Вщухли емоції після минулого Чемпіонату Волині з футболу, команди потихеньку починають готуватися до наступного, який візьме старт за місяць, а спортивні журналісти підбивають підсумки.
Беззаперечним лідером ось уже кількох першостей поспіль є луцький клуб ЛСТМ-536 – увесь колектив працює, як добре злагоджений годинниковий механізм, що раз-два на рік може собі дозволити дати невеличкий миттєвий збій.
Срібним призером стала боратинська «Ласка», де Олександр Антонюк так само налагодив чудову командну гру. Але з-поміж лідерів завжди виділявся бронзовий призер та володар Кубка Волині – ФЦ «Ковель-Волинь». Саме в цій команді любо було дивитися на симбіоз юності та досвіду, а справжнім лідером та вожаком став Петро Мороз, в якому дивовижно поєдналися на футбольному полі непоступливий боєць та джентльмен водночас. Саме він є реальним претендентом на кращого гравця сезону-2017/18.
Тож наша розмова із Петром Морозом про початок кар’єри та перспективи ковельського футболу.
– Практично всю свою кар’єру ти відбігав у Ковелі, тоді як Віталік Кашуба, Ваня Данилюк, Рома Кузьміч виступають за інші команди…
– Розпочнемо з того, що в моїй ігровій біографії значиться не тільки рідний Ковель. У сезоні 2005/06 я опинився в дублі «Волині». До речі, тоді в складі лучан також перебували мої земляки Віталій Кашуба та Юрій Дручик. Тогочасний наступний сезон лучани мали розпочинати у Першій лізі України, тож керівництво «хрестоносців» поставило гравцям цілком бойову задачу – повернутися до «вишки». Відповідно молодим не надто довіряли, віддаючи їх в оренди у різні клуби. Так сталося, що я потрапив на півроку до рівненського «Вереса», що тоді боровся за виживання у другій лізі. Повернувшись із Рівного, ще трохи пограв у Луцьку та, зрештою, приїхав до Ковеля.
– … Де і розпочинав перші кроки в дорослому футболі?
– Так. Хоча по-справжньому першою командою особисто для себе вважаю ФК «Володимир-Волинський», куди мене з Кашубою забрав Андрій Федецький, батько Артема. У 2006 році ми виграли «срібло» першості Волинської області, в той час як Ковель навіть не потрапив до трійки. Також свого часу я був на перегляді у Латвії та команді «Княжа». Проте клуб із Київщини взяв на позицію лівого захисника Сергія Вороніна, вихованця київського «Динамо».
– А своїх перших тренерів пригадаєш?
– Звісно, це ж з ними робив перші кроки у футболі, пізнавав ази цієї гри. Це Микола Лис, потім тренувався у Володимира Ковгана, а згодом у Романа Лиса. Отак мені вдалося попрацювати з батьком та сином Лисами, які вже увійшли в історію ковельського футболу.
– Ти чимало відіграв за міні-футбольний клуб «Буран-Негабарит» (згодом «Аперкот»). Які спогади залишилися про ті часи?
– Пригадую перший професійний футзальний матч «Бурана». Грали ми тоді у Львові кубковий матч проти місцевого досвідченого «Львівхолоду» (28.02.2009, – Авт.) і розгромно поступилися – 1:10. З наступними поєдинками приходила впевненість, досвід, перемоги. Особливо це стосується наших домашніх матчів, де ми брали три очки практично всіх у західному дивізіоні Першої ліги України.
– Не забув, хто забив єдиний м'яч галичанам?
– Хто може забити, як не Петро Мороз (посміхається, – Авт.)?
– Ковельчани добре пам'ять про вибухове дербі «Шанс-Авто» – «Аперкот».
– Олександр Мороз, президент «Шансу», дуже хотів нас перемогти. Він привозив футзалістів з Рівного, Житомира, Львова… Ковельський десант у «Шансі» представляли лише Віталій Романчук та Володимир Бобилєв. На ті ігри в залі ковельської ДЮСШ ніде яблуку було впасти – видовище та напруга були ще ті. До слова, цей рік виявився для мене надзвичайно врожайним у міні-футбольному плані: «золото» брестської Еліт-ліги, перемога в чемпіонаті та Кубку Волині.
– Минулого року Футбольний Центр «Ковель-Волинь» взяв участь в аматорському чемпіонаті. Незважаючи на хороший склад, волиняни посіли 8 місце з-поміж 11 учасників. В чому причина не надто вдалих матчів?
– Для молодих футболістів це був корисний досвід. Вдома Ковель грав непогано. На виїзні ж матчі елементарно не всім вдавалося поїхати: когось не відпускала робота, сімейні справи…
– Якої думки про перспективи ковельської молоді?
– Колись, на мій погляд, пацани виглядали яскравіше індивідуально. Щодня і до ночі грали на піску, щебінці, грали в «сотку», «квадрат». Нині такого майже немає… У нашому місті є талановиті юнаки. Молодь зараз отримала шикарний шанс себе проявити, адже конкуренції з боку ветеранів немає. Думаю, через років два у Ковелі буде потужна команда.
Інфо:
Дата народження: 6 липня 1987 року;
позиція: лівий захисник/півзахисник;
кар’єра гравця: МФК «Ковель-Волинь», ФК «Володимир», ФК «Волинь» - дублери (Луцьк), «Верес» (Рівне), ФК «Малинськ», ФЦ «Ковель-Волинь», МФК «Аперкот» (Ковель);
досягнення: бронзовий призер чемпіонату Волині (2006, 2017), срібний призер чемпіонату Волині (2011), чемпіон Волині (2008, 2009, 2010, 2013), переможець Новорічного турніру (2012, 2015), володар Кубка Федерації Волині (2012) переможець брестської Еліт-Ліги (2017, 2018), неодноразовий переможець Суперкубка Волині, багаторазовий володар Кубка Волині.
Текст: Андрій Соколовський, Андрій Собуцький
Фото: сторінка Петра Мороза у соціальній мережі, ФФВ
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
