Старший солдат Олександр Савченко на псевдо Бетер поліг 19 лютого 2024 року на околиці села Роботине Запорізької області.
При виконанні бойового завдання він потрапив під обстріл ворожими дронами-камікадзе. Воїну тепер назавжди 43, пишуть на сторінці Меморіал Героїв.
Олександр народився і жив у селі Демидів Київської області. Здобув в училищі фах монтажника обладнання котельних установок, електрозварювальника ручного зварювання. Та найулюбленішою стала робота на київському заводі «Радар» на посаді гальваніка, яку починав з учня, а потім поступово отримав найвищий 5-й розряд. Далі перейшов працювавти до ТОВ «Кізов Україна», дочірнє підприємство «Гальванотехніка». Але мріяв відкрити власну справу. Навіть перебуваючи в ЗСУ, отримував пропозиції щодо роботи, оскільки був затребуваним спеціалістом. У вільний від роботи час любив ловити рибу та ходити до лісу по гриби.
У березні 2022 року чоловік пішов до військкомату із прагненням стати на захист Батьківщини від російських окупантів. Згодом долучився до лав 65-ї окремої механізованої бригади ЗСУ. Служив на посаді старшого водія розвідувального взводу.
У серпні 2023-го був відзначений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест».
Мій чоловік був доброю людиною, гарним чоловіком і чудовим татусем. Саша добровільно пішов у військкомат у березні 2022 року і вирішив, якщо його чекає попереду війна, то він бачить себе тільки на полі бою. Не в тилу, не на другій лінії. Хоча вибір у нього був. Він не служив в армії, був обмежено придатним у воєнний час і непридатним у мирний, бо з дитинства не мав однієї нирки. У розвідувальний взвод погано йшов набір, а Сашик пішов, не роздумуючи. Майже два роки брав участь у бойових діях. Чесно виконував обов'язки. Дізнавшись, що Саша загинув, ніби перевернувся весь світ. Це як грім серед ясного неба... Сльози, біль, відчай, ненависть – все злилося в одне ціле. А в голові тільки останні його слова: «Все буде добре!». Раніше він мені завжди дарував квіти, а тепер я йому... живі, ковані, штучні, зі стрічок… – поділилася Світлана Савченко.
Поховали Олександра на Алеї Слави у рідному селі Демидів.
Посмертно йому присвоєно звання «Почесний громадянин Димерської селищної територіальної громади».
Вдома на захисника чекали батько Іван, дружина Світлана та донька Олександра.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
