Ігор – старший вогнеметник вогнеметного батальйону однієї з військових частин Сил підтримки Збройних Сил України. Звання – старший солдат. Призвався 18 березня 2022 року зі Сваляви, куди евакуював родину з Харкова.
Історію воїна розповіли на фейсбук-сторінці Генштабу.
«Зразу у списки на виїзд я не потрапив, – згадує перші тижні у війську Ігор, – але так сталося, що перед самим виїздом один хлопець травмувався. Мене поставили замість нього. 19 квітня ми виїхали з батальйону на позиції між Ізюмом і Балаклією, куди вже зайшли ворожі війська. Сам я родом з Куп’янського району, який був в окупації аж до вересня 2022-го, тож ті місця мені добре знайомі».
Про бойовий досвід Ігор розповідає стримано і лаконічно, хоч повоювати встиг немало. Зі своїм побратимом спочатку були прикомандировані як вогнеметники до 14 окремої механізованої бригади, працювали з ротою вогневої підтримки. Тоді з 4 окремою танковою бригадою. Далі був сумнозвісний Серебрянський ліс, де били ворога разом з 95 окремою десантно-штурмовою.
Вогнемет Ігор іронічно називає штукою інтересною, але ніжною. Йдеться про те, що з вогнемета не можна результативно працювати в лісі, адже перешкоди на шляху снаряда до цілі легко змінять його траєкторію. А от ефективність вогнемета за умови грамотного застосування беззаперечна:
«От штурмують хлопці ворожу позицію, – розповідає Ігор, – уперлись в стійку ворожу оборону, ніяк не взяти фортифікацію. Що робити? Вихід є: викликати вогнеметників. Прийшли вогнеметники, відпрацювали – і можна заходити, зачищати позицію. У цій війні вогнемет добре себе зарекомендував у боях в міській забудові. Навіть якщо ти не влучив у вікно, а десь поряд влупив, то це дасть результат. Чому? Принцип роботи термобаричного заряду такий: коли він вдаряється об твердь, розпилюється аерозоль, який забирає на себе весь кисень з повітря. Утворюється вакуум. Відбувається перепад тиску. Кисень запалюється і все згорає. Температура божевільна. І це все відбувається дуже швидко».
Війна часто не пробачає помилок, але є лайфхаки, як не наробити біди. Правило номер один – мінус паніка.
«Коли починаєш панікувати, – ділиться досвідом Ігор, – ти робиш тільки гірше. Не лише себе підставляєш, а всіх навколо. Паніку треба бороти в собі. В мене було таке. Я справився».
Правило номер два – не вдавати героя: «Треба навчитися все робити з холодною головою. І чітко виконувати накази командира або старшого за званням. Наприклад, є завдання – тримати сектор. Є контакт, нема контакту – залишаєшся на позиції і тримаєш сектор. Інакше ніяк. Не треба геройствувати, мовляв, зараз я вискочу, хлопці, допоможу вам… Натомість ти лише оголяєш позицію. Коли є клепка в голові і ти січеш ситуацію – то все буде добре. Допінги, на кшталт алкоголю, війна також не прощає. І це правило номер три. Допінгам не місце на війні, добром це не закінчиться».
На питання про мотивацію воювати і вибивати ворога з України Ігор відповідає:
«У мене дві донечки. Коли почалася війна, я з родиною був у Харкові. Місто безперервно обстрілювали, ми два тижні просиділи у підвалі. Бойові дії не можуть позитивно впливати на здоров’я дітей, тож ми змушені були евакуюватися подалі від війни. Це перше, що мене мотивує, – моя сім’я. А по-друге: моя рідна Куп’янщина була в окупації. Мати і брат були під окупацією. Зараз усе гаразд із моїми рідними. Але ворога, який прийшов на нашу землю, треба звідси вигнати».
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
