Ігор Лапін – постать доволі одіозна, адже з адвокатського крісла він попрямував в АТО, а згодом став депутатом Верховної Ради.
Навколо нього постійно вирує життя: законопроекти, поправки, виступи, брифінги, комісії, прямі ефіри.
Каже, що зазвичай робочий день розпочинається о 7 ранку і закінчується далеко за північ. Але мало хто знає, що найбільше, чого він зараз хоче, – це взяти вудку і поїхати на рибалку.
Отож, про «євробляхи», приватизацію «Волиньторфу» та наслідки інформаційних атак він розповів Першому спеціально для рубрики «Депутати в темі». Але, як каже Ігор Лапін, зрадофілам не варто читати.
— Велика приватизація. Що вона несе за собою?
— Якщо взяти глобально, держава – це неефективний менеджер. Левова частка коштів на державних підприємствах відмивається через офшори і незаконні дії. Приватизовувати державні підприємства треба, але потрібно мати розуміння, чи вагомі інвестиції вдасться залучити і наскільки будуть захищені люди, адже потрібно зберегти робочі місця.
Будь-яка приватизація проводиться не для того, щоб обанкрутити підприємство, витягти останні соки, а для того, щоб воно розвивалось, платило податки, створювало робочі місця і аби мати з того виробництва якийсь зиск.
Закон про приватизацію тільки вступив у дію. Всі підприємства, які мають балансову вартість до 250 мільйонів, будуть йти через ProZorro. Всі, хто має більшу балансову вартість, йдуть через торги. Тому важливо показати інвестиційну привабливість того чи іншого підприємства. Бо на сьогодні воно коштує певну суму коштів, а якщо показати, що воно є інвестиційно привабливе і перспективне, то держава під час приватизації отримає більшу користь.
У нас на Волині вже фактично не лишилось великих державних підприємств, які можуть потрапити під приватизацію. Заводи майже всі приватизовані. Лишаються переважно якісь філії або окремі об’єкти, які є у складі великих державних компаній.
— А як же «Волиньторф»? Вже йшлося про приватизацію цього підприємства.
— На сьогодні питання відокремлення чи приватизації «Волиньторфу» не стоїть в окремому порядку. Але є загальна проблема, адже якщо ми віддаємо на приватизацію концерн «Укрторф», то треба вирішити, що робити з заборгованістю перед державою.
Структура має податкову заборгованість, штрафи і пеню, якщо я не помиляюсь, то це більше 70 мільйонів гривень. Тому виникає питання: хто ж буде платити це? Списувати борги перед приватизацією теж не логічно.
Ми наразі формуємо концепцію держави у питанні, що ми робимо з концерном. Бо є прибуткові підприємства, а є збиткові і навіть підприємства-банкрути.
Якщо ми говоримо про «Волиньторф», то наше підприємство є досить прибутковим, але майже 90% обладнання – зношене. Тому треба розуміти, чим воно цікавить потенційного інвестора. А його буде цікавити не те старе обладнання, а родовища і ліцензія на видобуток торфу.
Ми напрацювали механізм, заслухали представників «Укрторфу», профспілки, народних депутатів, на території чиїх виборчих округів є такі підприємства. Тому це питання ми піднімали, заслухали пропозиції директорів і профспілок, щоб розуміти куди далі рухатись. Але ніхто сьогодні не говорить за приватизацію.
— А яка ситуація з закриттям шахт?
— Якщо ми говоримо про закриття шахти, то треба вирішити, що робити з шахтою №10. Якщо ми будемо бачити тенденцію на переведення наших ТЕЦ на газову групу вугілля, тоді шахта буде мати перспективу.
Взагалі шахтний метод добування вугілля на сьогоднішній день є неефективний, і цей напрямок є дотаційним. Вугілля добуте кар’єрним шляхом набагато дешевше. Тому я вважаю, що треба закінчити будувати шахту №10 і щоб вона «відбила» те, що в неї вкладено. Адже насправді в це будівництво вкладено сотні мільйонів гривень.
Тому на сьогоднішній день, щоб закрити, заморозити, законсервувати і потім тратити кошти на її утримання, яке обходиться в кругленьку суму, – це не логічно. Спочатку витрачаємо кошти, щоб вирити яму, а потім тратимо їх, щоб її зберегти…
— Схожа ситуація, як і з 27-ю школою… стільки часу будували і вже другий рік не можуть запустити.
— Отож бо й воно… будували, а воду не відвели, і тепер всі кричать, що садочок тріщить по швам.
— І кошти зараз витрачаються не маленькі.
— Минулого року мені вдалось завести на Луцьк 32 мільйони, з яких 16,250 мільйонів пішло на школу. Ще 16 мільйонів – на обласну лікарню.
У цьому році теж мали бути кошти з бюджету соціально-економічного розвитку, але знову ж таки, коли писалася заява, рахунки управління капітального будівництва були заблоковані. Щоб відправляти гроші з центрального бюджету на заблоковані рахунки – треба бути ідіотом.
Тому, коли надійшла пропозиція від другої лікарні на закупівлю обладнання, я пролобіював це, як зміг. І нам вдалось отримати 7,4 млн грн. Зараз будуть відбуватись тендерні процедури. Але то вже не моя справа, я до цього не маю відношення і свою роботу зробив.
— Звісно добре, що гроші не повернулись назад у бюджет і були освоєні, але коли все ж таки запустять 27-у школу в роботу?
— Я думаю, дасть Бог, школа буде запущена на Миколая. Але це при умові, якщо всі виконають свої обіцянки. На сьогоднішній день є домовленості, місто виділило 10 мільйонів на добудову і оснащення школи. Тому маю надію, що вони їх не відкличуть, як у минулому році. Але тим часом треба врахувати, що лише 13 липня закінчились тендерні процедури на закупку обладнання для школи.
Чому так пізно оголосили тендер? Бо не було грошей. Чому не було грошей? Бо рахунки УКБ були заблоковані. В нас так завжди: «Чого бідний? Бо дурний. А чого дурний? Бо бідний».
Якщо врахувати, що від 13 липня до 1 вересня всього півтора місяці, щоб обладнання закупити, привезти, змонтувати, поставити на обслуговування і запустити працювати, то я маю сумніви, що 1 вересня школа буде запущена.
— Тобто не варто надіятись на кошти з фонду соціально-економічного розвитку?
— Ті кошти з бюджету соцекономрозвитку, які я намагався залучити, вони прийдуть аж на осінь. Якщо вони прийдуть у жовтні-листопаді, то їх просто-напросто ніхто не встигне освоїти. А коли тоді запускати школу? Ну і чекати лише того, коли Лапін кошти затягне з Києва…
Лапін затягнув близько 40 мільйонів. І досить велика сума зайшла саме на школу. Я не розпорошувався на дитячі майданчики. Це можна робити і за рахунок бюджету міста в рамках ремонту дворів. А я заводив гроші на школу. Звик грати в довгу гру.
— Ви були співавтором закону щодо посилення відповідальності за несплату аліментів. Яка статистика і наскільки це вплине на ситуації в таких сім’ях?
— Я ніколи не думав раніше, що це питання стосується близько півмільйона дітей. Згідно статистики – десь 470 тисяч. На сьогоднішній день у нас є близько 200 тисяч неплатників аліментів. Тобто це батьки, які взагалі не займаються утриманням власних дітей. Але серед них є і жінки – майже 30 тисяч. Працюючи адвокатом, часто до мене звертались жінки, які не могли поїхати за кордон з дитиною на відпочинок, бо батько не дає дозвіл, а якщо і дає, то за кілька гривень.
Я вважаю, що це неправильно. Якщо жінка за свій кошт хоче поїхати на море і оздоровити дитину, то вибачте мені, але чому вона має це випрошувати у колишнього чоловіка, який і так мало дає на утримання дитини.
І плюс на додаткові витрати пов’язані з нотаріальним дорученням. Раніше можна було зробити доручення раз на кілька років, потім – раз на рік, а тепер – виключно в ту країну, куди ви їдете і виключно на той період часу, на який є проїзні документи.
— І доволі часто значна частина злісних неплатників аліментів собі спокійно купують машини та достойно живуть…
— Якщо він їздить на мерседесі і розказує, що йому немає чим заплатити аліменти, тоді, вибачте, ми надали повноваження правоохоронцям це питання вирішувати досить швидко. Якщо він має рушницю і ходить на полювання, купуючи ліцензію, але не платить аліментів, то закон дає право відслідковувати це і позбавляти ліцензії.
Ще всіх нажахало обмеження пересування за кордон. Те саме стосується і обмеження на виїзд. Дехто пробував маніпулювати… а от він поїде за кордон на заробітки. Але досить часто все навпаки: ті, хто їздять за кордон, не завжди є злісними неплатниками і щось та й стараються привезти дитині.
Але те, що стосується дітей, то інше питання. Скажу грубо: «мене не гребе», куди він їде. А привези раз у місяць і дай щось дітям. Дитина хоче їсти кожен день, а не раз, коли батьку заманеться щось передати. Я думаю, прийняття цього закону позитивно позначиться на становищі мам, у яких лишились на руках діти. Насправді, це ганебне явище, і соромно що в нас таке є. Тому, чим можемо, тим допомагаємо.
— Не можемо оминути питання «євроблях»... Ви все ж таки за чи проти?
— Супер тема. Зрадофілам не варто читати. Але в мене позиція досить чітка і зрозуміла: є однакові правила для всіх громадян України. Тому я за те, щоб для всіх українців були дешевші авто. Я категорично проти легалізації в Україні контрабандно ввезених транспортних засобів. Бо, якщо хтось хоче переконати мене, що їх треба амністувати, то на моє переконання, треба спочатку відсидіти, а потім амністувати.
Якщо ти поїхав за кордон і купив собі автомобіль, повертаючись, дав слово честі і підписав на папері, що через рік виїдеш, то ти маєш виїхати.
Якщо ні, то у нас передбачена відповідальність: адміністративна, штраф і аж до конфіскації транспортних засобів. Так само з правилами транзитного перетину кордону: заїхав, пообіцяв, що їдеш у Білорусь, от і їдь. Тому я не розумію, навіщо так ігнорувати законодавство і ще й через пікети тиснути на владу і маніпулювати.
— Тобто пікети власників автомобілів на іноземній реєстрації, на вашу думку, є маніпуляцією?
— Під час тих пікетів я спілкувався з людьми й, чесно кажучи, адекватних, з якими можна було говорити, було багато, але вони губилися на фоні крику. Починався мітинг проти постанови Уряду, яка дозволяє правоохоронним органам виявляти контрабандистів і порушників митних правил. Ну, і чиї тут інтереси так потерпають?
У такий самий спосіб завтра контрабандисти вийдуть на мітинг під Верховну Раду і скажуть: «Ми хочемо 50 кубів контрабанди на тиждень везти безмитно. От ми хочемо і будемо мітингувати, і дотиснемо цих зрадників парламентарів». Але це нісенітниця.
Бо постанова уряду, яка відкрила базу ввезених автомобілів, направлена на те, щоб ті люди, які заїхали, підписали папери, що виїдуть і не виїхали, понеси відповідне покарання. І нема чого кричати за амністію. Тобто я тут категоричний. У нас є сила права. А ще є право сили. У цьому випадку право сили є лише в держави, а сила права має бути в народу. Але у всього народу.
Я не хочу ділити українців на хитрих і нехитрих.
Завтра вийдуть ті, які купили автомобілі в салонах і скажуть: «Почекайте, тоді повертайте нам все розмитнення, яке ми оплатили». І будуть знову мітингувати. І так ми домітингуємось. Тому я займаю державницьку позицію і в цьому питанні категоричний. Я не бачу ніякої проблеми, щоб євробляхи зникли, а натомість з’явилось ще більше автомобілів на українських номерах. Правила будуть одні для всіх.
— Але перед цим можливо варто було б подумати про здешевлення вартості розмитнення тих автівок?
— З приводу здешевлення розмитнення – я тільки за. Бо на сьогодні автомобіль – це не розкіш, а засіб пересування. Хоча…. Бачив я ці Range Rover і Х6, які приїхали на пікет на євробляхах. Якщо це було куплено з бідності, то, вибачте, може кубатуру меншу купуйте…
У нас кричали, що треба проект закону Южаніної. Він сам по собі дуже добрий. Але він не все вирішує, бо правила розмитнення лишаться практично ті самі: поїхав за кордон, купив автомобіль, приїжджаєш і сплачуєш всі платежі по розмитненню.
Теоретично: автомобіль вартістю 8 000 доларів за кордоном, 2 роки тому можна було розмитнити за 5 тис. дол.. Це доволі багато. Але ж і не так, що машина коштує 1 000 доларів, а за неї 5 000 розмитнення.
Парламент проголосував за цей проект, якщо ти купуєш машину для себе, знижуватимуться ці платежі. Вони знизяться десь на 30% до 40% в залежності від автомобіля, року випуску і т.д..
Але ти не маєш права це авто рік продавати. Для добропорядного громадянина розмитнення має бути доступнішим. А той, хто барижнічає, дає хабарі за перевезення машин, гасить документи, має сидіти в тюрмі.
— Очікуєте, що всі почують це і справно тисячі авто поставлять на українську реєстрацію?
— Законопроект Южаніної якраз врегульовує це питання в певних моментах. В людей була вимога: дайте можливість виїхати і заїхати за новими законами… Ок. Пропонується 180 днів на те, щоб всі ті, хто має виїхати за кордон, виїхали. Вони ж мають заїхати за новими правилами…
Автомобілі треба обнулити на митниці по комп’ютеру. Я пропоную, щоб виїжджав безпосередній власник транспортного засобу – не Вася, не Пєтя, а той, хто має документи про право власності на цей автомобіль. Це може бути договір купівлі-продажу. Хто заганяв, той має виганяти. Мало того, штраф має платити той, хто порушив.
Це моя пропозиція, аби все було чесно. Якщо загнав Арнаульдас, то нехай Арнаульдас і виганяє. Або тоді людина, яка виганяє, буде платити штраф. Там дається 180 днів, але не факт, що всі кинуться заїжджати за новими правилами, бо цілком можливо, що на 179 день всі знову зберуться на мітинг.
Щоб такого не було, я підготував правку до законопроекту: я пропоную, аби 3 місяці виїзд був безкоштовний, а далі кожен день вартував 1 євро. Бо на 179 день назбирається корок від Ягодина десь аж до Житомира.
Окрім цього, автомобіль має бути знятий з обліку в тій державі, де його купили. Бо не може бути, що він в кількох місцях стоїть на обліку.
Всі, хто не спромігся це зробити вчасно, не матимуть права користуватись цими машинами – шрот, набір запчастин…Мене це не стосується. Мене хвилює одне – щоб були єдині правила для всіх.
— Часто можна почути про вас, що Ігор Лапін всього 3 місяці побув в АТО, аби вилізти в політику і потрапити до Верховної Ради…
— Зрадофілам знову ж таки не сподобається те, що я скажу з приводу 3 місяців в АТО. Нехай «насиплють собі на хвіст солі». Якщо говорити про 3 місяці, то лише за час своєї депутатської діяльності, склавши все до купи, назбирається набагато більше.
По друге. Я бачив багато геройських хлопців, які пробули в АТО лише 1 день, які, приїхавши вчора на війну, загинули.
Тому питання не в тому, скільки часу ти був в АТО, питання в тому – де саме ти був. Я теж читав, що навіть ніколи не існувало другої роти «Захід», як розповідали окремі «штабні криси». Але можна взяти і поїхати в Гаразджу на кладовище. З 25 могил десять – друга рота «Захід».
Той, хто це говорить, хай «вкусить себе за язик».
З приводу Ігоря Лапіна… то хлопці самі оцінювали мої здібності і вибрали мене командувати ротою. Для мене було честю разом з ними йти в бій. Ми пройшли Георгіївку, Металіст, Лутугіно, Успєнку, Красний Яр, Вергунський роз’їзд, Луганський аеропорт, Хрящувату… Тому той, хто це говорить, якраз там і не був. Знову ж таки, таким висловлюванням і публікаціям такої інформації в ЗМІ буде покладена крапка в судових рішеннях.
— Так, всі напевно чули про 10 квартир і мармурові унітази, які ви привезли зі сходу…
— Я з війни привіз тільки поломані ребра, контузію, розрив сітківки ока і розрив вушної перепонки. Можливо, комусь це дорівнює мармуровим унітазам… Я не став за кожну фейкову новину подавати в суди, хоча мені, як людині, це неприємно, що там писали, що я привіз з війни мармурові унітази.
Могли вже написати, що я людоїд. Хтось написав, що я розстрілював своїх солдат. З приводу фейкових новин є судові позови і, думаю, що скоро все буде відображено в рішенні. Але я не можу зрозуміти, чому той, хто писав, не ходить на суди. Слухання переносяться.
Мною зібрано купу матеріалів. Дякувати Богу, що живі ще з нашого підрозділу люди, які вижили в боях і які достойно дадуть оцінку тим, хто поливає нас брудом.
Поливають брудом не тільки Ігоря Лапіна, а поливають брудом і дискредитують весь батальйон «Айдар».
Дискредитація добровольчого руху – це один з найтяжчих злочинів, на мою думку, перед державою. Бо на сьогоднішній день лише ЗСУ і добровольці є нашим українськими союзниками. Інших союзників у держави не існує. Саме вони стали на захист України і в будь-яку хвилину можуть знову піднятись.
Дискредитацію добровольчих батальйонів у ЗМІ, особливо в деяких волинських, використовують у російській пропагандистській машині, а це один з методів гібридної війни. Тоді в мене виникає одне питання: на кого працює власник цих ЗМІ?
Якщо далі не будуть ходити на слухання, буде заочне рішення суду, яке вони зобов’язуватимуться виконати. А невиконання вже тягне за собою кримінальну відповідальність.
— Ви ще плануєте балотуватись на наступних виборах до Верховної Ради?
— Скажу відверто: якщо буде запит суспільства на Ігоря Лапіна, то він буде балотуватися. Я буду дивитись, які тенденції в держави і на окрузі. Якщо такого запиту не буде, то буду думати. чим займатися надалі. Утім, запити в суспільстві на патріотів не зменшуються. Хоча досить часто-гутсо популісти і грошові мішки мають переваги. І це правда. Будемо бачити.
— Тобто якщо у суспільства не буде запиту на Ігоря Лапіна, можна очікувати, що ви повернетесь до своєї попередньої практики і продовжите розвивати власну адвокатську контору?
— Я не мав власної адвокатської контори. Коли я працював в юриспруденції, то не було ще такого масового явища як об’єднання адвокатів. Працював сам по собі. Але з моменту, коли став депутатом, написав заяву про припинення адвокатської, оскільки не маю права займатись іншою роботою.
Щодо мого повернення до адвокатської практики, то час покаже, адже все змінюється. Змінюється законодавство, та й молоде покоління нас теж переганяє у розвитку, вони стають мудрішими і швидше орієнтуються, як оптимізувати роботу.
— То, можливо, бізнес? Адже у вас було власне підприємство на Ковельщині? З огляду на події в країні деревообробна галузь є однією з найбільш перспективних…
У мене була фірма, яка займалась виготовленням дерев’яних конструкції. Але у 2008 році почалась криза, тому в 2012 році там повісили замок і шість років вже ніхто нічого не робить. Зілля в пояс. В Україні бізнес у деревній галузі має перспективи.
Ми зробили мораторій на вивіз лісу кругляка і це є досить непогана відповідальність за порушення. Але фірмою не займаюсь, та й на сьогоднішні вона вже не моя.
— Поки у Верховній Раді канікули… Як спланували вже свою відпустку: Сейшели, Майорка чи типова Туреччина?
— Нарікати не буду, але й вихвалятися теж немає чим. Чесно скажу: в цій відпустці я зареєструвався на змагання зі спортивного лову риби. Свого часу трохи поїздив, але з 2013 року фактично 4 роки не був на рибалці.
Хочу вже на нормальні змагання на 3-4 дні повудити рибу, бо був срібним призером одного з етапів чемпіонату України, який, до речі, проводився в Мар’їнці. Був у 2011 році на змаганнях у Донецькій області, де взяв приз за big fish - найбільшу рибу.
— Яке ваше особисте досягнення з риболовлі?
— Чим більше риби – тим більший кайф. У мене була найбільша риба – дзеркальний короп на 17,8 кг, якого зловив на Волині. А на офіційних змаганнях більше 11 кілограм. І це все на вудку. Оце вже думаю, що поїду на кілька днів на рибалку і по-справжньому «відтягнусь».
Текст: Еля КОРОТИНСЬКА (Перший).
Фото: Роман ДОМБРОВСЬКИЙ (Перший).
Передрук заборонений
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
