Очільник відділення нейрохірургії Волинської обласної дитячої лікарні Михайло Ловга зробив ремонт в операційній без жодної гривні з державного чи обласного бюджетів. Натомість він зібрав понад 700 тисяч гривень у благодійників, вклав власні збереження й облаштував операційну, де тепер рятують дітей зі всієї України. Чому? Бо хотів працювати у гідних умовах, які дозволяють проводити багатогодинні складні операції.
«Перший» з’ясував, як йому це вдалося.
Спершу було обладнання або де беруться спонсори
Кілька років тому команда нейрохірургії в дитячій лікарні не мала ні свого відділення, ні операційної – доводилося ділити простір із лікарями-травматологами.
При цьому у них назбиралося вдосталь специфічного дорогого обладнання, яке час від часу дарували благодійники Михайлу Ловзі. Наприклад, у 2015 році він побував на стажуванні в Торонто в рамках програми Ukraine Paediatric Fellowship Program. Після цього лікарі канадського госпіталю подарували українському колезі операційний мікроскоп. Багато обладнання передала очільниця німецького благодійного фонду «Допомога Чорнобилю» Ріта Лімротт. Раніше вона працювала з ЛОР-відділенням, а коли побачила розвиток нейрохірургії, поширила діяльність фонду і на цей напрямок.
Так лікарня отримала коагулятори для зупинки кровотеч, краніотом – пристрій для висвердлювання черепа, ендоскопічні інструменти (вони дозволяють робити втручання через маленькі розрізи). Обладнання збирали роками і часом траплялись приємні несподіванки.
«Під час одного стажування в Німеччині разом з пані Рітою ми поїхали на медичну виставку. Там був представник фірми, що виготовляє ендоскопічне обладнання. Ми з ним познайомилися, я показав, що ми робимо в Україні, розказав, що в нас старе обладнання і потрібна сучасна ендоскопічна стійка. А він раптом каже: «Добре, я вам подарую». Я подумав: «Або він жартує, або моя німецька така погана, що я щось неправильно зрозумів». Але нам справді подарували стійку орієнтовною вартістю 60-70 тисяч євро», – каже Михайло Ловга.
«Також канадці подарували мікроінструменти, індивідуальні лупи – до того я купував вживані на eBay (американський торгівельний сайт, – ред.), бо працювати чимось було необхідно, а в лікарні жодного мікроінструмента не було. З кожним роком цього обладнання більшало. Ми показували, що користуємося ним і розвиваємося – благодійники допомагали», – додає він.
Загальну вартість подарованого обладнання хірург не рахував, але запевняє, що вона перевищує мільйон євро.
З часом операцій теж робили більше і ділити спільний простір з травматологами ставало все важче.
«Наші втручання дуже тривалі: в середньому 5 годин, а буває й 8-10. Тому колеги не встигали робити свої – в нас щодня були накладки в розкладі»,– пригадує нейрохірург.
Також спонсори хвилювалися за збереження обладнання – хотіли, щоб до нього не мав доступу ніхто сторонній. Врешті керівництво дитячої лікарні дозволило створити окреме відділення нейрохірургії.
США-Україна. Відремонтувати операційну на відстані
«Це було у жовтні 2019 року. Але ледь ми створили відділення, набрали мінімальний штат, як 1 листопада я мусив бути в США на тримісячному стажуванні. Було зрозуміло, що це ідеальний час для ремонту операційної, бо ж хірурга на місці немає, а відповідно приміщення простоює. Така нагода могла більше не трапитися», – пригадує Михайло Ловга.
Керівництво лікарні «хоч і з боєм», але підтримало ідею. Чому з боєм? Очільники медзакладу сумнівалися, що варто новому відділенню, де на той момент працював лише один хірург, віддавати цілу операційну. Травматологи, знову ж таки, були проти, адже їм тоді дісталася б інша, менша кімната.
Але свою роль зіграла підтримка благодійників. Ріта Лімротт дала перші 2 тисячі євро зі словами: «Ви знаєте, що з ними зробити». Також батьки пацієнта, якого незадовго до того успішно прооперували з пухлиною головного мозку, зібрали приблизно 100 тисяч гривень і передали лікарю.
Тоді почався «дистанційний» ремонт. Перебуваючи у США, Михайло Ловга щодня зідзвонювався з виконробом і керував процесом: надсилав малюнки-схеми, де розмістити розетки, лампи, вентиляційні отвори. Будівельників взяли тих, що раніше ремонтували ЛОР-операційну.
Чіткого плану робіт, як і кошторису, на початку не було. У першу чергу хотіли замінити проводку з електрощитовою, бо вона не витримувала потрібної напруги, правильно розмістити розетки. Для цього довелося демонтувати зі стін гіпсокартон і стару напівзруйновану плитку.
«Коли зняли кондиціонер, постало питання, що просто охолодження повітря нам не підходить. Потрібна була повноцінна система вентиляції, бо тривалі операції – це постійний ризик інфекцій, і з кожною годиною він зростає. Нам критично важливе чисте повітря», – каже хірург.
Фахівці порахували, що це коштуватиме 380 тисяч гривень. Таких грошей він не мав, тому написав благодійному фонду «Таблеточки» з проханням про допомогу.
«Я навіть не вірив, що вони відгукнуться, бо в основному вони прицільно допомагають дітям з онкологією, але це сталося – фонд дав 380 тисяч гривень. Я був на сьомому небі від щастя», – пригадує Михайло Ловга.
Після ремонту фонд також подарував операційну консоль (систему для розміщення та підключення обладнання) вартістю більше 12 тисяч євро.
Під час ремонту замінювали також систему опалення, постачання кисню, шукали специфічні будматеріали, що використовуються в медичних закладах. Наприклад, спеціальну фарбу, що миється, замовляли з-за кордону.
«На якомусь етапі стало зрозуміло, що грошей не вистачає, тому я доклав свої особисті збереження. Не пам’ятаю точно, але думаю, більш ніж 50 тисяч гривень пішло», – уточнює нейрохірург.
Ще 2 тисячі євро знову дав німецький фонд. Були й несподівані подарунки. Товариш, у якого лікар зупинявся на ночівлю дорогою на своє стажування, двічі дарував по 500 доларів. Ще 500 передала медсестра, яка колись емігрувала з України до США.
Американський фонд «Разом для України» купив пластикові вікна і двері вартістю понад 50 тисяч гривень. Луцький «Фонд боротьби з раком» (тоді він називався «Стопрак») зібрав орієнтовно 15 тисяч гривень. Майстер із виготовлення меблів Олександр Ярмолюк зробив їх за собівартістю. Комп’ютер в операційну подарувала головна лікарка медцентру «Благомед».
Долучались батьки пацієнтів. Хтось дав тисячу доларів, хтось – 500 чи 1000 гривень.
«До останнього я не вірив, що вдасться зібрати гроші. Боявся влізти у борги. Хоча почали працювати і люди стали допомагати. Напевно, спрацювало те, що я показував фотографії, розказував про хід робіт на своїй особистій сторінці у фейсбуці. Зараз ми ще маємо окрему сторінку відділення», – розповідає очільник нейрохірургії.
Загалом ремонт тривав 4 місяці і коштував приблизно 770 тисяч гривень. 1 березня 2020 року в оновленому приміщенні зробили першу операцію.
Хоча витрати і речі, які необхідно вдосконалити, є дотепер. Наприклад, благодійники з Німеччини передали у відділення новий автоклав – пристрій для стерилізації інструментів, провели все, а він не вмикається. Виявилося, в лікарняній водопровідній системі не вистачає тиску. Довелося купувати насос з мінімальним рівнем шуму за 10 тисяч гривень.
У лікарні – більше проблем, ніж грошей для їхнього вирішення
Михайло Ловга каже, що навіть не думав просити гроші на ремонт у керівництва лікарні.
«На той момент ми вже мали певний досвід таких перемовин, і відповіді завжди були схожими: «немає коштів» або «будуть, але пізніше». Коли пізніше? Невідомо. Я знаю, що таким чином отримати фінансування майже нереально. Крім того, нейрохірургія – у принципі невигідна в фінансовому плані. У нас витрати на одну операцію можуть дорівнювати витратам на лікування 50 хворих з іншими, легшими патологіями.
Я знаю реалії, тому розумів, яку відповідь отримаю, якщо попрошу. Зрештою, чому нейрохірургії давати гроші, а не хірургії, де 12 лікарів працює і вони роблять у межах тисячі операцій на рік? Байдуже, що мій час перебування в операційній часом може перевищувати їхній загальний. Це не має значення», – пояснює очільник відділення.
Натомість він дякує за розуміння і відсутність перешкод у процесі. Загалом же за останні 5 років за бюджетні гроші не купили жодного дорогого нейрохірургічного обладнання – усе з’явилося завдяки благодійникам.
Медичний директор з хірургічної роботи Волинського обласного територіального медичного об’єднання захисту материнства і дитинства Ігор Дородних підтверджує слова Михайла Ловги – у лікарні значно більше потреб, ніж ресурсів.
«Ми – багатопрофільна установа і не можемо сконцентрувати всю увагу на одній гілці, зокрема нейрохірургії. На 100% забезпечити потреби, а тим паче тоді, коли мова йде про дороге обладнання чи ремонт такого рівня, ми не можемо. У першу чергу установа забезпечує зарплату персоналу, комунальні витрати, ліки на ургентні випадки і частково – на планові, які повинна компенсувати НСЗУ.
При цьому нам треба оновлювати інструменти, які вже морально застаріли, зносилися. Також необхідно покращувати умови перебування пацієнтів. Однозначно потрібно відходити від практики, коли в одній палаті – 4-5 пацієнтів з батьками», – каже посадовець.
Приміщення лікарні капітально не ремонтувалося 37 років. Виправити це планують масштабною реконструкцією, яка зокрема передбачає будівництво нового корпусу з операційним блоком та реанімаційними палатами, добудову та реконструкцію приймально-діагностичного відділення, створення інфекційного відділення. 400 мільйонів гривень (це попередня сума) обіцяють виділити з державного бюджету в рамках програми «Велике будівництво». Однак це – поки плани.
«Маємо надію, що почнемо це втілювати наступного року», – каже Ігор Дородних.
«Ми ж намагаємось не чекати допомоги від держави. Зараз такий час, що сидіти на місці не можна – треба максимально швидко рухатися. Начальству з нами інколи дуже непросто. Бо вони кажуть: «Давайте потім, почекаємо». А я кажу: «Ні, треба зараз». Вони зляться трохи, але, слава Богу, прислухаються», – резюмує хіруг Михайло Ловга.
Чому сюди їдуть пацієнти зі всієї України
Зараз відділення нейрохірургії у Волинській обласній дитячій лікарні – на піку своєї популярності. У ньому роблять операції дітям із ДЦП, епілепсією, онкологією, вродженими вадами розвитку, деформаціями черепа. Деякі з них виконують в небагатьох лікарнях України.
Кількість операцій після ремонту зросла. Наприклад, якщо у 2018 році у нейрохірургії прооперували 121 дитину, то за 8 місяців цього року – вже 136. Але кількість – не головне, – наголошує керівник відділення. Важливіше те, що тепер є змога виконувати складніші і довші втручання. Братись за лікування тих патологій, на які раніше не наважувалися.
«Оновлена операційна дала нам можливість краще розмістити обладнання і виконувати ще якісніше свою роботу. Думаю, це одна з причин, чому до нас зараз їдуть пацієнти з багатьох куточків України. Ми зараз можемо сміливо конкурувати з більшістю дитячих нейрохірургічних відділень в країні.
Звичайно, свою роль у підвищенні складності операцій зіграли закордонні стажування. Але місце та операційна також дуже важливі. Це 100% один із рушіїв і фактор, що знижує ймовірність помилки», – наполягає Михайло Ловга.
Хірург каже, мало яка лікарня в Україні, в тому числі приватна, може похвалитися таким набором обладнання, але рости ще точно є куди. Порівняно з тими закордонними госпіталями, де він вчився, у луцькому ще «порожньо»:
«Чим більше працюєш, тим більше розумієш: обладнання багато не буває».
Тому з побажань – отримати операційну навігаційну систему, кілька додаткових наборів мікроінструментів, які постійно зношуються і тупляться. Шукають також благодійників, які зможуть допомогти з витратними матеріалами. На одну операцію вони в середньому коштують 25-30 тисяч гривень. І зараз за це мусять платити батьки. Нещодавно розхідники для одного пацієнта коштували аж 207 тисяч гривень. Пощастило, що в цьому випадку батьки були готові до таких витрат – вони хотіли лікуватися за кордоном.
Медичний директор з хірургічної роботи Ігор Дородних підтверджує, що Національна служба здоров’я України наразі не покриває усіх витрат. Якщо мова йде про прості рутинні операції (наприклад, усування грижі), служба оплачує 50-60% вартості. Натомість у складних нейрохірургічних втручаннях відсоток оплати значно менший.
«Наприклад, в тарифи ортопедичних операцій не закладені пластини для остеосинтезу, одна з яких може коштувати 8 тисяч гривень. У тарифах не передбачена й амортизація обладнання. За таких умов розвиток медицини неможливий», – каже посадовець.
Також у планах нейрохірургічного відділення – переїзд в інше приміщення: чотирьох з половиною палат, які колись відділили від травматології, вже замало. Для цього ведуться перемовини з керівництвом лікарні.
«Зізнаюся, інколи є думка: «Покинь тут все і їдь. Ти хірург, тобі потрібно медициною займатися, а не ремонтами». При кожному дрібному конфлікті, коли на мені – 150 дзвінків, думаю: «Хіба я маю це робити?». Я хочу прийти, думати про план операції, а не якісь побутові проблеми.
Це дуже дратує. Хочеться мати вдосталь обладнання, повні склади розхідників і лише казати медсестрі: «Дайте те і те». Але наші реалії змушують робити дуже багато, окрім цього», – каже Михайло Ловга.
Текст: Віта Сахнік
Фото: Інна Максимчук
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
