Віталій Гебріч на позивний «Скіф» із Херсонщини. Він не кликав війну — вона прийшла сама, коли ворог знову сунув на рідну землю. Спершу вивіз родину з окупації, а тоді став до лав Збройних Сил України. Не за славу — за майбутнє своїх дітей.
Будівельник у мирному житті, радіотелефоніст на фронті. Батько, що став воїном. Частиною зграї, яка ніколи не здається, пишуть на сторінці 60 Окремого Батальйону Сил ТрО - «Поліські Вовки»
Вибір серцем — шлях у військо
«Все життя мріяв бути військовим. Але воно вело своїми шляхами — в мирні часи я працював будівельником. Проте війна постукала у двері ще у 2014-му, коли Крим окупували. Тоді в мені щось змінилося назавжди. З того моменту я вже не міг жити, як раніше».
24 лютого — день, який змінив усе
«Коли почалося повномасштабне вторгнення, я був у Києві. Із перших секунд відчув — це вже інша реальність. Я перебував у районі Жулян, який одразу накрила хвиля ворожого наступу. Це був страшний день. Найстрашніший. Бо моя родина опинилася в окупації — зовсім поруч із тимчасово окупованим Кримом. Дружина і діти залишилися по інший бік темряви. Я ж — серед вибухів, хаосу і рішучості. На щастя, згодом вдалося вивезти рідних до безпечного місця — до Сарн, що на Рівненщині».
Поліські вовки — частина зграї
«Тоді знайомий запропонував долучитися до «Поліських вовків». Я не вагався. Бо якщо в тобі живе любов до свободи, ти не можеш бути осторонь. Так я став частиною зграї — сильної, злої до ворога, непереможної. Наш шеврон — це не просто емблема, це символ єдності, люті й витривалості. Як у вовка — сильного і вірного зграї».
Служба — випробування тіла і духу
«У підрозділі я виконував завдання радіотелефоніста. Це нелегка робота, фізично й емоційно. Війна змінює людину. Якщо ти був морально стійкий до неї — таким і залишишся. Але психологічні бар’єри, які ми вибудовуємо зараз, рано чи пізно впадуть. І тоді прийде усвідомлення, наскільки глибоко ця війна пройшла по нас».
Досвід
«Я переконаний: війна була передбачувана. Ще з 2015-го були всі сигнали, які свідчили — росія не зупиниться. І її мета — не просто території, а знищення нашої нації. Але ми встоїмо. Бо ми єдині. Нам потрібна саме ця єдність, яка була на початку вторгнення, і бажання служити, кожному — на своєму місці».
Україна і армія, що змінюються
«Зараз армія зовсім інша, ніж десять років тому. Вона стала досвідчена, зібрана, сильна. А суспільство? Люди почали більше розуміти цінність волі, хоча не всі. Інколи боляче дивитися на те, як у мирних містах дехто просто живе, не помічаючи ціни цієї тиші. Але водночас радує: життя триває. Є заради чого боротися».
Мої джерела сили
«Моє джерело сили — моя сім’я. Мої діти, моя дружина, наша мрія про спокійне завтра. І ще — моя любов до свободи. Я свободолюбивий до кісток. І це не змінити».
Після Перемоги
«Мрію про день Перемоги. Вірю, що Україна після неї буде сильнішою, розумнішою. Я ж повернуся до мирного життя, до родини. Буду дбати про них, надолужувати роки розлуки. А дітям, молоді я скажу тільки одне: не втрачайте віру- в себе, в свої сили, в Україну».
Чому ми переможемо
«Ми виграємо цю війну. Бо Бог — на нашій стороні. І я щиро вдячний хлопцям, які впустили мене у свою зграю. Бути «Поліським вовком» — це честь. Це братерство, яке не розбити».
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
