Від початку повномасштабного вторгнення Волинський народний хор не припинив свою роботу. За рік колектив дав 60 концертів.
Які виклики та труднощі довелось долати колективу, розповів «Суспільному» художній керівник хору Олександр Стадник.
– Як для вас розпочався та яким був перший день повномасштабної війни?
– Це почалося у четвер рік тому ми прийшли на роботу у той самий день практично всі. Трошки був такий пару днів, як і скрізь у всіх, період невпевненості, якоїсь розгубленості. Але з понеділка вийшли на роботу. Почали працювати. Ніхто не поїхав. Ніхто не поїхав у черги на кордон. Практично усі залишилися на місці. Почали робити нову програму. Це зайняло місяць часу, мабуть, тому що понад 20 пісень з’явилося. Це і стрілецькі, і повстанські пісні в основному, ті, які не звучали. От вони лежали – чекали свого часу. Робили. Записували. Викладали це усе в інтернет. Робили концертну програму і десь з кінця квітня ми почали вже.
– Як змінився цей підхід до роботи? Як тепер щодня починається день для Волинського хору?
– Ми виступаємо, намагаємось не тільки по обласних центрах їхати на великих сценах, а й їздити по всіх клубах, по тергромадах, військових частинах, для переселенців виступаємо. Була така проблема, коли не було за що доїхати на концерт. Не було за що купити солярку. Збирали на концертах і 50, і 60 тисяч гривень – збирали на концертах на допомогу ЗСУ і конкретно воїнам тих громад, де виступали, і для переселенців. Завжди говорив: люди переселилися сюди і нарешті почують українську пісню і культуру.
– Учасники Волинського народного хору також пішли служити?
– Анатолій Поліщук зараз під Куп'янськом знаходиться. Соліст наш Влад Карп був призваний ще в армію. Вже мав демобілізуватися. Він ще знаходиться там. Війна нас не оминула. В артистки хору Людмили Нагорної син загинув на війні. Недавно поховали. Дитина, яка росла на наших очах.
– Чи є у намірах популяризувати українську національну творчість саме регіонами східними, центральними, там, де сприяє безпекова ситуація?
– Ми готові завжди. Ми до цього були готові всі роки Незалежності України. Я про це криком кричав, що треба їхати. Треба їхати у східні регіони, тому що ми втратимо це. Ціле покоління втратимо і десь воно так вийшло, на жаль. Ми готові до цього. Для цього потрібно елементарне фінансування.
– Матеріальне забезпечення для хору. Чи бажає воно кращого?
– Було дуже складно. Був період, ми два місяці знаходились на простої. Ми були на 2/3 зарплати, а враховуючи наші зарплати, то це нижче прожиткового мінімуму. Десь виходило так. Ми все одно ходили на роботу і працювали. Якось так нас через два місяці повернули на ті зарплати, які були до того, але знявши усі доплати.
– Як явище культури переживає цей рік повномасштабної війни?
– У різних колективах по-різному. Те, що ми працюємо багато, то це я знаю точно. Треба працювати тут. Відмовляюсь від поїздок за кордон. Зараз відмовився від поїздки у Польщу. Ми маємо працювати для своїх людей, для кожного клубу, у кожному селі, де ще збереглися ті клуби. Їхати та показувати, що є Україна. Не знаю, що буде. На сьогодні у мене майже 20 чоловіків на повістках в армію. Не знаю, через деякий час, чи взагалі кудись зможемо виїхати.
– Рік повномасштабної війни. Практично десять років війни. Якою бачите перемогу?
– Ми маємо повернути собі те, що належить нам. А ще треба безумовно перемогу у свідомості, перемогу українства. Врешті-решт, ми маємо стати українцями. Маємо стати нацією…єдиною нацією. Відчуття українства маємо у собі виховати. Мабуть, це буде ще більш важлива перемога, аніж перемога військових.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
