І плуга, і коня, і хліва під бляхою, і «мою» землю «усуспільнюю»... Промовисті листи в колгосп імені Сталіна з архівів оприлюднили в соцмережах..
1948 рік. У волинському селі Озеряни Турійського району дружно пишуть заяви в колгосп імені Сталіна. Щойно відгриміла Друга світова. У поліських селах ще воюють українські повстанці, а совєти створюють колгоспи – і змушують людей все нажите ними віддати державі. У когось це 7 га землі, у когось 5 га, у когось і клуня, і кінь, і плуг, а в декого нічого…
Заяви волинських селян про вступ у колгосп імені Сталіна опублікував Орест Василишин.
Йдеться про село Озеряни, де він працював сільським головою. Нині Орест Василишин – голова Турійської райдержадміністрації. Свого часу йому довелося бачити і читати ці документи, бо приймав їх у трудовий архів Озерянської сільради. Написані від руки заяви справили, каже він, дуже сильне враження.
«Прочитав у газеті Волинь статтю Андрія Бондарчука "Волинь повоєнна: імпортований голод". Автор пов'язує штучно створений голодомор в 1947-1948 по. з необхідністю організувати колгоспи. Це викликало у мене спогади про заяви, які читав ще, будучи головою сільської ради, коли приймав їх разом трудовим архівом на зберігання в Озерянську сільраду. Писали їх селяни на вступ у колгосп імені Сталіна в с. Озеряни Турійського району. Заяви за 1948 рік написані як українською мовою, так і російською (видно що організатори колгоспу були "уполномочені" з району чи області). Всі господарі писали що "усуспільнюють" землю, посівний матеріал, коней, інвентар і саме головне "покладені обов'язки будуть виконувати чесно і добросовісно", - зауважує Орест Василишин.
Усі ці документи написані мешканцями сіл, що входили до Озерянської сільської ради. Тоді, одразу по війні, колгоспи організували в кожному селі. Як зауважує Орест Василишин, у 1952 році їх об'єднали в одне господарство – колгосп імені Сталіна.
З коротких повідомлень зрозуміло, що деякі селяни були не дуже грамотними: хтось замість підпису під заявою просто ставить… три хрестики. Але те, що люди на Турійщині до колгоспів, жили заможно, - очевидно. Адже чи не кожен «усуспільнює» (так називають процес добровільної передачі свого майна державі) кілька гектарів землі, збіжжя, посівний матеріал і навіть заготовлений фураж. Віддають в колгоспи і коней з усім хазяйськими реманентом: плугами, жниварками, культиваторами тощо.
Навряд чи легко давалися селянам ці «колгоспні заяви». І можна тільки уявити, які насправді життєві драми стояли за кожним із цих повідомлень.
Від Бориса Віщака, 15 серпня 1948 р.: «Прошу правління к-пу ім. Сталіна приняти мене в члени артілі ім. Сталіна. Усуспільнюю землі 4,50 га. В тому числі орної 3.50 га. Крім того усуспільнюю кінь 1, плуг 1, культіватор 1, віз 1 і фураж на коня. І согласно статуту сільськогогосподарської артілі усуспільнюю весь посів матеріал на всю мою землю. Обов’язки, які будуть покладені на мене, буду виконувати з честю, в чім і розписуюсь».
.
Від Тимофія Шворака, 1 квітня 1948 р.: «Прошу правління колгоспу прийняти до колгоспу ім. Сталіна. Усуспільнюю всього землі 4,50, орної 3,00 га, посіву озимого 1,50 га. Усуспільнюю 1 плуг, 1 кінь. …Всі колгоспні обов’язки буду виконувати з честю. В чім і розписуюсь».
Від Уляни Карплюк, 14 березня 1948 р.: «Прошу прийняти мене до колгоспу імені Кірова в с. Озеряни. Усуспільнюю землі – 5 га, ріллі – 3,5, озимого посіву – 1,70. Весняний посів матеріал тоже усуспільнюю. Господарського риманенту нимає. Всі обов’язки згідно статуту сільськогосподарської артілі буду виконувати чесно в чім і розписуюся».
Від Онисима Ковальчука, 26 січня 1948 р.: «Прошу прийняти мене до колгоспу с. Озеряни. Усуспільнюю землі орної 5,60 га. Посіву озимого 1,50 га. Весняного посіву даю на 1,50 га посіву, одну лошадь, один плуг, саморізка, жніварка, хлів під бляхою. Зобов’язуюся чесно і акуратно виконувати всю колгоспну роботу. В чім і підписуюсь».
Від Гришка Опанаса, 27 липня 1948 р.: «Прошу управління колгоспу ім. Сталіна прийняти мене в члени артілі ім. Сталіна. Усуспільнюю землю (7 га, 5 га орної і 2 га трав), кобилу, плуга, здаю посівний матеріал, фураж (сіно, солому, збіжжя), плуг двохкінний, клуня сім’ї 7 чоловік. Обовязки, які будуть покладати на мене, буду виконувати з честю, причому розписуюсь».
Від Єви Чупій, 18 квітня 1952 р.: «Прошу колхозної артілі ім. Сталіна с. Озеряни прийняти мене у ваш колхоз. Я переїхала із колхоза ім Побєда Заболоцкого р-н до брата у ваш колхоз і хочу бути членом колхоза у вашим колхозі. Семья складається із трьох осіб. Два трудоспособні. Усуспільнювати у мене немає чого (…) Обов’язки, які будуть покладені на мене, буду виконувати счестно. Прошу не відказати меї прозби. В чім розписуюсь».
«Важко читати такі матеріали, думаю розставатись господарям з своїм майном було ще важче. Але що вони могли вдіяти в той час, як кажуть "в кулак плюнув і в колгосп просунув". А потім працювали за трудодні, заробляли по 45 кг жита за рік роботи в колгоспі. З відпрацьованих за рік трудоднів, як свідчить архів, у них знімали по 15-36 днів роботи бо платити не було чим», - зауважує Орест Василишин.
Нащадки селян, які писали ці заяви, досі живуть на Турійщині. А від колгоспу ім. Сталіна вже мало що й зосталося. Згодом його назвали іменем Енгельса, біля клубу встановили погруддя знаменитому совєтському чекісту. Після незалежності то вже було КСП «Озерянське». Нині частина земель належить фермерському господарству «Обрій», решту люди віддали в оренду. Від колгоспного життя, збудованого на людському добрі, лишилися хіба спогади і архіви.
Текст: Олена ЛІВІЦЬКА (Перший)
Фото з архіву Ореста ВАСИЛИШИНА.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
