Українське село Сагринь (сучасна ґміна Вербковичі, Грубешівського повіту Люблинського воєводства, Республіка Польща) було повністю спалене поляками 10 березня 1944 року.
За свідченнями джерел, під час знищення польськими військовими цього села було убито та закатовано від 800 до 1240 українців. Серед них більшість були жінки та діти, – пише Віталій Бака на сайті Українського інституту національної пам’яті.
Загиблі перед смертю зазнали нещадних знущань і тортур. Велика кількість жертв у Сагрині пояснюється тим, що у селі кожен день увечері збиралося багато людей із сусідніх сіл, щоб заночувати під захистом української поліції та місцевої самооборони, які дислокувалися в Сагрині. Нападники використовували запальні кулі, які потрапляли у висохлі солом’яні стріхи будівель і за декілька хвилин перетворили село у вогненне море. Було знищено церкву, парафіяльні будинки, понад 260 житлових будинків, молитовний будинок громади євангельських християн, сотні господарських будівель.
Жахливі картини того дня виринають з історії завдяки протоколам свідчень, що їх по гарячих слідах було записано зі слів очевидців тих подій, жителів Сагрині, яким пощастило вижити.
З протоколу свідчень Зіни Малимон про знищення села Сагринь, 26 квітня 1944 р.
Дня 9.ІІІ.1944 р., ціла моя родина і я всю ніч не спали. Побачила я, як польська банда нападала на Сагринь і стріляла із запальних куль. Мама моя Ольга, сестра Ліда, тітка Марія Л. і я втікли на станицю. По дорозі на станицю мене ранили в обидві ноги. Мама взяла мене на руки і занесла мене на станицю. На станиці було багато людей. За якийсь час прийшли бандити і почали бити в двері, і кричати, де є поліція. Поліції на станиці не було. Бандити забрали з хлівів станиць свині і від’їхали. Друга група бандитів підійшла під станицю і кричала, щоб відкрити їм двері. Лякали, що будуть підкладати міни під станицю. Люди почали втікати нагору. Тоді бандити почали стріляти по горі. Вирубали двері на долині і вдерлись нагору. Побили всіх мужчин. Вбиваючи, проклинали. Забрали все згори, а жінок з дітьми зігнали на діл, а нагорі запалили. […] Вбили також мою маму Ольгу і сестру Ліду. Коли мама впала, за нею впала моя тітка. Бандити думали, що вбили також тітку, але тітку навіть не ранили. Після того прийшли до мене, один з них стрілив в мене. Ранено мене в голову і я впала. Бандита стріляв ще раз в мене і попав в руку. Я лежала, не ворушилася зовсім. Бандити думали, що я вбита, й відійшли. Сестра моя Ліда була тільки ранена в руку, встала і хотіла втікати. На цей раз надійшов бандита і стрілив її в голову. Сестра моя впала і сконала.
З протоколу свідчень Ольги Шидловської про знищення села Сагринь, 26 квітня 1944 р.
Дня 10.3.1944 р. рано, біля 4-ої години, побачила я, що село горить і сильно стріляють запальними кулями. Я зібрала своїх дітей, Софію, літ 9, Марію, літ 3, Анну, літ 6 і старого батька, літ 69, і сховалася до зовсім знищеного льоху. З льоху видно було, що діялося кругом
нас. Я бачила, як польські бандити шукали сховищ, кажучи: «треба шукаць, бо тут може биць». Я бачила і чула, як нападали бандити на мою сусідку, Марію Носаль. Вбили її, віддаючи в неї три стріли. Хотіли кинути ще Марію Носаль в огонь, але один з них сказав, що вона і так згорить. Дитина Марії Носаль Евфрозина, літ 7, почувши, що мати її вже вбита, почала дуже кричати. Була вже в схроні. Бандити підійшли до схрону і наказали вилазити зі сховища, проклинаючи. Вилізло троє: Тимощук Антоніна, Евстахій Тимощук і Ліда Тимощук. Всіх їх бандити постріляли. Пізніше трупи їх погоріли, а решта свині порозтягали. […] З льоху чула я, як банда вбивала людей. Чула, як 6-літній хлопець просив, щоб його вбили, бо його маму вже вбили. Казав: «Моя мама не живе і я не хочу жити».
Свідків трагедії виявилося небагато:хтось дивом зумів заховатися від ворожої кулі у лісі, схронах, льохах або ж отримати несмертельне поранення, прикинувшись вже неживим. Драматизму ситуації додавав той факт, що вбивцям віднаходити місця схованок допомагали місцеві польські дітлахи.
З протоколу свідчень Ольги Шидловської про знищення села Сагринь, 26 квітня 1944 р.
Банда мала місцевих провідників Ця партія бандитів в числі 7-ох мала за провідників 2-ох малих хлопців, поляків, одному 14, а другому 12 літ. Я чула, як банда обіцяла тим хлопцям добру зарплату, тільки що показували їм сховища. Обидва хлопці поляки виховувалися в Яцюка, господаря – Українця. […] Ці хлопці показали ще сховище Стельмащука, з якого бандити витягнули 9 осіб і вбили. В сховищі були ще люди, але якось не подушилися. Малі Білики водили бандитів по цілому селі і показували сховища.
Через 75 років 660 прізвищ тих, кого було замордовано того жахливого дня видніються на гранітних плитах місцевого сільського меморіалу. Декілька сотень людських доль, які навіки залишилися у 1944 році. Цей список не є повним, нинішнім та майбутнім історикам ще доведеться доповнити його новими встановленими іменами
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
