…
- З шахтами – біда. Шахтарі на межі вибуху. Скажу відверто, шахтарі нікому не потрібні. Більше тижня тому я говорив з Прем’єром. Нагадав йому, що він давав доручення, аби на Волинь приїхав міністр Насалик, щоб розібратися на місці з проблемою шахтарів. Що мені відповів Прем’єр-міністр? «Напевно він боїться їхати на Волинь», – така відповідь.
Оце вам уся філософія вирішення проблем волинських шахт.
Тому, на жаль, на третьому році депутатства у Верховній Раді я можу підтвердити свою тезу, що шахти нікому на державному рівні не потрібні, – ні добудова 10-ої шахти, ні осучаснення підходів роботи в існуючих копальнях… Люди звільняються, виїжджають…
Навіть якщо станеться диво і 10-у шахту добудують, ми можемо не набрати кваліфікованих кадрів.
- На території Вашого округу розташована і Ягодинська митниця. Пам’ятається, у 2016 році ви пропонували експеримент – електронну чергу на митниці. Чи запрацювала ця черга?
- Це нікому також не потрібно. Я особисто передав цей проект Насірову, відомому колишньому керівнику Державної фіскальної служби. Ми зробили «круглий стіл» у Луцьку, на який запросили і нині діючого керівника митниці пана Кривіцького…
До речі, дуже дивно: його затримали на хабарі, хай смішному, а він продовжує працювати. Менше з тим. Ми показали, як цей проект може працювати… Але відсутність черг на митниці – це відсутність хабарів. Бо проїхати поза чергою – це хабарі митникам, прикордонникам. Як тільки черги зникають, то відповідно зникають їхні заробітки.
- Кажуть, що черги на митниці створюють ті, хто перевозить контрабанду. Бо як тільки на митниці з’являється перевірка, то черги одразу зникають.
- Чесно скажу, я дуже лояльний до цих людей. Багато хто їх не любить, але це велика кількість моїх виборців, які заробляють таким чином на життя. Вони не порушують закон – везуть норму. Я не говорю про контрабандистів, які літаками щось перевозять, чи, не дай Бог, наркотиками займаються. Я кажу про людей, які возять норму туди-назад.
Якщо людина може заробити в Україні 5 тисяч, а в такий спосіб заробляє 15 чи 25 тисяч, то й що? У кожного є діти, яких треба годувати, одягати… Тому в цій ситуації я кажу: якщо з’являться робочі місця і хороша оплата праці, то ніхто не погодиться стояти ніч на морозі і чекати в Устилузі чи Ягодині. Сам я ніколи нічого не перевозив, але знаю, що це нервова робота. Повірте, не від хорошого життя вони йдуть на це.
Якщо говорити про митницю загалом, то вона, як була клондайком, так і залишається ним. Щоб це припинити, потрібні рішучі жорсткі дії з боку керівництва держави, того ж самого Гройсмана. Але знаєте як… Прізвища змінюються, а пакети з готівкою в американській валюті все одно везуться.
- Ігор Гузь вважається рейтинговим політиком. Ви очолюєте рейтинг депутатів-реформаторів, рейтинг депутатів-мажоритарників, вважаєтесь найактивнішим серед волинських нардепів… Як ставитесь до такого «визнання»?
- Звичайно такі рейтинги стимулюють до подальшої роботи, тим більше, що вони не мною складені, а авторитетними структурами. Є такий портал «Слово і діло», яке фіксує обіцянки депутатів. Я слідкую за тим, чи виконую свої.
Рейтинги я сприймаю, як правильний інструментарій оцінки роботи депутата.
Часом є необ’єктивні публікації. Наприклад, хто і скільки разів їздив за кордон за гроші платників податків. Зрозуміло, якщо я заступник голови комітету у закордонних справах, то це моя робота.
Хоча я їжджу дуже мало, насправді. Мої колеги здійснюють по 50-70 поїздок за кордон в рік. Я – до десяти і не завжди за кошти платників податків. Тут треба розібратися, перш ніж публікувати.
- За версією одного з журналів, Ви увійшли в п’ятірку найсексуальніших народних депутатів. Вам, як вже розлученому чоловікові, такий рейтинг до вподоби? Прихильниць побільшало?
- Не знаю, з чим це пов’язано, але прихильниць, їхньої уваги в соціальних мережах мені вистачає.
Але знову ж таки я не впливаю на ці речі. Є то й є. Я з тих людей, які не надто акцентують на цьому увагу. Може, якби мені було 16 років, я б про це думав, а коли мені вже 36 і я вважаю, що я вже «стався» у своєму житті, то це таке… Дощ іде, а ми скирдуєм (сміється, - Авт.).
- Ви вже двічі анонсували, що на Волині буде новий голова ОДА. Звідки така інформація і коли чекати нових кадрових призначень?
- Я розумію думки людей. Якщо Гузь стверджує, значить ці речі повинні статися. Варто розуміти одне – це політика. Я отримую інформацію з переговорів, які відбуваються.
Останній випадок – інформація про пана Савченка. Це підтверджу не тільки я, а й основні політичні гравці. Співбесіда із Савченком відбулася. Навіть відомо, куди направлять у Києві пана Гунчика.
Буває, що рішення приймається, а за ніч на Банковій все переграли.
Моя остання заява є, вона публічна, має певні підтвердження, але не можу сказати, коли точно Кабмін прийме рішення.
Можливо, певною мірою це невідповідальні заяви, але мене це не дуже непокоїть. Я поділився з громадою інформацією, якою володів і яку не придумав…
- Що думаєте про відсутність діалогу між Волинською ОДА і облрадою? Це не гальмує розвиток області?
- А хіба відсутність діалогу голови облдержадміністрації та народними депутатами протягом трьох років не гальмує розвиток? У нас немає злагодженої роботи і її не буде з людиною, яка сприймає область як свій завод, точніше не свій, а власника – Петра Порошенка. Заводські принципи «я сказав», «я захотів» не діють. Жаль в чому? Якщо страждає завод – це біда, а якщо ціла область – мільйон людей, які тут проживають?!
Призначення Гунчика – це біда для Волині та велика помилка Петра Порошенка.
Бо управління починається з простого – з діалогу з тими, хто може допомогти, діяти в унісон або не заважати. Хороший управлінець не буде сваритися з усіма.
- Болючим питанням для багатьох лучан є відсутність міського голови понад рік. Верховна Рада нещодавно не підтримала призначення виборів у Луцьку. Чому?
- На сесії пропонувалося включити в порядок денний питання про призначення позачергових виборів в ряді населених пунктів, зокрема на кінець травня в Луцьку. Ми чотири рази голосували. Результат – не пройшло. Дивимося, хто як голосував. «Народний фронт» - приблизно 75% депутатів «за». «Самопоміч» - 73%, Радикальна партія – 70%, Блок Петра Порошенка – 56% і група «Воля народу» – нуль. У «Волі народу» є волиняни. Думаю, вони мали б прийти проголосувати і переконати своїх колег це зробити.То кому невигідні вибори?
Усі, хто вміє аналізувати, розуміє, що відбувається в Луцьку. Але розв’язання ситуації одне – вибори. Бо відстрочувати вибори більше року – це злочин.
Якщо хтось каже, що сьогодні неготовий УКРОП, я так не думаю. «Укропівці» голосували в парламенті, отже інша сторона неготова, не може знайти кандидата і сформувати команду.
А взагалі, думаю, що це не питання Верховної Ради. Чому вона повинна займатися призначенням виборів? Помер міський голова – автоматично через певний проміжок часу відбуваються вибори.
- Для багатьох депутатів місцевого рівня стати нардепом – вершина мрій. Ви вже ним стали. Що далі? Які плани на майбутнє?
- Я думав про це і зупинився поки на тому, що буду надалі працювати народним депутатом. Тому в 2019 році, якщо Бог дасть сили і здоров’я, буду знову балотуватися до Верховної Ради. Чи за цим законом, що є зараз – від округу, чи за відкритими списками, байдуже. Мені комфортно в парламенті. Хоча не виключаю й того, що мої пріоритети зміняться. Можливо колись я повернуся в місцеве самоврядування, але вже не на депутатську посаду.
Міністерські, президентські амбіції – для мене поки далекі.
- Якось були чутки, що фестиваль «Бандерштат», засновником якого ви є, планували перенести з Волині до Києва.
- Вже дванадцятий рік я – голова оргкомітету фестивалю «Бандерштат». Цього року він теж буде на Волині, поблизу Луцька, на території Боратинської сільської ради. Ми працюємо над змінами, покращеннями для людей, виконавців. «Бандерштат» йде своєю колією. Три сцени, 60 виконавців, 12 тисяч відвідувачів – результат минулорічної роботи.
Стосовно іншої локації, то це були наші думки, бачення… Але якщо ми приймемо рішення, що фестиваль буде відбуватися в Києві, наприклад, то він буде саме там.
- Що то за акцію для жінок Ви придумали зі своїм дідом?
- Моєму діду 86 років. Він ще непогано себе почуває. Колись я до нього приїхав і побачив, що він плете кошики на продаж чи на подарунок. Я зробив з ним фотографію, яка зібрала неймовірну кількість лайків, і виникла у мене ідея дарувати кошики усім бажаючим дівчатам.
У нього з’явлася мотивація – внук замовив кошики. Він по всьому селу ходив, шукав підходящу лозу. А коли людина рухається, в роботі вся – то вона й живе. За кілька днів ми почнемо дарувати кошики, дід вже зробив їх 52 штуки.
Текст: Ірина КОСТЮК (Перший)
Фото: Роман ДОМБРОВСЬКИЙ (Перший)
ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНИЙ
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
