Сімдесятирічний бджоляр Іван Онищук доглядає лісову пасіку у Лісівничому молодіжному центрі Воротнівського лісництва. Його добре знають діти, які приїжджають на заняття у Школу юного бджоляра, де мають нагоду не тільки спостерігати за життям комах, а й розвіяти міфи про бджіл, яким звикли вірити.
Про це пише Іванна Масяк на Район.in.ua.
Історія та сьогодення центру
Такого лісу, як у Воротневі, немає більше ні на Волині, ні у цілій Україні, адже тут понад 600 гектарів дубово-грабових насаджень. Середній вік дубів – 100 років. Тут квітнуть і червонокнижні рослини: «волинські» орхідеї, любка дволиста, гніздівка звичайна. Полюбуватись їхнім цвітінням можна у кінці травня – на початку червня. Зараз же місцеві ліси повністю покриті цвітом анемони, мати-й-мачухи, медунки, а на газонах розкидались стокротки, відомі як маргаритки. Заказник лежить на межі Волинсько-Подільської височини, тому ця місцевість незвична для нашої області – з різким схилами та пагорбами.
ЧИТАТИ ТАКОЖ: Без ґаджетів і на свіжому повітрі: у Воротнівському лісництві кличуть в гості школярів з міста. ФОТО
Лісівничий молодіжний центр почав діяти 2017 року. Раніше тут було старе лісництво, яке відновили.
«Здавна на цих територіях жили лісівники зі своїми родинами, доглядали ліс, а дітей возили до школи у ближні села. Ще досі на прогулянки, по гриби чи ягоди приходять люди, які раніше тут мешкали, розповідають, де стояли їхні будинки, у яких ставках прали речі та яке тримали господарство», − говорить Валентина Юхимчук – керівниця-кординаторка Центру.
У заказнику п’ять ставків, понад якими тягнеться екологічна стежка. Вздовж водойм встановлені інформаційні освітні стенди, на яких знайдете всю можливу інформацію про ліси України.
Для занять та майстер-класів з дітьми використовують спеціально створені рекреаційні зони – аналоги шкільних класів з дошками та лавами, але на свіжому повітрі та серед унікальних дерев. У будиночку мисливця можна порозглядати практично всіх жителів лісу зблизька – тут є опудала і птахів, і гризунів, і навіть вовка.
ЧИТАТИ ТАКОЖ: У Воротневі влаштували екскурсію дітям з притулку: посадили калину і бачили оленів. ФОТО
На місці старого воротнівського саду вже посадили молоді деревця. Ще з осені вони обнесені спеціальною сіткою, яка берегла культури від морозів в холодну пору. Вже підготовлена ділянка для насадження лохини. Тут часто навчаються студенти Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки з Кафедри лісового та садово-паркового господарства, проходять майстер-класи та працюють над розвитком саду.
«Школа юного бджоляра»
Одразу біля фруктового саду пасіка. Ще по дорозі до неї чути стукіт молотка – це місцевий бджоляр лагодить та чепурить після зими всі вулики. Відриваємо його від роботи та запрошуємо до розмови.
Іван Онищук працює на території заказнику третій рік, та бджільництву він присвятив усе життя. Ще змалечку допомагав вітчиму доглядати пасіку. Влітку Іван Іванович святкуватиме сімдесятий День народження, але енергії та бажання працювати з бджолами не втрачає ніколи. Ба більше, він і вдома тримає невелику пасіку.
«Я їх просто полюбив душею. Настільки люблю бджіл, що сидів би тут день і ніч та дивився як вони літають, одна одну зустрічають», − ділиться чоловік.
У воротнівській «Школі юного бджоляра» 30 вуликів, діють поки що 20. Та великої перспективи у медозборі немає – ліс не годиться для цього і навіть посіви гречки не завжди допомагають. Влітку тут дуже темно, мало квітів і бджоли мусять летіти на поля у пошуках поживи. Багато залежить від погодних умов. Інколи може трапитись, що не збирати мед потрібно, а самому нести підкорм бджолам, – говорить Іван Іванович. Тому головна мета пасіки – не мед, а навчання дітей.
Перше, що впадає у вічі, коли потрапляєш сюди – килими на голій землі. Таке нововведення придумав сам бджоляр. Розповідає, що вони допомагають бджолам не заплутатись у траві, коли ті прилітають до вуликів, навантажені пилком, і сідають на землю. Окрім килимів, тут є ще декілька хитрих винаходів, які спрощують роботу чоловіку та йдуть на користь жителькам вуликів.
Це напувалка для бджіл із соленою водою. Виявляється, комахи люблять не тільки солодке, для хорошої життєдіяльності їм потрібна і сіль. Також повсюди висять саморобні пастки для шершнів. Безліч цих шкідників прилітає з лісу та вбиває бджіл. Іван Іванович зі зіпсутого варення робить липкі ловці для шкідників, з яких вони не мають змоги вибратись.
«Бджоли такі, що навіть вчені їх ще не вивчили до кінця. Я інколи сам дивуюсь, з того що відкриваю про них», – коментує пасічник.
Окрім меду, унікальними властивостями володіє і прополіс – клейка речовина, яку бджоли збирають із бруньок рослин. Для наочності Іван Онищук розповідає історію про лісову миш, яка може потрапити у вулик. Якщо бджоли її покусають і тварина загине, для збереження чистоти комахи покривають її прополісом. У цій речовині миш може зберігатись десятиліттями, адже прополіс має ще й ефект бальзамування.
«Бджоли не сплять ніколи»
На запитання про те, як бджоли виходять із зимової сплячки отримую поблажливу і добру усмішку.
Виявляється, бджоли не сплять ніколи! У холодну пору вони підтримують температуру у вуликах за допомогою постійного тертя крил. Коли прислухатись, чути рівномірне гудіння їхніх тіл. З лютого матка відкладає личинки, через 18 днів з них з’являються бджілки. Потім 20-22 дні молоді комахи не покидають вулика – прибирають, сторожують, виконують накази матки, – розповідає Іван Іванович. Звичайна матка вдвічі більша за бджіл, в кожному вулику своя, одна.
На зиму бджоляр завжди утеплює вулики пінопластом та спеціальними подушками, закладає корм для комах. Для нас він відкриває будиночки та показує як влаштований вулик зсередини.
Весною бджоли починають вилітати лише тоді, коли повітря достатньо прогріється і стане безпечним.
Чому втікають рої?
З найбільшим захопленням Іван Іванович розповідає про те, як важко інколи буває ловити та повертати на місце рої, які вилітають разом з маткою із вуликів. Особливі труднощі з такою роботою у лісі, бо комахи осідають на верхівках дерев, що є просто зависокими, щоб до них дістатися.
У таких випадках чоловік приманює бджіл рамкою з медом, прикріпленою до палиці. Так бджоли швидше реагують і зупиняються. Бо вже як рій полетів, то не повернеться, – говорить чоловік.
Чому йдуть рої? Їм треба розмножуватись. Також вони розділяються, бо різні хвороби часто поширюються серед великої кількості бджіл.
Іван Іванович наводить приклад кліща, що сидить на бджолі, доки не витягне з неї останні сили, а коли відчуває, що комаха не зможе далі летіти – просто зістрибує на квітку, де і чекає наступну жертву.
Чоловік згадує випадок, коли повертався з роботи додому, як вилетів рій. Намагався його спіймати, матка сіла на руку, а за нею всі бджоли. Так на руці і приніс до вулика цілий рій, обережно і спокійно, не отримавши жодного укусу.
Особисті правила бджоляра
Кожен пасічник має свій підхід до бджіл – головне правило Івана Івановича. І кожного дня цей підхід змінюється, бо ці комахи як і люди мають хороший і поганий настрій.
Хоч і часто кусають, пасічник завжди ходить біля вуликів без костюма і спеціальної маски. Говорить, що головне їх не боятись і бути дуже обережним, плавно рухатись і намагатись не придавити жодної комахи, так вони і кусати не матимуть причини.
«Вдома на пасіці я ходжу до пояса роздягнений. Бо бджоли мене знають, вони ж мої!» – стверджує Іван Онищук.
У складніших випадках він заспокоює бджіл димом, окроплює водою.
Головна риса кожного бджоляра – це працьовитість.
«Щоб переглянути повністю один вулик влітку та добре його почистити потрібна одна година. А таких вуликів 20, поки останнього прибереш – потрібно повертатись до першого. Робота дуже клопітка. Лодар пасічником не буде», – наголошує Іван Онищук.
Та й не кожен переносить укус цієї комахи. Бджоляр згадує історію про свого покійного дядька, дужого і великого чоловіка, який втрачав свідомість практично одразу після укусу бджоли.
«Йдуть на весілля гарно вдіті, він коровай несе. Дійшли до середини стежки, бджола його вкусила, впав у картоплю разом з тим короваєм», – розповідає Іван Іванович.
Та головним правилом для пасічника є любов до ремесла, до бджіл та меду. Бо по-іншому стільки часу, зусиль та праці біля вуликів довго віддавати не зможеш. Так говорить Іван Онищук, і все його життя – тому підтвердження.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
