Володимирчанка Віра Суковата не погоджується з діагнозом свого чоловіка Олександра Суковатого, виставленим у довідці про його смерть, – ковід-19. Жінка запевняє, що у нього навіть не брали ПЛР-мазок.
Про це йдеться у публікації Жанни Білоцької на шпальтах видання Володимир Медіа.
Що розповіла жінка
89-річний Олександр Суковатий був лежачий – далася взнаки травма хребта, яку отримав ще у 38 років. 52 роки пропрацював на шахті.
У перших числах серпня його самопочуття погіршилося. З’явився кашель, кололо у боці. Чоловік мав професійну хворобу гірників – силікоз, який нагадував про себе.
Дружина зателефонувала сімейній лікарці Іщук і попросила прийти. Та порадила передзвонити, бо у неї були на той час пацієнти. Коли жінка зателефонувала вдруге, почула, що та не зможе прийти, бо йде у відпустку і взагалі боїться заразитися коронавірусом. Телефоном порадила купити антибіотик «Цефтрактам» та колоти його.
Через дев’ять днів – саме стільки часу тривало лікування – чоловікові стало важко дихати, й він попросив викликати швидку. Його забрали до лікарні. Дружина з онуком поїхала з ним.
«З приймального відділення відправили на рентген, – розповіла Віра Федорівна. – Він самостійно не міг стояти на ногах, онук хотів разом із ним зайти у кабінет, але його не пустили через карантинні заходи. Після обстеження Олександра вивезли з кабінету закривавленого. Я жахнулася, але мені пояснили, що він не зміг встояти на ногах і впав, коли робили рентген. Під час госпіталізації вимагала, щоб мене поклали разом із ним, не хотіла залишати самого. Оскільки він є учасником Другої світової, нас помістили у двомісну палату для цієї категорії людей, і почалося лікування».
За кілька днів стан Олександра Кіндратійовича покращився. Це підтвердив і завідувач терапевтичного відділення Ігор Халимендрик і порадив Вірі Федорівні садити його на ліжку, щоб легені ліпше працювали.
Хворий був гіпертоніком, і жінка стежила за його тиском. Того дня попросила медсестру поміряти, у відповідь почула, що вона не зобов’язана це робити, й додала, що у пацієнта є власний апарат.
«Наш вимірювач тиску був зіпсутий. Жодна з медсестер відділення не відмовляла у такому проханні, навпаки, дівчата є чуйними та уважними. Олександру поставили крапельницю, і коли закінчувалися ліки, я гукнула медсестру. Вона поміняла флакон, ліки почали швидко литися по трубці, і тієї миті чоловік закричав, а потім його вирвало, й він забився у конвульсіях. Я стала гукати про допомогу, прибіг завідувач і разом з іншими медиками почали проводити реанімаційні заходи. Але вже було запізно».
Зі слів Віри Федорівни, чоловіка швидко забрали й повезли до моргу. Звідти їй винесли його у чорному розірваному пакеті та довідкою про смерть, у якій зазначалися супутні захворювання, серед яких – пневмонія, хоча за увесь час у нього не було температури, та коронавірус.
«Ніде, ні у приймальному відділенні, ні у терапевтичному, у нього не брали ПЛР-тести, – розповідає жінка. – Навіть більше, на момент смерті, як мені сказали, результатів не було, бо мали надійти наступного дня. Хоча ще раз наголошую: йому не робили їх, бо з приймального відділення чоловіка повезли на рентген, а потім у терапію. Звідки вони могли взятися – невідомо. Та й де він міг заразитися, коли був лежачим, і я не виходила з дому».
Жінка розуміє, що Олександр Кіндратійович хворів та й вік був солідний, тому біда могла трапитися будь-якої миті. Але якби знала, якою буде його смерть, та як ховатимуть, ніколи б не погодилася на госпіталізацію.
«Ліпше б він вдома помер, я б йому очі закрила й провела в останню путь по-людськи, а не у порваному мішкові, – плаче вона. – Просила хоча б одягнути його, бо так і поховали у тій сорочці, у якій лежав, і на яку його вирвало. Навіть удома не переночував за християнським звичаєм. Обурює й те, що мені ніхто не зробив ПЛР-тест. Адже за логікою, могла теж заразитися та інфікувати рідних та сусідів, які прийшли провести чоловіка в останню путь».
Насамкінець жінка додає, що не вірить у те, що Олександр Кіндратійович мав коронавірус, як і не вірить у пневмонію, бо при цій хворобі є температура. А в нього її жодного дня не було. У дев’яносто років він мав ряд супутніх хвороб, одна з яких пов’язана з легенями, але аж ніяк не пневмонія та COVID-19.
«До кінця своїх днів буду шкодувати лише про одне: що чоловік помер не вдома і я не змогла його поховати як належить. Хочу, щоб про цю історію дізналося якомога більше людей і вдалося запобігти подібним випадкам», – каже жінка.
Що розповіли у лікарні
Завідувач терапевтичного відділення КП «Володимир-Волинське ТМО» Ігор Халимендрик зазначив, що чоловік поступив до них із легеневою недостатністю, позагоспітальною двобічною полісегментарною пневмонією.
За його словами, ПЛР-тест, зроблений на фільтрі, показав наявність коронавірусної інфекції. Про його результат він дізнався о 22-й годині 14 серпня 2020 року після смерті пацієнта.
На запитання, яким чином діагноз був поставлений до отримання результатів і чому чоловіка поховали як інфікованого, лікар пояснив, що померлих від пневмонії з підозрою на COVID-19 у лікарні, ховають у герметичному пакеті-мішку.
Щодо того, чому не взяли тест у дружини, зазначив, що вона не була пацієнткою відділення. Також дав пояснення на питання, яке не дає спокою дружині померлого, а саме: чому розчин у крапельниці надходив швидше, ніж завше, що, на її думку, й спричинило смерть.
Завідувач зазначив, що пацієнту ввели препарат для підвищення тиску, бо у нього він впав, і він вливається швидше, ніж інші.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
