Тетяна – тендітна, смілива, неймовірна, маленька україночка. За спеціальністю – вчитель фізичної культури. Спочатку пішов воювати її чоловік Денис з позивним «Вечір». Вона ніколи не забуде його слова: «Мій дім тут, моя дружина та діти теж тут. Я йду захищати вас в 123 бригаду тероборони ЗСУ, і в мене буде можливість контролювати ситуацію».
Чоловік Тетяни – колишній військовий, мав за плечима п'ятирічний досвід служби у 73-му морському центрі, до того ж був добровольцем в АТО. Він просто не міг відсиджуватись вдома, тому вже 24 лютого прибув у ТЦК та СП Корабельного району Миколаєва, пише Регіональне управління Сил територіальної оборони "Південь" ЗС України.
– Зараз згадую всю нашу службу разом, і це були найкращі часи, попри обстріли й побутові незручності. Я жила разом з розвідувальним взводом, в нас з Денисом була окрема кімната. Я виконувала свої обов'язки, він – свої. Їх праця вже була для мене зрозумілою. 21 червня 2023 року я сама відвозила на пірс свого чоловіка, човняр вже чекав на воді. Вони працювали на ділянці біля острова. Повернувшись додому, навіть встигла заснути хвилин на 15.
Прокинулась, чую як хлопці розмовляють про те, що командир не виходить на зв'язок. І тільки тоді в мені наче щось обірвалось. Почали шукати. Підняли беспілотники, знайшли відео підриву човна. З 21 червня мій чоловік став вважатися зниклим безвісти. Я вирішила для себе так – немає тіла – немає справи. Попросила всіх не співчувати мені. На третій день знайшли тіло човняра з осколковими пораненнями. На 5-й день знайшли «Болгара» та частину хребта. Виявилось, що ця ділянка була замінована радянськими фугасними мінами.
Через чотири місяці прийшло заключення ДНК – на 99,8% співпадіння з моїм «Вечором». Чотири місяці я жила надією, що мій чоловік в полоні. І все ж я не можу прийняти те, що він мертвий, я досі розмовляю з ним і розумію, що на мені зараз велика відповідальність – за наших дітей, старшу Дашу та молодшу Алісу, – говорить захисниця.
Тетяна взяла позивний свого чоловіка «Вечір 2» та вирішила його замінити. Зараз вона працює у відділенні розвідки. Її побратими дивуються, звідки в такий маленькій жіночці стільки стійкості. Залізна леді не дозволяє ані собі, ані підлеглим впадати у відчай, а ще вона зрозуміла важливі речі – жити треба сьогодні та зараз отримувати від життя задоволення.
– Наші діти пишаються нами, в них росте справжня нація. На жаль, війна зруйнувала багато чого в моєму житті, але вона й показала тих, хто поруч, – додає розвідниця.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
