Сергій Снитюк – єдиний майстер спорту з тайського боксу на Волині. Попри те, що цей вид єдиноборств не надто популярний в Україні, а тим більше у Луцьку, у свої 23 роки молодий чоловік вже встиг взяти участь більше, ніж у 150 поєдинках та отримати срібло на чемпіонаті світу у Бангкоці.
Зараз він усі дні проводить за роботою у нещодавно відкритому спортзалі «Ант» та активно готується до вже четвертої поїздки у «мекку тайських боксерів».
«Першому» Сергій Снитюк розповів, як тренують боксерів у Таїланді, на чому заробляє та чи б’є вуличних хуліганів.
«У спорт прийшов за компанію»
– Коли ти почав займатись тайським боксом?
– Я почав тренуватись у 16 років, а до цього нічим не займався, максимум – в школі на фізкультурі зарядкою. Якогось дня просто з однокласником вирішили піти спробувати. Він після першого тренування зник, а я залишився, почав займатись. Спершу – три рази на тиждень, потім – кожного дня, потім – два рази на день.
– Не пізно в 16 років починати? Все-таки багато хто в спорт приходить у 5-6 років.
– Починати в 16 років точно не пізно, мій близький товариш тренується близько 5 років. Минулого року він вперше був на змаганнях, хоча йому 30 років. Я б рекомендував починати боксувати на професійному рингу з 18-19 років.
Дітей можна приводити у спортзал, але для того, щоб вони перебували в спортивній компанії, спілкувались між собою. Це більше не для фізичного розвитку, а для особистого.
Група, де займаються діти 6-10 років, сконцентрована на фізкультурі і техніці, а в 10-15 років вже відточують майстерність роботи в парах, клінчу, є більше роботи з тренером.
– Багато є дорослих, які починають в 20-30 років, чи це одиничні випадки?
– Це одиничні випадки. Такі люди зазвичай не хочуть стати професійними спортсменами, вони хочуть випробувати свої сили, побувати на рингу. Наприклад, Роману Бондаруку (екс-депутат Луцької міської ради, - ред.), який в мене тренується, 38 років.
Займатись тайським боксом непрофесійно варто для загального фізичного розвитку, бо у цьому виді спорту застосовується усе тіло – кисті, лікті, коліна, стопи. Його навіть називають боєм восьми кінцівок.
До речі, дівчата теж займаються, беруть участь в змаганнях. Навіть найкращий спортсмен в Україні з тайського боксу – дівчина.
«Українці хочуть ходити лише на безплатні бої»
– Скільки у тебе вже було поєдинків?
– Більше 150. Більшість з них – в аматорському спорті. Але аматор – це не той, хто ходить на тренування для підтримки форми, а той хто боксує в амуніції (щитки, шолом, налокітники).
А в професійних змаганнях я вперше взяв участь у 2016 році у Таїланді. Тоді бій я виграв. До речі, всього на професійному рингу у мене було шість боїв, п’ять з яких я закінчив нокаутом.
Загалом я перейшов би у професійний спорт раніше, але не було можливості. В Україні дуже важко знайти собі менеджера, який би це організував. В нас люди не звикли платити за те, щоб подивитись бої. Кажуть: «Піду, якщо буде безплатно». Тому в нас дуже мало менеджерів.
Щоб організувати бій, потрібно розіслати профайл спортсмена (інформацію про те, скільки боїв у нього було, у скількох переміг, скільки нокаутів зробив), а потім з тих, хто відгукнеться, вибрати суперника, який підходить. А в Україні часто ти не маєш вибору – мусиш битись з тим, хто є.
– Чим може заробляти спортсмен в Україні, окрім тренерської роботи?
– В першу чергу, це справді тренерська робота. Але її дуже складно поєднувати з професійним спортом. Я вдома займаюсь тільки для підтримки фізичної форми, а за кілька днів поїду на два місяці в Таїланд, де буду лише тренуватись і битись на рингу. Якщо ти справді престижний спортсмен, можна підписувати контракти з брендами-виробниками спортивного одягу і взуття і бути їхнім амбасадором (спортсменом, який рекламує певні товари, - ред.). Я співпрацюю з польською компанією Manto. Це престижний виробник одягу та аксесуарів у світі єдиноборств.
Гроші в спорті можна заробити, але треба тримати себе в тонусі. В першу чергу потрібно постійно боксувати на змаганнях. Якщо ти раз за разом їздиш, рано чи пізно тебе побачать і запропонують співпрацю.
Другий варіант – заробляєш гроші, їдеш в Таїланд, де бої є завжди. Там за бій можна заробити тисячу євро, але це вже, якщо ти справді крутий спортсмен. А щоб отримати 10 тисяч, треба побитись з топовим боксером. Частіше ж ти маєш 300 доларів. Але перебирати не раджу. Бо одного спортивного харчування на цю поїздку я набрав на 10 тисяч гривень – там воно ще дорожче.
В Таїланді тренуються по шість годин на день
– Чим відрізняється підготовка в Україні і Таїланді?
– В Таїланді розвинений «тай-стайл». Це інший стиль, підхід тренерів. В Україні добре готують до боїв – спортсмен виходить на ринг з енергією, силами. А в Таїланді дуже заганяють боксера. Багато випадків буває, що ти виходиш на ринг перетренований, нервова система не витримує і ти програєш. У них стара школа.
Але там дуже багато професійних боїв, стадіони на кожному кроці. Це мекка тайського боксу. Я їду туди вже четвертий раз.
– Дороге це задоволення?
– Один місяць в Таїланді коштує 1200 євро. Це без їжі. При цьому ти живеш в маленькій кімнаті, де нічого немає. Тільки тренуєшся і б’єшся.
Зараз я посилено працюю, аби заробити на ці два місяці.
– Який там розпорядок дня, суворі тренування?
– Перше тренування о восьмій годині. Це 6-кілометровий крос, 6 раундів на скакалці, 4-5 раундів «мішків», робота з тренером «на лапах», знов мішки. Вечірнє тренування розпочинається о 16:00 і може тривати три години. Це так само крос, три раунди скакалки, бій з тінню, робота на лапах, мішки, спаринги, клінч. І так кожного дня.
– Як витримати такий режим?
– Це виснажує, але ти розумієш, для чого приїжджаєш туди. Якби хтось змушував так тренуватися, тоді так – довелося б терпіти. А так ти знаєш, для чого це робиш і все простішим стає.
Але фізично такий режим вимотує дуже сильно. Особливо, коли треба ще й вагу скинути. Тоді ти не просто постійно тренуєшся, а й мало що їсиш, а перед змаганнями – ще й мало п’єш. Професійний спорт – взагалі нелегка штука. А була б легкою, не було б так цікаво.
– Ставиш собі якусь мету на цю поїздку?
– Минулого разу перед від’їздом керівник стадіону сказав, що наступного разу битимусь за пояс.
Там кожного дня йдуть бої, а субота-неділя – big show, де виборюють пояси. Дуже хочу його отримати.
– Там популярний цей вид спорту, впізнають люди на вулицях?
– Так, в Таїланді після боїв впізнають. Якось ми заходили в «МакДональдс», а дівчина каже: «О, я тебе бачила, вчора ти боксував на стадіоні». Це національний спорт у них.
В мене навіть напрацьована «схема» є. Прилітаю в аеропорт, на паспортному контролі прикордонники питають ціль візиту і бачать тату на шиї «Myaй Taй”, питають: «боєць?», я киваю, мені ставлять штамп і відпускають.
В Україні теж суперники вже моніторять в Інстаграмі, чи я тренуюсь, чи буду на змаганнях.
«Потрібно розрізняти клієнтів і спортсменів»
– Кого ти тренуєш – професійних спортсменів чи любителів?
– Потрібно розрізняти учня-спортсмена і клієнта. Люди їх часто плутають, а це дві кардинально різні речі. Від клієнта ти отримуєш гроші, він отримує здоров’я, позитивний настрій, емоції, скидає негатив. Задоволені обоє.
А хлопці-спортсмени є такі, що ходили зі мною по різних залах, тренувались, не шукали інших тренерів. Я їх за це дуже поважаю і навіть не можу в них брати гроші. Інколи ще й допомагаю я і клієнти. Багато людей допомагають з інвентарем, поїздками на змагання, призами. Гроші не у всіх є, а хлопець може бути дуже здібний. Спорт – дорога штука.
В Україні поїхати на змагання у Львів буде коштувати тисячу гривень, в Одесу – 100 доларів. Це проживання, харчування, внески на організацію. Тому що тайський бокс – неолімпійський вид спорту і його фінансування дуже невелике.
– Багато є професійних спортсменів з тайського боксу на Волині?
– А ви подивіться списки тих, хто заявлений на чемпіонат України. Я і мої три друга. А майстер спорту поки я єдиний. З молодих перспективних – Олександр Бугаєв. В свої 16 років він вже виграв на чемпіонаті Європи і чемпіонаті України.
– Доводилось використовувати свої вміння поза спортзалом, хуліганів «виховував»?
– На тренуванні так натовчешся, що вже нічого не хочеться. Я не бачу сенсу використовувати силу поза спортзалом. Простіше сказати: «Пацани, воно вам не треба», розвернутись і піти. Але, якщо щось загрожує моєму життю, я буду бити. І доводилось таке робити. Коли мені було 18, я був дуже гарячим хлопцем – емоції часом переважували.
– В тайському боксі бувають серйозні травми?
– Бувають в будь-якому виді єдиноборств. Я один раз руку ламав, розсічення були, але серйозно не травмувався. На рингу бачив, як ногу ламали, голови розсікали, але це одиничні випадки.
Скільки я бачив і мав боїв, і тільки разів три я бачив травму. І то це на професійному рівні, в аматорів, а тим більше в дітей, які мають шоломи, рукавиці, щитки, жилети, не мають права бити в голову, такого взагалі не буває.
В професійних спортсменів травми можуть бути, але не в любителів. Більша вірогідність, що тебе машина зіб’є, ніж, що ти отримаєш травму в спортзалі.
Текст: Віта Сахнік
Фото: Ірина Кабанова
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
