Роман Мосежний – воїн зенітної ракетної бригади імені гетьмана Пилипа Орлика Повітряне командування "Південь". Військову кар’єру розпочав ще у 2019-му році. Каже: «Пощастило, до повномасштабного вторгнення встиг підготуватись…»
Історію захисника опублікували на фейсбук-сторінці Командування Повітряних Сил ЗСУ.
За плечима Романа – чимало важких боїв пліч-о-пліч із морськими піхотинцями. Кринки на Херсонщині, де утримували плацдарм в умовах обваленої логістики та десятків КАБів на день, Опитне на Донеччині, де успішно відбивали ворожі штурми.
Найдовші у житті чотири кілометри, коли під обстрілами ніс побратима під щільним ворожим вогнем та найбільша в житті радість, коли той вижив.
І розуміння, що таке справжнє братерство, коли після прильоту міни почув голос побратима: «Тримайся, брат!», який за бронежилет тягнув його в безпечне місце.
Після реабілітації Роман продовжує службу у рідній зенітній бригаді.
Каже: «Ми просто мусимо боротись. Кожен з українців на своєму місці. Інакше шматок за шматком у нас заберуть усе».
– Я тричі подавав рапорт на відрядження до зведеної стрілецької бригади Повітряних Сил. Хтось казав: «У тебе ж маленький син». Та саме це і є моєю головною мотивацією.
Звісно, ніхто в бій нас не кидав. Спочатку проходили тривале навчання, після якого були направлені на доукомплектування бригади морської піхоти. Це було літо 23-го, Авдіївський напрямок, де в цей час точились запеклі бої. Було важко, але ми тримали позиції.
Коли побратим Сергій отримав поранення в ногу, ми разом з солдатом відтягли його до місця надання медичної допомоги. Це були дійсно довгі кілометри, тривав ворожий обстріл, та ми про небезпеку навіть не думали.
Тепер врятований побратим гордо носить позивний «Фартовий». Дякував нам, але ми ж розуміли, що так вчинив би кожен, – каже воїн.
Що таке «справжнє братерство» Роману довелось зрозуміти й на власному прикладі.
У листопаді 23-го на Херсонщині чоловік почув характерний свист 120-ї міни. Встиг пригнутися, побачив спалах і відчув пронизливий біль від уламка снаряда:
– Не встиг подумати щось песимістичне, як побратим Іван на позивний «Мажор» вже відволік трохи далі від обстрілів у підвал будинку і надав першу медичну допомогу. Бої у Кринках були більш ніж активні, тож кілька днів я так провів у тому підвалі. Періодично стрілецькі бої між українськими воїнами та окупантами навіть точились в одній будівлі зі мною, на цокольному поверсі. Та рашистів відігнали, а мене евакуювали.
Незважаючи на отримане поранення, Роман продовжує службу та передає свій бойовий досвід молодшим військовослужбовцям.
– Пройшло три роки… Війна змінилась та еволюціонувала. Незмінним залишилось одне – розуміння, що у нас немає іншого виходу, аніж боротись за своє, – впевнений захисник.
За особисту відвагу Роман Мосежний нагороджений Хрестом Доблесті та нагрудним знаком «Золотий хрест».
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
