Позивний на честь онука, багатий життєвий досвід та хобі, що пов'язане з розмінуванням. Знайомтеся – Олександр на позивний «Матвій». Вже рік він боронить Україну в лавах 104-ї бригади.
Розказали про нього на фейсбук-сторінці бригади.
У мене велика родина – вісім онуків, шість внучок і два внуки. І хоча мені лише 45, я вже дідусь. Мій старший син має 26 років, а найменший онук, Матвій, якому рік і вісім місяців, став для мене особливим. Саме на його честь я взяв позивний. Ми намагаємося спілкуватися якомога частіше – телефоном, по відеозв’язку. Малюк вже починає говорити, і кожна його фраза для мене – як промінчик світла в темні дні війни.
Про військову службу Олександр говорить із серйозністю та відповідальністю.
Усвідомлюючи, що настав мій час стати на захист Батьківщини, я без вагань прийняв повістку та став на захист країни. Так розпочався мій шлях у 59-му батальйоні 104-ї бригади. Спочатку був кулеметник, а згодом став командиром відділення. За рік бойового шляху пройшов Запоріжжя, Куп’янськ та інші гарячі точки, набуваючи неоціненного досвіду.
Олександр ділиться своїми думками щодо сучасної війни та необхідності адаптації.
Війна не схожа на ті, що описані в підручниках – вона непередбачувана, жорстока і змінюється щодня. Довелося швидко вчитися новому: використовувати дрони, пристосовуватися до постійно мінливих тактик ворога, приймати рішення на ходу. Тут важливий не лише досвід, а й здатність мислити нестандартно, пристосовуватися до реалій, в яких кожна секунда може вирішити життя чи смерть.
Його найбільша мотивація – перемога та можливість повернутися до родини.
Мене мотивує перемога. Хочу побачити дружину, матір, брата, сестру, дітей. Прагну знищити ворога і наблизити Україну до перемоги.
Його шлях лише починається, і він готовий продовжувати служити Батьківщині, допомагаючи новим поколінням воїнів ставати сильнішими.
Про плани після війни особливо не задумувався, але припускаю, що залишуся у війську. Тут я знайшов себе. Не мрію стати генералом, бо з навчанням у мене не дуже. Але бути сержантом, навчати нових бійців – це реально.
Олександр дає важливу пораду новобранцям.
Новобранцям варто пам’ятати: досвідчені військові знають не лише теорію, а й реальну практику бою. Їхні поради можуть здаватися простими, але за ними стоять роки служби, важкі випробування та збережені життя. У війні кожна секунда може бути вирішальною, а правильне рішення – різницею між життям і смертю. Тому вчіться, слухайте й аналізуйте, бо знання в армії – це теж зброя.
«Матвій» цікавиться боєприпасами та розмінуванням і навіть розглядає можливість навчання в цій сфері.
У вільний час заглиблююся у вивчення боєприпасів, сучасних технологій дронів, а також тонкощів мінування та розмінування. Це не просто хобі, а важливе вміння, яке може врятувати життя на полі бою. Подумую отримати відповідну кваліфікацію, але розумію, що це потребує навчання. Якось довелося самостійно підривати нерозірваний боєприпас, бо сапери не могли приїхати, а зв’язку не було. Рішення ухвалив на свій страх і ризик.
Попри всі труднощі та виклики війни, він не втрачає віри у майбутнє. Відчуваючи відповідальність за свою країну, своїх побратимів та родину, Олександр продовжує робити все можливе, щоб наблизити перемогу. Його історія – це про силу духу, витримку і здатність залишатися людиною навіть у найтемніші часи.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
