Яка ж вона справжня сучасна відьма? «Перший» уже знайшов відповідь на це запитання після інтерв’ю з неймовірно цікавою лучанкою, а за сумісництвом відьмочкою, Оленою Кузьмич. Щоправда себе вона не любить так називати, їй більше симпатизує образ вікканської жриці…
У повсякденному житті Олена – дружина, мама, журналістка, нічний редактор ТСН та експерт із децентралізації, і жодне з цих занять не заважає їй сповідувати те, до чого прийшла вже в дорослому віці.
А напередодні Геловіну наша розмова з нею про те, що можна робити, а що ні у геловінську ніч, і не тільки…
- Свою віру ти змінила уже в зрілому віці. Розкажи трохи про неї.
- Мені з дитинства подобалась міфологія, я цікавилась символами, читала про давніх богів… Тоді якраз по телебаченню транслювали серіал «Всі жінки – відьми», куди ж без них… Але тоді я не знала, яким словом назвати те, що мені близьке. Коли я вже навчалася в університеті, з’ясувалося, що те, у що я вірю, має назву «вікка», «вікканство». Крім того, я дивилась серіал «Всі жінки – відьми» в оригіналі і зауважила, що вони назвали себе не witch, тобто «відьма» англійською, а wiccan, тобто за основу для серіалу автори взяли саме вікканство. Це релігія, яка була започаткована у 1954 році Джеральдом Гарднером, але вона базується на давніх праєвропейських віруваннях у Богиню-Матір та Рогатого Бога. Джеральд Гарднер поклав початок цій релігії в сучасному світі, заявивши публічно: «I’m witch», тобто «Я – відьмак». Після цього купа людей сказали: «Ой, а ми теж!» і вийшли зі своїх комірчин для мітел… Взагалі до 50-х років у Великобританії діяв закон, який забороняв чари.
У вікканстві є так само багато течій, як і, наприклад, у християнстві. Те, у що вірю я, це еклектичне вікканство – у моєму пантеоні є боги з різних міфологій.
Оскільки я журналіст, і моя зброя – це слово, то вирішила займатися просвітництвом, пояснюючи людям, що нічого сатанинського у вікканстві немає. Кожна жінка - трохи відьма, бо у крові українок – домашня магія, заговори, забобони… До всього ж я працюю нічним редактором на ТСН і моя редактор два роки тому запропонували мені писати блоги на цю тематику. Вони були різними, часом навіть провокативними – наприклад, навіщо дияволу роги або як виглядає сучасна відьма… Під цими блогами почали з’являтися коментарі з подякою за те, що йду і сповідую шлях Богині. Бо насправді в Україні багато людей займається чимось подібним, тому я вирішила створити спеціальний проект на ТСН про сучасних українських відьом…
- А вони є?
- Є, не я одна… Але мене дратує, коли мене називають відьмою. З одного боку, це можна розцінювати як комплімент, але я не відьма, я вікканка за вірою, і вікканська жриця за покликом душі…
- Наближається Геловін. Вікканство визнає це свято чи то не свято? Як ставишся до нього?
- Треба розрізняти Геловін та основу Геловіна. На жаль, у нас Геловін став чимось подібним на День Валентина, це абсолютно комерційне свято. Кажу – на жаль, бо у Дня закоханих немає такого важливого, моторошного, я б сказала підґрунтя, як його має Геловін. Основа Геловіна набагато древніша та темніша. Найбільше, що мені не подобається у святкуванні не лише Геловіна, а й інших дат, це те, що ми перетворюємо його у звичайне застілля.
- То в чому прадавня суть Геловіна?
- Сучасні люди відвикають від господарських робіт, землеробства… В минулому для людини, яка працювала в полі, наставав час, коли урожай вже зібраний і за нього треба подякувати богам. Крім того, усі розуміли, що попереду зима і багато людей та худоби її не переживе. Але смерть у тодішні часи не сприймалася як щось кінцеве та погане, в ній вбачали силу, яка не є протиборчою Богу, вона просто існує і з нею треба якось «співпрацювати». І в Україні, і в Мексиці, і в Європі було свято, яке пов’язане із світом померлих. Люди в ніч з 31 жовтня на 1 листопада, чи 1-2 листопада приходили на кладовище, запалювали свічки, вшановуючи померлих таким чином. В Україні цей вже трохи забутий звичай називався «діди», старші люди ще пам’ятають його, бо робили те ж саме – прибирали на кладовищі, віддаючи шану померлим. Геловін кельти називали Самайн, і воно є нагадуванням про те, що ти є смертним, що скоро період довгої зими. Зрозуміло, що в цей вечір жодних вечірок не влаштовували.
- А як ти радиш проводити Геловін?
- Визначитися, що для вас означає цей день. Якщо ви хочете відзначити свято у дусі древніх часів, то найкраще – мовчазна трапеза, адже мертві не говорять, відповідно мовчанням вшановується пам’ять про них. Можна влаштувати сімейний вечір-перегляд старих фотографій… Це не має бути сум при згадці про смерть, швидше - повага до смерті. Напередодні Геловіну добре викинути старі речі або ж посортувати одяг, заховавши літній, а діставши зимовий. Геловін своїм корінням сягає Ірландії. Вихідці з Європи, які мігрували до Америки, хотіли зберегти свої звичаї, які трансформувалися у День всіх святих, - ще так називають Геловін. Але воно за багато років перетворилося у цілу карнавальну культуру. Своїми веселощами, перевдяганням ми показуємо потойбічним силам, що нам вони не страшні. Священики кажуть, що такими діями ми, навпаки, заманюємо духів. Я б сказала, що ми не впускаємо демонічні сили, а захищаємося від них.
- Є традиція у святкуванні Геловіну ловити ротом яблука з діжки з водою…
- Так, це давня традиція, своєрідний конкурс, який подобається багатьом, адже, за віруваннями, той, хто впіймає яблуко таким чином, увесь наступний рік буде «улюбленцем долі». На перший погляд, це забавка, але вона має символічний зміст.
- А гарбуз тоді до чого під час святкування Геловіну?
- Яблуко – універсальний символ багатьох свят. Гарбуз, а першопочатково це мала бути ріпка, - це вже винахід, замінник європейських переселенців. Гарбуз – це уособлення голови чоловіка на ім’я Джек, який колись заклався з дияволом, не виконав умови договору і позбувся своєї голови. Поставивши гарбуз зі свічкою всередині, який називають світильником Джека, біля свого будинку чи у будинку ти ніби показуєш потойбічним силам, що ти знаєш про їхнє існування, ти «в темі», але разом з тим ти захищаєшся від них вогнем.
- Якщо нічого не робити на Геловін взагалі, сприймати його як звичайний день, вечір, що тоді?
- Все у нас в голові. Якщо нічого не робити, то нічого поганого не станеться. Бо якщо починати щось робити, треба чітко усвідомлювати, нащо ти це робиш, якого культурного прошарку ти торкаєшся, на скільки він «вписується» у твій світогляд.
- Як святкуватиме Геловін чи то Самайн твоя сім’я і чи залучатимеш до цього дійства свою маленьку доню з фантастичним іменем Беллатрікс?
- Я куплю гарбузи, зроблю з них світильники, дістану старі фотографії, ми влаштуємо мовчазну трапезу. Це буде перший Самайн моєї донечки, якій лишень сім місяців, але, думаю, їй сподобається. Ще вважається, що цей день сприятливий для ворожіння. Але не треба сприймати його надто серйозно, це швидше спосіб підглянути в майбутнє, але ворожіння не є істинною в останній інстанції.
- До речі, а в яких традиціях ти виховуєш свою доньку?
- Я хочу, аби вона сама, коли виросте, обрала для себе ту віру, яка їй буде найближчою. Ми нещодавно влаштували для неї обряд під назвою «вікканіг», який дещо схожий на хрестини із казки про Білосніжку. Таким чином, надали донечці духовний захист, але вона не стала від цього вікканкою. У мене дуже цікава сім’я, тому що мій чоловік – тибетський буддист… Ми не сваримося через релігії, просто кожен молиться своїм богам.
Шукала і у собі відьму Ірина Костюк)))
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
