«Луцьк захворів. Відмовила система життєзабезпечення… А лікар хто?».
Таке повідомлення на своїй сторінці у фейсбуці розмістив Віктор Левандовський – координатор партії «Голос» на Волині. І запропонував лучанам зустрітися із представниками екологічних служб, щоб поговорити про головну проблему Луцька – сморід.
Ідея зібрати громаду навколо цього питання – не нова, та заінтригувала можливість поговорити саме з екологами. Тобто – з людьми, які мають добре розумітися на забрудненому повітрі. Тож ми теж увечері 15 липня пішли до коворкінгу змін.
А лікар хто?
У кімнаті – не надто людно. Та щойно переступила поріг, як почула затяту суперечку… Захід ще не почався, але питання «хто ж смердить і як з цим боротися?» уже традиційно зіштовхнуло лучан лобами.
«Давайте трохи зачекаємо. Представник екологічної інспекції запізнюється», – пропонує координатора коворкінгу змін Тетяна Погрібна. За кілька хвилин на порозі справді зʼявляється чоловік у костюмі. Перепрошує. Каже: щойно із фільтраційних полів цукрового заводу, перевіряли.
Тетяна розпочинає зустріч. Наголошує: зібрались поговорити, а не «вколоти і вкусити когось одного, хто буде виступати із доповіддю»… Як знала!
Слово бере еколог. Працівник Державної екологічної інспекції із більш як 20-річним стажем – Анатолій Павлович Штондін. За редакційними правилами я б мала написати лише імʼя та прізвище чиновника, проте ні. Чоловік, який виступав, був саме Анатолієм Павловичем. Пообіцяв коротко розповісти про те, чим займається його інспекція, і відточеним монотонним голосом почав сипати канцеляризмами про «було здійснено» і «організовано заходи із забезпечення»…
На 20-ій хвилині «коротенької» доповіді порушую правило журналіста – лишатись спостерігачем, і перебиваю. Пропоную перейти до діла – до тієї теми, яка зібрала усіх, а не слухати про планові і позапланові перевірки та моніторинги… Присутні усміхаються і кивають. Анатолій Павлович теж нібито погоджується.
«Значить, стосовно смороду. Зараз створені комісії, які здійснюють перевірки на двох підприємствах – цукровому та біоетанольному заводах. Працює прокуратура. Працюють слідчі органи», – після кількох хвилин продовження виступу стає зрозуміло: тексту може бути скільки завгодно, а от інформації – так і не додалось.
Чи перевіряли раніше ці підприємства? Чи фіксували забруднення повітря в інших районах? Де ще може бути потенційне джерело смороду? Кожне конкретне запитання отримувало нову лаву словесних потоків, проте зрозуміти, що і до чого – не вдавалось.
«Дозволи у підприємства є. І їх би не дали без санепідемслужби. Хто там сьогодні розглядає ці питання, хто уповноважений – це вже хай слідчі органи розбираються», – Анатолій Павлович зʼясував, що одна із присутніх – працівниця Держпродслужби (у минулому – санстанції), тож вирішив найбільш проблемні питання переадресовувати їй.
«Ви так довго працюєте в цій сфері. Не можете не знати, що вже пʼять років, як санепідемслужбу ліквідували, а ви досі до неї апелюєте», – не витримала «нападок» жінка.
«Так от ці всі пʼять років і слухаємо через вас обвинувачення!» – не вгавав чиновник. Перейшов навіть на крик. Наполягав: у списку «компетентних» – ще метеослужба і управління з надзвичайних ситуацій… чому це «всіх собак» вішають на нього?
Якщо конкретніше…
Присутні уже зневірилися отримати хоч якісь відповіді від представника екологічної служби, і мабуть на цьому зустріч мала всі шанси закінчитись, але до обговорення долучився Віктор Левандовський.
«Якщо з каналізаційного люка виходить запах… і йдуть люди і падають там же від отруєнння. Ви будете фіксувати цей факт?» – «господар» коворкінгу змін спробував максимально конкретно сформулювати запитання і навіть схематично накреслив на фліпчарті і люк, і неприємний запах з нього, і потенційну жертву…
«Спитайте в місцевої влади, як вони контролюють люки…» – Анатолій Павлович побачив «корінь проблеми» не в запахах, а в тому, що люк – не закритий.
«Я просто моделюю ситуацію. Не в люкові справа…» – спробував пояснити Левандовський.
«Ви неправильно моделюєте! При чому тут я?..» – гнув свою лінію чиновник.
«Ви будете фіксувати такий випадок чи ні? Просто скажіть», – наполягав Левандовський.
«Ми контролюємо стаціонарні джерела забруднення», – немов мантру почав повторювати еколог. Справді: двічі, тричі, пʼять разів… на всі запитання – тільки одне: про стаціонарні джерела забруднення.
Питати, що ж таке ті стаціонарні джерела – виявилось марним. «Ви геть некомпетентні, якщо таке питаєте!» – обурювався чоловік.
«Та ми і не повинні бути компетентними…» – чулося із залу.
Левандовський спробував ще зʼясувати, чи взагалі екологічна інспекція хоч раз фіксувала факт забрудненого повітря.
«Ви сиплете якусь незрозумілу лавину запитань…» – розводив руками Анатолій Петрович. Нервував. Був переконаний, що на нього хочуть «наїхати», щоб розігнати їхню службу як «безполєзну»... Показово, що цю думку озвучив саме чиновник, хоча в думках вона крутилася, схоже, у всіх присутніх.
Без діалогу
Лучани хотіли допитатися в представника екологічної інспекції одного: що конкретно за ці роки поширення містом смороду вони зробили. Чиновник щиро розповідав про щоденні наради і щиро не розумів, що для простих лучан нарада, як і засідання комісії – це не дія. Бо в кінці кожної дії має бути результат, а не топтання на одному місці.
Та після годинної розмови, яка швидше нагадувала діалог глухого з сліпим, причина смороду у Луцьку стала зрозумілою, як ніколи. Бо поки нашим життям керують чиновники, які знають по сто пʼятдесят норм законів, чому оце – не в їхній компетенції, а за оце – несе відповідальність он-той інший посадовець… Поки спеціалісти, які мають знання та інструменти впливу, не почнуть працювати на результат – на усіх нас чекає ще багато років смороду. І в повітрі, і в пошукові пояснень.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
