Це інтерв'ю було записане в останній «передкоронавірусний» день — 10 березня 2020 року. Власне, подальші події і спричинили затримку у його публікації. Втім, редакція зрештою публікує його, адже основна тема розмови – таки цікава і далі актуальна.
Тема ця – «медійне хрещення» Сергія Мостенця і його колег: у березні 2020 року стало відомо, що засновники компанії WEST AUTO HUB відродили один з найцікавіших медійних проектів України — сайт theБабель, попереднім власником якого був олігарх Ігор Коломойський.
Чому серйозний волинський бізнес звернув увагу на всеукраїнське медіа? Бо вибори? Бо ЗМІ скоро стануть «золотою жилою»? Чи якесь інше «бо»?
Ми говорити про це зі співвласником компанії West Auto Hub Сергієм Мостенцем. Хоч, зрештою, і без розмов на інші теми не обійшлося...
– Як так вийшло, що ви стали інвестором видання theБабель?
– Це видання я читав давно. Знав про його створення з самого початку, оскільки один з його, скажімо так, технічних батьків — мій колега по бізнесу, Вадим Махомед.
Мені подобалося, як працював колектив цього видання, як воно позиціонувало себе на ринку медіа. Гадаю, це одне з небагатьох видань, яке було аполітичним. Не в тому сенсі, що ігнорувало політику — ні, вони про неї писали багато і цікаво. Але при тому не підтримували жодного з політиків. Не маніпулювали, не друкували «заказуху». Тобто не демонстрували тих недоліків, властивих сьогодні багатьом українським медіа.
Фактично theБабель став тим виданням, яке читали ті, кого називають думаючими людьми: ті, хто вміє аналізувати інформацію, хто сприймає її адекватно.
І ось в грудні минулого від Вадима Махомеда я дізнався, що основний акціонер припиняє інвестувати проект. Ми поцікавилися детальніше: яка ж подальша його доля? Нам повідомили, що шукають нового інвестора. Назвали навіть ціну.
Ми з моїми партнерами по бізнесу почали процес переговорів. Виявилося, що проект має серйозну сформовану аудиторію, і — що ще важливіше - нормальну думаючу команду.
Зрештою, після, так би мовити кількох раундів переговорів ми вирішили придбати це видання.
– Переговори вели з попереднім інвестором чи з колективом?
– З колективом.
– Які умови поставили один одному?
– З основних, і тих, які можу оприлюднити: інвестори не повинні втручатися у редакційну політику. Водночас редакція не допускає будь-якої заказухи, джинси тощо. В момент підписання угоди про купівлю увесь колектив підтвердив, що лишається і готовий працювати далі.
– Все-таки: для чого це вам?
– Відразу кажу: ніхто з нових власників видання не збирається йти в політику. Так само не будемо нікого підтримувати.
Наразі це абсолютно не бізнес-проект. Швидше це проект — соціальний. У нас в компанії є кілька соціальних напрямків, які ми фінансуємо, але не розглядаємо як бізнес. «Бабель» — один з них.
Ми хочемо, аби були загальноукраїнські видання, які дають людям можливість отримувати якісну інформацію. Ми хочемо, щоб в Україні розвивалися незалежні медіа.
– Тобто це і не стане бізнесом?
– На цей час видання повністю залежне від нашої фінансової підтримки. Втім, усе в руках колективу: якщо вони, не змінюючи редакційної політики, зуміють перебудувати роботу так, що зменшать нам навантаження на їхнє утримання — це буде нормально. Але ми не ставимо такої умови. Не кажемо навіть «виходьте в нуль».
Так, ми розуміємо, що у нас з'явилася додаткова стаття витрат. І коли вона буде зменшуватися - ми навіть ще не обговорювали.
– Вірите в медіа як бізнес в Україні?
– Особисто я, уже ставши фактичним медіавласником, все ще не розумію, на чому люди в цьому бізнесі заробляють гроші. І чи заробляють взагалі.
Розумію, що медіа використовують для формування суспільної думки на свою користь. Знаю, що медіа користуються для боротьби з конкурентами. Але якщо на це дивитися як на бізнес...Не знаю, не вивчав ще цього питання. Донедавна я взагалі не бачив себе дотичним до будь-яких ЗМІ, не планував мати інтересів в медіабізнесі. Просто так склалися зірки.
- Типова ситуація, коли медіавласник не дуже хоче, аби його — принаймні офіційно — пов'язували з медіа. Втім у вас інакша ситуація: про вас як нових інвесторів заявив сам колектив. Для вас це не стало несподіванкою? Ви не проти такої публічності?
– Ні, не стало несподіванкою. Редакція попросила у нас згоди на те, аби представити нас публічно. Ми погодилися. Адже це не накладає на нас ніяких обмежень.
Так, нас багато хто попереджував: от, мовляв, напишуть щось не те – і ми, як власники, будемо мати проблеми. Але я вважаю, що тут головне, щоб журналісти чесно робили роботу, не маніпулювали і не писали замовні матеріали. Тоді й до нас не буде чого «пред'явити»...
– Які медіа читаєте, як бізнесмен?
– Передусім профільні видання. Ті, які публікують аналітику, працюють з цифрами. «Економічну правду». Видання економічного факультету Київського національного університету. Іншомовні видання інших країн — без них ніяк, в Україні мало видань з якісною діловою аналітикою.
«МИ НЕ БУЛИ ГОТОВІ ПРИЙМАТИ СЕРВІСНИЙ ЦЕНТР»
– Розкажіть, як сталося, що Територіальний сервісний центр МВС Волині «оселився» у приміщенні вашої компанії?
– Насправді у тому приміщенні, де зараз знаходиться Сервісний центр, планувалося розмістити головний офіс компанії WEST AUTO HUB.
Водночас ми, вивчивши досвід литовських колег, планували роботу з Сервісним центром, організувавши у себе два робочих місця їх спеціалістів, аби швидше йшов процес реєстрації транспортних засобів.
З цим питанням ми звернулися в Сервісний центр. Кажуть нам: покажіть, як ви це бачите. Приїхали сюди, ми показали візуалізацію. Виявилося, в той момент вони якраз шукали приміщення, куди переїхати.
Але ми абсолютно не були готові приймати таку велику кількість людей, забезпечувати їх специфічні вимоги.
– А в чому специфіка?
– Треба було перебудувати приміщення, які вже були готові. Прокласти повністю нові комунікації. Зробити 50 нових безкоштовних паркомісць. Організувати автономні режими відвідування нашого підприємства і Сервісного центру.
Зрештою, ми пішли на все це. Навіть знесли приміщення над дорогою, аби зробити нову парковку. Спочатку це мав бути просто паркінг на 20 місць для наших працівників. Зараз там 150 місць.
І при тому – це не бізнес на оренді.
– Тобто ви, здаючи приміщення Сервісному центру, нічого не заробляєте?
– Ні. Того, що оплачує сьогодні Сервісний центр, вистачає лише на забезпечення їх нормального функціонування. Заплатити комунальні послуги, забезпечити охорону, забезпечити відновлення приміщень, які у зв'язку з великою кількістю і менталітетом людей приходять в непридатність...
– Для чого ж вам ця морока?
– Це - один з елементів нашого бізнесу. Десь втрачаємо, десь набуваємо. Нашим клієнтам простіше проходити цілий ряд дозвільних процедур. Зрештою від цього виграють усі.
«УКРАЇНА РИЗИКУЄ ПЕРЕТВОРИТИСЯ В МОГИЛЬНИК АВТО»
– Мова про лібералізацію авторинку, зменшення митних платежів за ввезення потриманих авто з-за кордону ведеться чи не з перших днів повноважень нової влади в Україні. Цікавить ваша думка як експерта ринку — коли іномарки подешевшають?
– Сподіватися не варто. Перше: станом на середину березня Україна мала більше 30 % невиконання бюжету. Відсотків 20, а можливо й 25 дохідної частини бюджету України - це надходження від митниці. А третина платежів у цих надходженнях — це платежі від розмитнення транспортних засобів. І зараз ні уряд, ні митниця не можуть запропонувати реальних компенсаторів. Тобто: коли в бюджеті велика дірка — не думаю, що влада піде на зменшення митних платежів.
– Популярна претензія: чому Європі вдається мати низькі митні платежі — на рівні 300-500 євро, а нам – ні?
– Хто так каже — той лукавить. Вся торгівля зі згаданими вами митними платежами відбувається в межах Європейського Союзу, де зовсім інша система оподаткування і справляння митних платежів при перетині кордону між країнами. Але, наприклад, якщо в ЄС привезти автомобіль з Америки або з іншої країни, яка не входить до ЄС — заплатиш і мито, і ПДВ, і великі податки.
По-друге, щороку в усіх країнах ЄС автовласники сплачують транспортний податок. Він теж значний. Якщо машина не відповідає вимогам тих стандартів, які визначені в країні, людина просто не може використовувати автомобіль.
Ще одне: в ЄС є необхідність проходження періодичного техогляду. Це теж накладає додаткові вимоги на автовласників.
В Україні ринок - і так достатньо ліберальний, Якщо взяти автомобіль 2010 чи 2012 року випуску з двигуном 15,-1,6 л, то його офіційне розмитнення буде коштувати до 2 тисяч доларів. Це, я вважаю, не захмарна цифра. Сьогодні у нас на майданчику стоять свіжопригнані мінівени марки Renault 2014 року. Їх ціна - 7,5 тис. євро.
І третя причина, чому не відбудеться лібералізації. У нашому парламенті частина депутатів лобіюють інтереси українських автовиробників. А ті не зацікавлені в розвитку ринку вживаних авто.
– Чому ж просто не перерозподілити збір грошей з автовласників? Адже регулярний, згаданий вами щойно, автомобільний податок, при грамотному управлінні, може принести ще більші надходження в бюджет...
– Ну так, Україна може ввести і мільйон автомобілів. А інфраструктура українських міст і доріг готова до цього? Не готова. У пік розмитнення «євроблях» в невеликих містах спостерігався транспортний колапс. Немає паркінгів, немає доріг...
Тобто, говорячи про лібералізацію, треба відповісти на питання: чи готова наша країна до такої кількості транспорту? Ми всі дивимося на Європу. Європа готова, в них є утилізація транспортних засобів. А Україна ризикує перетворитися в могильник автомобілів.
Розмовляв Юрій Ричук
Фото Ірини Кабанової
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
