Разом з початком календарної осені усі, хто навчається, попрямують здобувати нові знання. Хтось із задоволенням, а хтось - із примусу. Однак ті, хто закінчив начання давно, з ностальгією пригадують найцікавіші і найвеселіші роки свого шкільного життя.
З яким настроєм прокидалися першого вересня? Чи любили той День знань? Як готувалися до навчального року: вибирали форму, канцелярію, букети… Одне слово: чи був цей день святом?
Помічник народного депутата Олександр Пиза
«Знайшов лиш таку фотку – тоді ще мало фотографів було, навіть на перше вересня. Це клас другий-третій. Добре пам’ятаю тільки, що в перший мав аж 4 портфелі - всі ранці мені подарували. Ходив тоді у восьмирічку в селі Пилява, Бучацького району Тернопільської області. У нашому навчалося 5 (!!!) учнів. А от читати я навчився ще в садочку - вихователька давала мені читати казки дітям вголос».
Депутат Луцької міської ради Юлія Дацюк
«Ученицею носила шкільну форму радянського зразка. Вона була дуже хорошої якості. Квіти ж вчителям, як правило, купувалися осінні, інколи – троянди».
Перший заступник міського голови Луцька, депутат Ківерцівської районної ради Григорій Недопад
«На перший дзвоник привів тато( нині покійний), мама була в лікарні з молодшим братом. Це була СШ№4 міста Рожище. Одяг – коричнева шкільна форма, біла сорочка, а от букет свій не пам'ятаю. Портфель мав оливкового кольору, з песиком і написом "Пропала собака".Посадили за останню парту, і не дивно, бо був найвищим серед однокласників! Пригадую, що додому йшов з сусідом і вражень від того дня було повно!
Прес-секретар Управління СБУ у Волинській області Іванна Поліщук
«Вересень 2000 року. Харків. Прийняття військової присяги. Пам’ятаю той день дуже чітко. Йому передували тижні тренування ходіння «строєм» та розучування стройової пісні «Розпрягайте, хлопці, коні». Це був перший етап перелаштування мого життя – тому що я вперто не хотіла відмовлятись від підборів і в строю марширувала тільки у модельному взутті. Але за день до присяги я здалася і, стиснувши зуби, перевзулася у «щось зручне і більш зручне». І замість букету у мене в руках був автомат Калашникова, який, до того ж, чимало важить. Пізніше я не раз замислювалась над правильністю свого вибору у житті, але ніколи про нього не шкодувала. А от шкільні лінійки я чомусь майже не пам’ятаю, вони були монотонні та однакові протягом усіх 10-ти років. Згадую тільки, що в початковій школі мене водили про інших класах і показували учням як взірець для наслідування у навчанні (у 1-му класі я душе швидко читала – до 200 слів за хвилину) – один з найяскравіших та найдивніших спогадів зі школи)))».
Радник голови Волинської обласної ради В’ячеслав Рубльов
«Шкільна форма була тоді у всіх уніфікована, як зараз пам'ятаю – в мене був костюм коричневого кольору і з білим комірцем».
Атовець Павло Ковальський
«Коли був юним школярем, то мама на свій смак обирала одяг. Старалися і купували якісні речі завжди у торгових павільйонах Варшавського ринку. На офіційні заходи батьки привчали до більш класичного варіанту одягу, а саме – біла сорочка, костюм, краватка та класичні туфлі. Далі, коли дорослішав, уже мав власний смак, голос та право вето на певний пропонований гардероб чи річ. Вважаю, що у кожного чоловіка має бути смокінг у гардеробі, він додає певної строгості, відповідальності, офіціозу, в окремих випадках – креативністю та підкресленим індивідуальним стилем. Квіти зазвичай купували у квіткових павільйонах на Ювілейному ринку. Люблю дарувати хризантеми, червоні троянди, лілії, міксовані букети... Завжди любив насолоджуватися ароматом свіжих квітів, коли їх ніс в руках. Скажу по секрету хлопцям та чоловікам, що квіти на подарунок – це безпрограшний варіант отримати чарівну посмішку дівчини та інколи бонусний поцілунок».
Народний депутат України Ірина Констанкевич
«З особливим трепетом йшла у перший клас. Мріяла про школу років з 5. Можливо, що не ходила у садочок, тому мала ідеалізоване уявлення про місце, де «сіють» розумне і корисне. Щоправда всі думки швидко розвіялися. Було багато, як на моє дитяче сприйняття, несправедливостей. Але і перше вересня, і останній дзвоник – це завжди розумілося, як свято. У перший клас мене батьки зібрали дуже гарно. Досі пам’ятаю неймовірної краси білий фартушок з батисту, оздоблений мереживом, дуже гарні комірці і манжети. А лакові туфлі – це все.. для дівчинки просто захмарно. Отож, вигляд у мене був дуже урочистим, настрій – піднесеним, а бажання – вчитися лише на «5», що зрештою так і було у молодших класах».
Директор будівельної компанії «Інвестор» Андрій Разумовський
«З першого до дев’ятого класу навчався у школі-гімназії №18, закінчував уже 26-ту школу. Ходив у гімназійній формі, без якої не пускали до школи. Не задумувався тоді, чи подобається мені її носити, але саму форму шила мама, тому вона була красивою. Мама готувала нам букети на такі події, усі квіти були з дачі. Єдине, що пам’ятаю – не любив носити рюкзак в школу, лишав його там зазвичай».
Начальник відділу агітаційно-пропагандистської роботи центру забезпечення ДСНС Ірина Варварук
«Поняття я у першому класі не мала чи форма мені подобається. Єдине, що пам'ятаю, то противні банти білі на всю голову, от мені вони реально мішали, а квіти прості, як зазвичай у вересні – гладіолуси. Я їх завжди не любила. Потім у другому, третьому класах я дарувала вчителям айстри, бо то мої квіти, я сама вереснева».
Доктор політичних наук, професор кафедри політології та державного управління СНУ імені Лесі Українки Оксана Ярош
«Навчалась у школі №4, що тепер відома у Луцьку гімназія. Наша родина жила на вулиці Шопена, що було досить близько до школи. Щодо одягу, то шкільна форма була однотипна, хіба лише бантиками чи комірцями відрізнялись. А вчилась у школі я ще тоді, коли було трендом «квіти у целофані» і дизайнерські ексклюзивні букети ніхто не робив, принаймні для школи так точно».
Професор Луцького НТУ Тарас Божидарнік
«Це я на віньєтці, в костюмі, бо в шкільній формі не знайшов знімка. Але пам’ятаю, що форма була коричневого кольору. І піонерський галстук був певний період. Колір цей не подобався. Щодо квітів, то в бабусі, нині покійної, у селі на городі був шикарний квітник з піон, жоржин, гладіолусів та інших квітів, то ми з батьками традиційно перед першим вересням їздили туди і формувалися цілі оберемки таких букетів. Звісно, були святкові лінійки, я колись навіть свідомість втратив! Пригадую, що прихожу до пам'яті вже у медпункті, а поруч медсестра та переляканий фізкультурник заспокоюють, що це не смертельно)».
Речниця прокуратури Волині Наталка Мурахевич
« – Мамо, те, що на тобі – воно дуже схоже на фартух, зауважує донька, розглядаючи фото.
– Ну так, фартух і має бути схожим на фартух, відповідаю.
– Ви ходили в школу в фартухах??? – дивується. І після подробиць на тему «фартухи були чорні і білі, а комірець і рукави сукні потрібно було що кілька днів обшивати новим мереживом» видає: «То все було надто складно».
Та ніби не складно. Гарно було. Мені подобалася шкільна форма. Навіть дуже. І білий фартушок. І банти. На фото без бантів, бо з вінком – зайняла тоді 3 місце у всеукраїнській олімпіаді з української мови. Шкільні роки тепер – це просто теплі спогади. Про рідну Луцьку гімназію №14, про друзів, про вчителів. І я заявляю з повною відповідальністю – мені пощастило навчатися саме в цій гімназії, саме у цих вчителів. Завжди з гордістю дізнаюся про гарні місця рідного навчального закладу у різноманітних рейтингах. Не підводять гімназію і наші наступники, які ходять в зовсім іншій формі. Бо не форма головне, а зміст!».
Депутат Луцької міської ради Сергій Шкода
«Носив форму, адже тоді вибору особливого в одязі не було. Навчався у сільській школі. Квіти там було не дуже прийнято дарувати.»
Керівник регіонального прес-офісу ПриватБанку на Волині Владислава Жорняк
«Початок навчального року у мене завжди асоціювався з вибором гарної канцелярії. Ці всі зошити, блокнотики, ручечки і олівці. Досі не можу пройти повз якийсь гарний записник. А от шкільну форму в дитинстві я ненавиділа всім серцем. У молодших класах її купували «на виріст», до того ж у той час вибору особливо не було, тому доводилося ходити, в чому є. Вже пізніше в моду ввійшли всілякі гарні вельветові піджачки і сарафанчики, але вони теж не викликали особливої симпатії, як і будь-що нав'язане «згори». Тим паче, що на «перезувне» тоді всі новили голубі або сині кросівки зі світловідбивною смужкою. У поєднанні з бордовим вельветовим костюмом це було жахливо. Але в нас був мудрий директор: у старших класах він дозволив не носити класичну форму, а вбиратися в діловому стилі. Щоправда, сварився за підбори. А щодо квітів, то в часи мого дитинства найкрутішим вважався той букет, у якому більше кольорового целофану. Вже коли батьки довіряли купівлю квітів мені, намагалася обрати щось простіше і гарніше. Та й зараз люблю просто оберемки квітів без мішури. А загалом я дуже заздрю сучасним школярам за можливість стильно одягатися, не порушуючи учнівського дрес-коду. Зараз у дітей набагато більше можливостей проявити себе і свій смак. Аби тільки у батьків вистачало коштів, аби задовольнити забаганки маленьких модників».
Депутат Луцької міської ради Тетяна Янчук
«Мама щотижня пришивала манжети та комірець. Білий фартух одягали лише на свята, а кожного дня – чорного або коричневого кольору. Форма мені подобалася, адже ми ходили на навчання, а не на «гуляння». Окрім того не було вираженого розподілу між учнями на бідних та багатих. Ще один плюс – не потрібно було задумуватися над вибором, що ж одягнути».
Режисерка Вікторія Поліщук
«Перше вересня у мене відбулося під девізом «очікування – реальність». Пам’ятаю, як я прокинулась о 5 ранку, і розбудила усю сім’ю, щоб раптом не проспали. Мама ще із вечора придбала букет у модному на той час кольоровому целофані. Усі урочистості мали традиційно відбуватись на шкільному подвір’ї, але раптом, коли ми уже були вишикувані у святкову лінійку, розпочався сильний дощ, це зараз я розумію, що мабуть небо плакало гіркими сльозами за моїм безтурботним дитинством. Нас усіх дружно почали заганяти в спортивний зал, я загубила батьків, і тихенько зі сльозами на очах виглядала із-за спин дебелих одинадцятикласників. Потім мене, згубу, відшукали і свято продовжилось, але ж осад залишився. Щодо одягу, то особливих змін в свій зовнішній вигляд я не вносила, адже на той час в усіх була традиційна зелена форма, яку шили у місцевому ательє, змінювались лише параметри та розміри, модель залишалась. Додати родзинку у свій лук можна було білою сорочкою із оригінальним комірцем, колготками із візерунком та бантами. Мабуть, найяскравішим враженням першого вересня можна вважати нашу першу вчительку, адже вона й справді була, як сонечко, в ту похмуру дощову погоду».
Депутат Луцької міської ради Орися Залевська
«У шкільні роки мала гарну коричневого кольору форму з плісируванням. Білий фартух одягала лише на свята, на щодень – чорний. У формі було дуже комфортно, адже якість тканини – висока. У старших класах носили зелені піджаки. Нам дозволили їх шити самим, то були різних відтінків цього кольору. Форма не розділяла дітей на бідних та багатих. Квіти вчителям дарували сезонні».
Керівник ГО«Volfest», ведучий Валерій Пельц
«Форми у нас не було, а, отже, нас не обмежували у виборі одягу. Пам’ятаю спортивний костюм Reebоk, який в той час був на вагу золота! Щодо квітів, то вчителям діставалось те, що виростало на домашньому квітнику поруч з будинком. Як правило, то були гладіолуси».
Радник луцького міського голови Борис Смаль
«Ходив у школу у формі радянського зразка. Каже, що не задумувалися тоді, чи до вподоби такий одяг, адже у навчальному закладі було безліч інших важливих справ. На урочисті шкільні лінійки, як правило, ніс букет з гладіулосів».
Координатор проекту «Меценати для солдата» Руслан Теліпський
«Шкільну форму я носив під час радянської окупації до 4 класу, навчаючись в гімназії №4 . Пишаюсь тим, що не вступав у піонери – здається, ми були першим потоком, коли у цьому відпала потреба. Переїхавши на інше місце проживання, я змінив школу (№17) і з 5-го класу про обов'язкову форму я забув раз і назавжди, що не могло мене не тішити. Щодо квітів – то я людина не експерт у цій царині і зараз. Під час шкільного періоду дарував і прості квіти, і букети – нічого екстраординарного, так само, як і всі інші школярі. Будучи підлітком не придавав цьому великого значення, яким саме має бути букет – головне, що дарував щиро, бо трактував це радше як символічний момент і жест подяки та поваги до наших вчителів. Вертаючись до сьогодення – то, живучи у стані гібридної війни з російськими окупантами, я схвально відгукуюсь до ініціативи тих шкіл, котрі замість отримання квітів для шкільних освітян, роблять акції зі збору коштів під час 1 вересня, щоби бодай якась сума була скерована на потребу нашим захисникам! Звісно, я не виступаю, щоби геть позбавляти радості вчителів. Можна знайти золоту середину, даруючи радше символічні букети (скромні і не дорогі). Адже все ж таки вважаю таку традицію символічним жестом поваги, а не способом виокремлення школяра, батьки котрого можуть собі дозволити «спустити на вітер» 200 грн. і більше…»
Депутат Волинської обласної ради Олександр Омельчук
«У перший клас мене вела сусідка Анжела, яка тоді була вже дев’ятикласницею. Середню освіту здобув у луцькій школі №13. Перший букет був з кал, а на лінійці я тоді стояв поблизу червоного прапора»
Співачка Тетяна Власова
«У початкових класах із вбранням на 1 вересня було простіше, бо тоді ще існувала традиційна шкільна форма – з білим фартушком. Потім її замінили просто красиві нарядні сукні. У мене була улюблена – шовкова зелена з вишитим білим комірцем.1 вересня я завжди любила, для мене це було свято, відповідно і образ завжди був святковий:) Звісно, на лінійку всі йшли з букетами, а потім на вулицях легко можна було впізнати вчительок – вони повертались додому з величезними оберемками квітів. Мій букет, а пізніше і букет мого молодшого брата, завжди вибирала мама, тому вони були найкрасивіші».
Депутат Луцької міської ради Микола Яручик
«На Перше вересня не пам’ятаю, чи носив квіти, а от на останній дзвінок носив. Піони. Був жовтенятком, був піонером. Правда, мене часто штрафували і галстук забирали на тиждень привселюдно, бо вже у 3 класі я бігав з жовто-блакитним прапором і пропагував незалежність України. Щоб вдома не сварили, то мав іще один галстук! Виходив з хати у ньому, а потім ховав у портфель. Шкільний одяг не пам’ятаю, чи подобався мені чи ні. Але я дуже не любив їздити в місто, вибирати це все. Це був жах для мене, справжня кара Божа!
Депутат Волинської обласної ради Людмила Тимощук
«Упродовж шкільних років вбиралася у форму, вона була однаковою для всіх. На урочисті шкільні лінійки вчителям дарувала букети з гладіулосів, а часом – айстр».
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
