На Волинь ймовірно вже в наступному році чекає торф’яна криза. Усе через те, що підприємству «Волиньторф» протягом останніх кількох років бракує площ для розробки та добування торфу. За словами директора ДП «Волиньторф» Івана Киричика, проблема є штучно створеною Волинською облдержадміністрацією, яка затягує із відведенням земель.
Чим живе підприємство зараз, чи достатньо на Волині торф’яних родовищ, а ще чому Іван Киричик, депутат Волинської обласної ради від Маневицького району, пішов в «УКРОП» та що думає про ситуацію із бурштином, - «Перший» допитувався у нього для нової рубрики «Депутати в темі».
- Яка зараз ситуація на підприємстві «Волиньторф»?
- Ситуація протягом останніх років не змінюється. Нас водять за носа, «прокручують» різні варіанти, аби лише не дати добро на розробку надр для видобутку торфу. Насамперед це стосується земель, які знаходяться за межами населеного пункту, якими розпоряджається обласна державна адміністрація.
Ми неодноразово зверталися до голови ОДА, але постійно отримуємо відмови, - можлива приватизація, а може там бурштин, а може прийде якийсь інвестор, а може передати підприємство у комунальну власність… І вже упродовж трьох років ми слухаємо ці байки.
- З чим пов’язуєте такі дії волинської влади?
- Думаю, що це команда губернатору від бізнесових структур, які хотіли б підприємство «приватизувати», хоча у нас воно швидше дарується, крадеться… Ноги ростуть звідти. З’явився хоч якийсь шанс вирішити нашу проблему після створення комунального підприємства «Волиньприродресурс».
Ми підписали з ним договір про співпрацю, це КП має ліцензію на родовища, в тому числі торфу, тому, була надія, що запрацюємо. Але, як виявилося, у влади аналогічне ставлення і до цього комунального підприємства. Купа відписок, зараз вже знайшли нову причину – ніби там «особливо цінні землі». Хоча ми маємо усі документи, є підзаконні акти, які трактують 150-ту статтю Земельного кодексу, в якій йде мова про цінні землі та порядок їх вилучення.
Разом з тим є наказ Держкомзему, зареєстрований в Мін’юсті, який роз’яснює цю норму закону. Нашу позицію не хочуть чути, а для цього потрібно елементарно подивитися законодавство, не висмикувати з нього «потрібні» пункти, а прочитати повністю.
- То все ж таки торф добувається?
- Ми маємо ліцензії на видобуток торфу і ще поки добуваємо торф в сезон із травня до вересня. Решту часу ми переробляємо те, що заготовили. Але нам потрібно добути таку кількість торфу, щоб забезпечити процес його переробки протягом цілого року. Ліцензії – це документ, який показує, як має виглядати родовище з чіткими координатами. Держава дала дозвіл на розробку надр. За кожну тонну торфу в державний бюджет сплачено гроші. Ми ще не добувши торфу, вже сплатили за нього державі. Розробляючи площі, будемо далі платити за користування надрами. І те, що ми добудемо, далеко не піде – з цього матимуть зарплати працівники, тепло – установи, багато приватних структур купують у нас торфопродукцію. У нас немає земельного відводу, а це вже в компетенції обласної адміністрації.
- А торф’яних родовищ на Волині достатньо?
- Близько 30 відсотків усього торфу, який є в Україні, знаходиться у Волинській області. Щорічно ми видобуваємо в середньому 200 тисяч тонн торфу, а враховуючи запаси торфу, які є, нам вистачить їх на дві тисячі років. В такому варіанті видобутку ми маємо невичерпний ресурс торфу, бо за дві тисячі років відновиться те, що вже ми добули.
- Вересень добігає кінця. Об’єми добутого торфу, припускаю, що зменшилися…
- Так, через брак площ вони зменшились у порівнянні з минулим роком на 27 тисяч тонн. У 2016 році добули 247 тисяч тонн торфу, цьогоріч – 220 тисяч тонн. Планові показники ми все ж перевиконали і сподіваюсь, що перезимуємо, як і ті заклади – бюджетні, комунальні, які з нами працюють. Думаю, продукції вистачить. Але наступного року однозначно вже такого не буде – ми не зможемо забезпечити у повній мірі бюджетну та комунальну сферу, бо площ катастрофічно не вистачатиме.
- В Україні торфопереробні підприємства теж мають таку проблему?
- Якщо і мають, то вони вирішуються. Є державні галузеві структури, і приватні, які працюють в напрямку добування торфу. Знаю, що за останні три роки близько двох тисяч гектарів було відведено для видобутку торфу. І процедура відведення нічим не відрізняється в інших областях від нас, навіть коли йде мова про приватні структури, бо усе зроблене в рамках закону.
Ми не раз пояснювали обласній адміністрації: якщо процедуру відведення земель під добування торфу провели в інших областях і в контролюючих органів не виникло жодних запитань, то що не так на Волині? Для чого забивати цвяхи там, де їх не треба?! Це ще раз підтверджує думку, що усе робиться для того, аби затягнути час. Не хочу бути губернатором, але на його місці, я б зібрав профільні служби і дав би їм день, тиждень, місяць часу, аби вирішити проблему із площами. Натомість він поставив на коліна 400 працівників «Волиньторфу»…
– Чому ви пішли в партію УКРОП? І чи були раніше в партіях?
- До УКРОПу, за мого депутатства в районній раді я був в Народній партії. Згодом покинув її ряди. А в УКРОП я пішов, якщо відверто, щоб допомогти підприємству «Волиньторф» працювати. На жаль, зараз без підтримки, розуміння ситуації, один в полі не воїн. Тому треба об’єднуватися, шукати однодумців, які хочуть змінити область на краще.
Мені імпонує позиція Ігоря Петровича (Палиці, - Авт.), який каже, що люди на Волині можуть жити краще, бо для цього є все необхідне. Він не прийшов заробляти гроші з Волині…
До речі, на останній сесії обласної ради ми прийняли звернення до Президента, Прем’єр-Міністра про критичну ситуацію на підприємстві з проханням зобов’язати губернатора виконати певні дії для вирішення проблеми «Волиньторфу». Відповіді ще поки немає.
- На Волині активно триває об’єднання громад. Маневицький район вважається одним із проблемних, оскільки об’єднанню чинить опір голова Маневицької РДА. Чому, як думаєте?
- Позиція районної адміністрації така, що Маневицький район не треба ділити на громади, нехай вона буде одна. Але це неможливо. Вже створена Прилісненська об’єднана громада, яка стала своєрідною «кісткою» в горлі районній владі. Триває процес створення Маневицької та Колківської громад, але й тут з’являється купа перепон. Перспективний план території створення громад приймався районної радою, затверджувався в області, передавався до Кабінету Міністрів. Якщо не помиляюся, то, згідно плану, на Маневиччині має бути створено п’ять самодостатніх територіальних громад. Поки ж у нас – одні адміністративні перепони.
Голова районної адміністрації тисне на сільських голів тих населених пунктів, які могли б об’єднатися з тими ж Колками, наприклад. В такий спосіб вдалося «вирвати» один населений пункт від Колківської ОТГ. Не розумію я цього. Якщо держава взяла курс на створення територіальних громад, є перспективний план, то чиновник повинен виконувати ці розпорядження, а не чинити опір.
- Здається, Маневицький район, маючи такі поклади бурштину, міг би повністю забезпечувати розвиток інфраструктури, освіти, медицини…
- Я маю двояке ставлення до ситуації із бурштином. Дуже добре, що є така корисна копалина, яка може приносити людям великі гроші, але через той бурштин мешканці Маневицького району мають купу проблем. Чого лише варті рейди заїжджих гастролерів з лопатами?! А охорона, Нацгвардія, - держава несе колосальні затрати на це, до всього ж створюються незручності для місцевих мешканців. Така ситуація сьогодні. А якби її перевести у нормальне русло, то бурштин приносив би користь для району, області…
Але невигідно комусь зробити видобуток бурштину прозорим. Як у нас із торфом на рівні адміністрації обласної «гальмується» ситуація, так із бурштином - на державному рівні. А давайте приймемо закон про бурштин! Та не треба нічого приймати! Є закон про надра, в якому чітко прописаний алгоритм видобування корисних копалин. Фактично законна процедура є. Нею пішла і Волинська обласна рада, створивши комунальне підприємство «Волиньприродоресурс». Я двома руками за його існування. Зараз кажуть, що воно незаконно отримало ліцензії. Чекайте. Підприємство, яке провело розвідку, уточнення запасів корисних копалин, затвердило їх, має першочергове право, без аукціону, на видобуток корисних копалин, бо на це затрачений був час і кошти.
У нас же знову ж таки почалося блокування роботи, навіть у тому ж добування бурштину. Вигідніше тримати цей процес у тіні, бо легально добувати бурштин невигідно, адже кожним проектом розробки надр передбачаються заходи рекультивації – вирівняти розкопану територію, нанести родючий шар ґрунту і, наприклад, посадити ліс. А це зайві витрати. Простіше – прийти, вкрасти і втекти, залишивши по собі кратери, як на Місяці.
- Ходять чутки, що від діяльності форелевого господарства, що в Оконську, яке належить одному із колишніх депутатів, міліють джерела, в яких люди набирають воду для пиття. Що вам про це відомо?
- Знаю, що на господарстві відбулося значне розширення площі ставків, але джерело функціонує досі і я б не пов’язував його зміління із діяльністю форелевого господарства. За останніх два роки, які були посушливими, ми маємо нехорошу картину із рівнем ґрунтових вод. На Маневиччині багато озер і практично у кожному озері рівень води знизився орієнтовно на метр. Це певного роду катастрофа для флори, фауни, вода «цвіте», на жаль… Але це природні умови, які важко передбачити.
- Яка доля човна-довбанки, який був знайдений на території Маневицького району?
- Це унікальна знахідка, яку, до речі, знайшли через посуху, коли в річці Стир значно понизився рівень води. Зараз він знаходиться на території одного із приватних підприємств. Проведені попередні роботи із консервації човна, багато науковців приїздило подивитися на нього.
Припускаю, що багато музеїв хотіли б мати цей човен у своїй експозиції. Але наші місцеві, яких я підтримую, хочуть, аби човен залишився в районі.
В Маневичах є непоганий краєзнавчий музей, який успішно працює, проводить багато тематичних заходів. Знаю, що є проект добудови до музею приміщення спеціально для цього човна, але як завжди, все впирається в гроші. Їх є можливість заробити, вони під ногами. Навіть той же бурштин…Та не повинні були б в Маневичах задумуватись, де взяти кошти на музей, скажімо, одного човна!
- Ви так добре орієнтуєтесь в усіх сферах життя Маневиччини, може б йшли на голову , наприклад, Маневицької ОТГ?
- Не хочу. Поки не відчуваю, що це мені потрібно. Якби вирішити проблеми підприємства «Волиньторф», можливо, я б пішов би далі…
Не раз казав нашому районному керівництву, щоб передали своєму шефу-губернатору: «Якщо проблема лише в Киричику, то, як тільки на моєму столі з’являться договори про оренду площ, я одразу пишу заяву на звільнення». Відповідь була така, мовляв, ви йдіть, а земельне питання ми вирішимо. Це, на мою думку, нечесно, бо я впевнений, що піду, а вони нічого не зроблять. Важко працювати з такими людьми, які ставлять політичні, бізнесові інтереси вище за інтереси громади.
Вивчала проблеми маневицького краю Ірина Костюк
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
