Волинянки, які не з чуток знають, що так домашнє насильство, поділилися своїми історіями. Усі вони – жінки, які не знали куди звернутись у складних ситуаціях, а частіше боялись.
До вашої уваги – 5 історій, які яскраво розповідають про те, що таке домашнє насилля та чому не слід про це мовчати. Усі імена змінені з етичних міркувань.
Вікторія, 31 рік
«Я відчувала насилля у дитинстві, відчуваю його й дотепер. У віці 5-12 років це був брат. Мова йде про сексуальне насилля. Усьому виною був та є алкоголь, від якого брат і помер. Батьки знали про це, нічого нікому не казали, за мене ніхто не заступався. У підлітковому віці я завагітніла від брата, мої батьки позбулись цієї дитини. Я не знала, куди можна звернутись, бо ми жили у віддаленому селі. Зараз я перебуваю у шлюбі, але ми живемо зі свекрухою, яка теж вдається до фізичного насилля – підіймає на мене та моїх дітей руку. Поки ми не маємо змоги переїхати, хоча до цього прагнемо. Діти усе це бачать, і вже є наслідки такого життя. Я проходила навіть курс психотерапії, сиділа на медикаментах. Зараз моя психологічна ситуація покращилась, і я мрію, що одного дня ми все-таки переїдемо у власне житло і забудемо про цей час. У разі повторного побиття я буду звертатись у відповідні служби».
Мар’яна, 26 років
«Я відчувала фізичне насилля від свого вже колишнього чоловіка. Він міг просто штовхнути, а міг і серйозно вдарити мене. Причини – абсурдні: дитина капризувала, дитина захворіла, не давала йому спати і т. д. Останньою краплею стало моє потрапляння в лікарню, коли лікарі боролись за моє око. Тоді я зрозуміла, що не можу і не хочу більше так. Чоловік розлютився, бо дитина захворіла, а він хотів удома святкувати день народження із друзями. Моральне насилля також було. Я усе терпіла, бо боялась та вірила, що виправиться. Чому не зверталась по допомогу? Вважала, що це повинне лишитись у сім’ї, не люблю скаржитись. Але зараз ми вже розлучені, і я розумію, що потрібно було чинити інакше. Зараз би я однозначно звернулась по допомогу! Коли розлучились, було важко перший час, але на сьогодні – ніби інша людина. Більше нікому не дозволю так чинити з собою!».
Анастасія, 30 років
«Ми були у шлюбі 12 років. Він постійно мене бив, систематично. На очах у дітей. Але одного разу був жах: він прийшов напідпитку, почав з порогу мене бити, душити. Діти дуже перелякались, намагались його відтягнути від мене. З того дня в моєї старшої доньки серйозні проблеми зі здоров’ям, і я впевнена, що це саме через той випадок. Одного разу я вкиликала поліцію, але вони просто провели профілактичну бесіду, і наступного дня усе повторилось. Потім я втекла з дітьми, і ми розлучились. Зараз я хочу, аби всі жінки розуміли, що від таких чоловіків потрібно тікати! Самій з дитиною бути не страшно, страшно жити з тираном».
Тетяна, 32 роки
«Я переживала насилля з боку відчима та мами. Це було сексуальне насилля з 8 і до 17 років. Зараз через це у мене серйозна психологічна травма – відраза до чоловіків. Я не можу і не хочу з ними жити. Ніколи. У той момент ми жили в далекому селі, де не було ніякої допомоги. Все залишалось за зачиненими дверима нашого будинку. Бабусі та дідусі бачили, що зі мною роблять, але ніхто не заступався. Мама боялась втратити вітчима, тому усіляко його захищала, а мої слова скидала на фантазію. В мене є двоє дітей, але я не можу жити з чоловіками. Я боюсь, що з моїми дітьми таке повториться. Живу одним днем».
Анастасія, 40 років
«Фізичне насилля я переживала у першому своєму шлюбі. Мені тоді було 24 роки. Це було три рази. Втім один раз настільки сильно, що я змушена була втекти з маленькою дитиною посеред ночі. Мій батько мені допомагав, бо чоловік був дуже агресивний. Після цього – розлучення та спокійне життя. Я нікуди не зверталась, бо на той час інформування про можливу допомогу було мізерне. Так жили чи не усі. Я не захотіла, і зараз я щаслива, що у моїх дітей здорова психіка і вони не встигли цього побачити».
Правозахисники наголошують: усі, хто страждає від домашнього насилля, мають вихід завдяки Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Контакти для допомоги волинянам, які страждають від будь-яких форм домашнього насилля
Національна «гаряча лінія» з протидії домашньому насильству: 116 123 (з мобільного); 0 800 500 335 (зі стаціонарного).
Номер Національної поліції – 102.
Волинський обласний центр соціально-психологічної допомоги: м. Луцьк, проспект Перемоги, 32, (0332)78 23 88, факс 78 48 09.
Володимир-Волинський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги: м. Володимир-Волинський, вул. Устилузька, 19. Телефонний номер: (03342) 38011, 38016 або через спеціаліста Регіонального центру за номером: 78-79-96. E-mail: [email protected]
Горохівське бюро правової допомоги: м. Горохів, вул. Шевченка, 25. Тел.: (03379) 2-17-30; 2-10-30, e-mail: [email protected]
Любомльське бюро правової допомоги: м. Любомль, вул. Б.Хмельницького, 12. Тел. (03377) 2-45-43.
Нововолинське бюро правової допомоги: м. Нововолинськ, вул. Винниченка, 14. Тел. (03344) 4-48-14, e-mail: [email protected]
Ковельський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги: м. Ковель, вул. Степана Бандери, 5. Телефон: (03352) 53 0 63 або через спеціаліста Регіонального центру за номером: 78-79-96. E-mail: [email protected]
Камінь-Каширське бюро правової допомоги: м. Камінь-Каширський, вул. Т. Шевченка, 8. Тел.: (03357) 2-23-03, e-mail: [email protected]
Луцький місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги: м. Луцьк, вул. Прогресу, буд. 7. Контактний телефонний номер: 77-07-17 або через спеціаліста Регіонального центру за номером: 78-79-96. E-mail: [email protected]
Ківерцівське бюро правової допомоги: м. Ківерці, вул. М. Грушевського, 23. Тел. (03365) 2-18-49, e-mail: [email protected]
Рожищенське бюро правової допомоги: м. Рожище, вул. Незалежності, 60. Тел.: (03368) 2-13-79, e-mail: [email protected]
Автор Юлія Галецька
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
