13 січня – Щедрець або Щедруха. Так у більшості поліських сіл називають вечір напередодні Нового року за старим стилем. Він здавна вважався улюбленим святом для молоді.
Парубки в костюмах перебиранців в образах Ведмедя, Коня, Вівці, Кози, Барана навідувались до домівок односельців, щедрували, а могли й наробити збитків. Дехто з господарів на ранок виявляв, що стіжок сіна розтягнутий кругом хати по віхтю, інші знаходили сани чи воза на даху хліва.
А дівчата на виданні цього вечора намагалися заглянути в майбутнє і ворожили на судженого. Чимало старовинних святкових обрядів у цій місцевості збереглось і донині.
«Вважалось, що на Щедруху можна почути відповідь на запитання про сокровенне, - розповідає етнограф Олександра Кондратович у своїй книзі «Народний календар Волинського Полісся». – Аби отримати той чи інший знак, що стане провісником долі, дівчата здавна вдавались до різних методів ворожіння. Насамперед, «колотили свічки» - сукали з воску невеликі свічечки і ліпили мініатюрні мисочки. Усе це робилося заздалегідь, а на Щедрець дівки за домовленістю збиралися у котроїсь із подруг. Наливали воду у дерев’яні ночви, кожна дівчина спускала туди по дві мисочки з закріпленими в них запаленими свічками, що символізували її саму та омріяну пару. Потім пальцями починали поволі рухати воду. Всі пильно стежили за поведінкою мисочок -плавців, якщо вони «поцілувалися», тобто доторкнулися одна до одної, це означало, що парубок та дівчина зійдуться, якщо ні – не варто сподіватись на прихильність долі. Воду після ворожіння кожна дівка зливала в окрему посудину. Потім виливали її під грушу, трусили дерево за стовбур і примовляли : «Трушу грушу – всіх хлопців за собою рушу!».
«Поколотивши свічки», дівки рахували кілки в жердинах або штахетини в парканах, заздалегідь відмірявши певну відстань: «Молодець! – «Удівець!» . На якому слові завершиться лічба, такою буде й доля.
У всіх селах дівчата заносили до хати дрова й теж рахували «Пара» - «Не пара». Це мало дати знак – вийде юнка цього року заміж чи ні.
Деякі виривали зі стріхи кілька соломинок і рахували, як дрова або штахетини. Кожна в такому гаданні прагнула знайти відповідь на питання, яке їй найбільше болить: одні хотіли знати, чи вийдуть взагалі заміж, інших цікавило, за кого.
Також поширеним було гадання на млинцях, які на Поліссі називають балабушками.
«Кожна дівка напередодні свята намагалася набрати непочатої води, замісити на ній дрібку тіста, спекти перед полум’ям у печі балабушку і змастити її салом, - пояснює Олександра Кондратович. –Увечері збиралися в якоїсь із подруг, батьки якої тримали пса, викладали випічку на стільчик, заводили до хати голодну тварину і спостерігали, як собака споживатиме дівочі гостинці. В якому порядку він хапатиме млинці, в такій послідовності дівки виходитимуть заміж. Якщо «ворожбит» чиюсь балабушку занесе під стіл або ще кудись у хаті, її господиню чекатиме доля на чужині».
У деяких селах популярним було використання у цьому святковому дійстві комина. Зокрема, дівка накладала на Щедруху в піч дров, розпалювала її, а коли вогонь розгорався, гукала в комин: «Гу-уу! Куди заміж піду?». Після цього бігла надвір дивитись, куди поверне дим. Вважалося, що в тій стороні її чекає доля. А найсміливіші дівки бігали цієї ночі на перехрестя і гукали : «Гу-уу! Дай Боже, знати, з ким до шлюбу стати». І теж після цього дослухаються до будь-якого звуку з того чи іншого кінця села.
Аби побачити судженого, деякі дівчата вдавалися до гадання на ніч. Вважалося, що на Щедруху треба поїсти увечері чогось солоного, поставити під ліжко чашку з водою, лягти спати і попросити у вищих сил, аби уві сні їй дав напитися майбутній чоловік. Хто насниться – з тим і до шлюбу йти.
Етнографи стверджують: хоча церква й забороняла ворожіння, воно завжди було популярним, бо людям у всі часи було цікаво зазирнути у своє майбутнє. І донині хтось ставиться до цього ритуалу серйозно, а для інших це - святкова забава.
Однак, у будь-якому разі обряди ворожіння на Щедруху є невід’ємною частиною веселих сакральних дійств, що відбуваються на Щедрець. А відтак і складовою нашого національного етносу, який треба зберегти для нащадків.
Ярина Руднік
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
