Старший сержант Сергій Блаженчук служить на посаді начальника радіостанції в одному з батальйонів Волинської бригади Територіальної оборони. Сергій Володимирович нічим особливим не вирізнявся б зі складу всього підрозділу, якби не одна суттєва обставина: його батько Володимир Блаженчук.
Про це повідомляє «Волинська газета».
Сергій Блаженчук став у стрій захисників України за власної ініціативи, не чекаючи на повістку чи мобілізацію.
До повномасштабної війни пан Сергій працював у банківській сфері як системний адміністратор комп'ютерної техніки, потім за спеціальністю – у приватній фірмі.
«Вважаю, що зараз саме той час, коли кожен, в міру своїх сил та можливостей, повинен захищати Україну від лютого ворога! І я ніколи не думав, що повинен бути осторонь. Тому коли вранці 24 лютого перші ворожі ракети поцілили у Луцьк, я ухвалив для себе рішення: піду в Територіальну оборону ЗСУ», – говорить старший сержант.
У Сергія Блаженчука та дружини є двоє дорослих дітей, син працює в Держказначействі, донька – на одній із приватних фірм.
Каже, що і мама-пенсіонерка, і сім'я відреагували на таке рішення з розумінням. Раз треба, значить – так треба. Тим паче, що хтось із чоловіків-Блаженчуків мусить бути у війську, бо син із інвалідністю, тому просто фізично не може служити в армії.
В юні роки нині 52-річний Сергій Блаженчук служив строкову на той час ще в радянській армії.
«Тато вважав, якщо синові треба служити в армії строкову, значить, він повинен служити, як і всі інші хлопці. Потрапив я в Космічні війська ссср. Спочатку була «учебка» під Євпаторією в Криму, потім – військова частина у Підмосков'ї в росії, а закінчував уже на Хмельниччині, біля селища Дунаївка», – ділиться сторінками біографії Сергій Володимирович.
Оскільки автор цих рядків був особисто знайомим із Володимиром Блаженчуком, батьком Блаженчука-молодшого, то був свідком, як у доленосний день 19 серпня 1991 р., коли в москві організували військовий путч ГКЧП, Володимир Іванович зайняв чітку проукраїнську позицію і не допустив, щоб на Волині заколотники спробували вчинити захоплення влади.
Власне, Блаженчук-старший за свого життя виріс до статусу державника, тому й багато років після звільнення з посади Представника Президента України у Волинській області був українським консулом у Польщі та Грузії.
На запитання чи використовує авторитет свого батькька Сергій Блаженчук відповідає:
«А для чого? В мене виховання інше. Тато, як кажуть в США, це приклад людини, яка зробила себе сама. Він родом із с. Холопичі, з багатодітної родини, де було 6 дітей. Зростав у часи повоєнної розрухи без батька… Тому він самостійно досягнув тих висот, яких досягнув. Він був людяною та скромною людиною, проти вимогливим та системним керівником. І ніколи не вчив нас чимось вирізнятися серед інших людей. Тому я не знаю, як відповісти, чому сьогодні в армії так мало самих начальників і їхніх дітей. Можливо, це результат виховання? Можливо, влада комусь запаморочила голову так, що він уже забув, хто він і звідки? Не знаю… І навіщо мені це? Особисто я ніколи не наголошую, чий я син, але коли люди самі цікавляться, то, звичайно, підтверджую, що мій батько – Володимир Блаженчук. Думаю, йому б, якби був живим, за мене було б не соромно».
Порівнюючи ту стару, ще радянську, армію, і нинішні Збройні Сили України, Сергій Блаженчук зазначає:
«Зовнішня різниця – звичайно, у військовій формі. Наша набагато зручніша. Годують, що немаловажно для солдатів, набагато краще. Але це – другорядне. Важливіше, що, у підрозділі статутні та побудовані на повазі та довірі стосунки з усіма військовослужбовцями. У нас фактично немає прикладів порушення дисципліни. Словом, служимо і живемо однією великою родиною. Дуже показово, що у нашому батальйоні фактично всі – добровольці! Люди свідомо зробили свій вибір захищати Україну від російського окупанта, тому і на фронті, і в інших визначених місцях дислокації, відчувається велике патріотичне піднесення та просто таки несамовите бажання пришвидшити перемогу над ворогом!».
Ні для кого не секрет, що більшість підрозділів Територіальної оборони ЗСУ вже брала участь у бойових діях на фронті і наразі продовжує воювати з окупантами. На питання чи готовий пан Сергій до виконання цієї складної місії, тим паче, що по той бік можуть опинитися навіть ті, хто з ним колись служив в радянській армії він каже:
«Я в будь-який момент готовий виконати бойове завдання. Власне, і йшов у тероборону з бажанням якнайшвидше воювати на передовій… А щодо міфу про «народи-брати» чи росіянина як «брата», то все просто. Це не ми напали на росію, а це вони сіють смерть і розруху на нашій землі. Не ми зі зброєю в руках біля бєлгорода чи пскова, а це вони знищують українців та наші міста на Луганщині чи Херсонщині… Вони – вороги, і цим усе сказано. Навіть якщо хтось із них дуже давно служив зі мною в тоді ще спільній армії. Ніяких моральних застережень: ворог має бути знищений, а наша земля очищена від останнього чобота окупанта!», – переконаний старший сержант.
Сергій Блаженчук вірить, що після перемоги ми станемо кращими як суспільство, більш чесними і морально чистішими:
«Переконаний, що оцей тридцятирічний шпагат, коли ніяк не могли вирішити, хто в України повинен бути союзником – росія чи цивілізований Захід, таки завершиться, адже наш курс – євроатлантичний! Нам доведеться багато попрацювати над відбудовою держави, але і з цим завданням ми справимося. Все буде Україна! Задля цього я та мої побратими і служимо у Територіальній обороні ЗСУ».
Читайте також: «У 52 роки треба все починати з нуля», – переселенець з Волновахи Віктор Тищенко. ІНТЕРВ’Ю
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
