Ганні Гринь 89. Сьогодні вона стара, потріпана судьбою жінка. Ще при пам’яті. У чотирьох стінах своєї хутірської хати.
А в 1947-му їй було… 17-ть. Разом із батьком Марком, сестрою Манею Ганну Гринь із хутора з-під Грибовиці засудили на 10 літ таборів. За повстанський пісенник.
Був уже вечір, коли ми нарешті добралися до хати Ганни Гринь із с. Грибовиця Іваничівського району. Таку сяку польову дорогу, що веде до неї, від талого весняного снігу та першого сонця за день добряче розвезло. Машиною не доїдеш. Лишили її біля крайньої оселі на сільській вулиці і побрели, шукаючи в полі сухіші острівки, щоб не грузнути по коліна.
Ген там на обрії виднілася хатина. Над нею садок. Якісь господарські споруди. Острівок життя, а далі поле і ліс.
Думалося про те, яким же дивом власників цієї хутірської хати у повоєння не загнали в село…
Тому вночі у шибки стукали то одні, то інші...
* * *
Ганні Гринь 89. Вона день і ніч лежить на ліжку. Над нею на стіні велике дзеркало у старій рамі. Колись дівчиною вона заглядала у нього, плела перед ним коси, поправляла сорочку, вишиту дрібненькими червоно-чорними узорами.
На кріслі біля ліжка Біблія. Працює телевізор. Поруч із ним, у рамці старе фото її родини. Он вона з сестрою Манею ще геть маленькі на колінах у тата і мами. Тато високий, добротно вбраний, з пишними вусами. Фотографувалися під цією ж хатою, в садку, біля вуликів. Тому позаду на фото видніється і вулик.
Марко Гринь був гарним місцевим господарем. «І коваль, і столяр, і пасічник, і хата під залізом…». Доньок ростив. Бджоли глядів. Обійстя своє хутірське розбудовував. Поле обробляв.
Гарно товаришував із поляками з сусідньої «польської кольонії», яка «он у тому гаю була». Повстанцям помагав, своїм хлопцям зі своєї ж таки Грибовиці.
«Бо то був такий час, коли попробуй кого не послухай», - згадує вона 1943-й. Мала на ту пору всього якихось 12-ть років. Але той звук, коли серед ночі хтось тарабанить у їхню благеньку шибку, пам’ятає чітко і дотепер.
«То повстанци стукають, то тиї, кагебісти… Бандерувці – то такії хлопци були, які за українську мову стояли і прєзірали поляків. Їсти бандерувцям батько мусив дати. Наша хата і тоді була найближча до лісу. Куди підуть, як не сюди?» - згадує Ганна.
А позаяк жили під лісом, то саме її, малу Ганю, частенько просили носити записки з лісу в село, з села в ліс.
«І несли?»
«Несла. А що я могла зробити, коли не було кому? Така пора: всім було страшно за себе, нихто ничого не хтів. А я мала, мене просили – я бігом-бігом і занесу», - зітхаючи виймає із закапелків пам’яті дитячі спогади.
* * *
Ганні Гринь 89. Вона добре пам’ятає липень 43-го. Каже, в селі стали говорити, що поляки «з кольонії» будуть на Грибовицю нападати. На Волині – пік українсько-польських конфліктів, вміло розпалений «сценаристами» Другої світової. До цього з сусідами з колонії жили дружно. Тому, зізнається жінка, не дуже й вірили, що нападатимуть. Але чутки з інших сіл насторожували.
«У Грибовиці тоді була польська гміна. Там стояло їхнє польське войско. Не раз тако бачу пуд хатою їдуть, їдуть на конях туди у мишівський гай… І вже вони мали нападати, тилько наши напали швидше. Вони якби знали наперед, що таке буде. І спалили кольонію геть», - згадує Ганна Марківна.
«А поляки?»
«Поляки вивтікали до Владімира (Володимира-Волинського, - авт.)», - відповідає.
У липні 1943-го і справді спалили колонію біля села Мишів Іваничівського району. Це саме те поселення, про яке згадує ця жінка. Серед переліків населених пунктів Волині, де внаслідок конфлікту загинуло багато польських родин є і колонія біля Мишова. Згадується, що українцями тут нібито вбито 140 людей.
Однак волинський краєзнавець Ярослав Царук дослідив й інший факт: у 1947-му, коли перед судом «за вбивство радянських громадян польської національності» постав ройовий УПА із с. Грибовиця Микола Степанчук, стало відомо, що він разом із побратимами з УПА не вбив, а навпаки – попередив про напад з української сторони і вивів за Буг, супроводжуючи їх при цьому, 16 польських родин із колонії біля Грибовиці. Попри те, що польською владою мешканцям польських поселень на території України було заборонено залишати «креси». Саме через це Миколу Степанчука суд виправдав. Колишній ройовий весь вік прожив у Грибовиці і про його долю «Перший» розповість згодом.
* * *
Ганні Гринь 89. Подробиць, описаних у справі Миколи Степанчука, вона не знає. У свої 12-ть навряд чи вслухалася тоді пильно у те, що відбувалося навколо. Знає, що «поляки вивтікали» - і все.
Сама ж вона, у тому ж таки 1947-му, коли судили і грибовицьких повстанців, теж побачила, що таке радянський режим.
«За що вас посадили?»
«Бандери ж ходили тоді. Посудили їх потом. І давай вони нас видавати», - каже 89-літня Ганна Гринь.
Коли совєти стали судити бандерівців, їх почали водити по хатах. Привели й до хутірської хати Марка Гриня.
«Мама роказувала нам, що посадили її за УПА. І її старшу сестру Маню, і батька. Ну, бо жили під лісом, їсти ходили сюди і одні, і другі. А вже як того Малюха і Єхрона взяли (то були якісь прєдводітєлі в них чи що), то привели їх до нас. А ще раніше той же Єхрон попросив її переписати у зошит повстанські пісні, потім виколупати в поліні дірочку, туди зошита покласти і там, де дрова надворі зложені, те поліно лишити. Він же і розказав після суду, де ті дрова. Так знайшли її пісенник з повстанськими піснями.
Він потім по всіх хатах водив і пальцем тикав, хто і як їм помагав. Так і тут: пальцем ткнув, поліно вийняв – і все. Його називали Єхроном, але я не знаю, чи то прізвище, чи то так... Він сам із села Гряди. Не наш», - розказує донька Ганни Валентина Троцюк.
Так 17-річну Ганну Гринь засудили на 10 років і відправили в концтабір у Комі АРСР, її старшу сестру Маню – у Караганду, а батька (за совєцькими стандартами, куркуля, який підтримував бандерівців) – у Мордовію.
«Як було вам в таборі?»
«Ни важко й ни легко. Такую грузю давали їсти. Знаєш, шо таке грузя? То каша вівсяна. Ото варили грузю, квас варили… А потім Сталін вмер. Не доведи Господи пережити те, що я пережила замолоду», - чомусь дуже коротко, у кількох словах, описує своє кількарічне табірне життя.
У 1956-му, коли вмер Сталін, Ганну Гринь випустили з табору. Так само і її сестру Маню. З Мордовії прийшло повідомлення, щоб забрали старого і визначеного ув’язненням батька Марка.
Село Грибовиця Іваничівський район
* * *
Ганні Гринь 89. Вона повернулася у свою Грибовицю, вийшла заміж, стала Ганною Кізєєвою, так і прожила весь вік у батьківській хаті. Доживає сьогодні, згадує на смак грузю, згадує, як длубала дірку в поліні, як запихала у нього пісенник зі своїми піснями і як потім довго-довго їхала в один із таборів Комі АРСР.
«Та яка ж там з неї партизанка?» - махне рукою жінка з однієї з крайніх хат понад полем у Грибовиці, коли ми вже повернемося назад до машини.
Та ніяка ж партизанка. І не партизанка зовсім. Так, дівчинка, яку закинули в табір у Комі АРСР за переписані у зошит повстанські пісні.
Текст: Олена ЛІВІЦЬКА.
Фото: Ірина КАБАНОВА.
Передрук заборонено
У 1947-му Марко Гринь стане куркулем і поїде в Мордовію
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
