Пан Дмитро служить на посаді головного сержанта інженерно-саперної роти групи інженерного забезпечення 100 омбр, а за сумісництвом є ще й ТВО командира 1 інженерно-саперного взводу.
Історію захисника розповіли на фейсбук-сторінці бригади.
Чоловік має псевдо «Магістр», адже свого часу здобув ступінь магістра права, закінчивши бакалаврат і магістратуру Національної академії внутрішніх справ. У 2012-2018 роках служив у Національній поліції України, має спеціальне звання старший лейтенант.
До лав 100 бригади Дмитро став у березні 2022 року:
– Спочатку служив у інженерній роті, а після її переформатування в ГІЗ (групу інженерного забезпечення) пішов у сапери – мені це ближче до душі, – розповідає боєць і жартома додає, – Так подобається, як воно все горить, вибухає…
Як відомо, ніхто не народився сапером. Водночас, відбір особового складу в саперні підрозділи є дуже серйозним:
– Ми не можемо взяти випадкову людину і поставити на посаду сапера. Треба мати певні навички і вміння. Бо якщо людина буде відразу пхати руки туди, куди не треба – у неї не буде цих рук. Розуміння усіх тонкощів саперної справи приходить не так з навчанням, як з досвідом, – пояснює «Магістр».
Робота сапера – постійний ризик. Проте й до цього аспекту можна ставитися з певним почуттям гумору:
– Сапер помиляється двічі у житті. Перший раз, коли обирає свою професію. А друга помилка коштує йому задеколи життя. – Про свою першу «помилку» я точно не шкодую – бо люблю саперну справу. А ось щодо другої, то намагаюся робити усе можливе, аби її не припуститися, – каже Дмитро.
Вдома на свого «Магістра» чекають з Перемогою кохана дружина Людмила і дві маленьких донечки – восьмирічна Софія і чотирирічна Аліна. А також мама Ольга Миколаївна, батько Олексій Костянтинович і молодший брат Микола.
До речі, батько Дмитра також воював за Україну – у складі 14 окрема механізована бригада імені князя Романа Великого. Проте після важкого поранення і тривалого лікування був звільнений з військової служби за станом здоров’я.
«Магістр» зізнається, що найбільше на війні сумує за своїми донечками, а також за великим захопленням зі свого довоєнного життя – риболовлею.
Чоловік розповідає, як одного разу на Хрінницькому водосховищі (водойма на межі Волинської та Рівненської областей) упіймав настільки величезну щуку, що та просто не помістилася б у невеличкому човні. Тож підтягнувши лускату хижачку до плавзасобу, потримавши її за зябра і «заглянувши в очі»… рибалка відпустив свою здобич.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
