Жителька Іванич 74-річна Ольга Кідиба уже вісім років вона в’яже шкарпетки для військовослужбовців. За цей час передала на передову понад півтори тисячі пар. А ще декілька сотень спеціальних в’язаних рукавиць для снайперів.
Про волонтерку з доброю душею і великим серцем пише видання «Буг».
Як тільки почалось похолодання, Ольга Дмитрівна зібрала посилку для бійців. Цього разу вона передала 80 пар шкарпеток, які старанно і з любов’ю зв’язала своїми руками.
Пані Ольга розповіла, що в’яже постійно і майже безперервно. З ранку й до вечора майже не розлучається зі шпицями, щоб до лютих холодів встигнути зігріти якомога більше бійців. За день може зв’язати три шкарпетки. За два дні виходить три пари. Їх відправляють на передову два-три рази в холодні пори року. То за осінь-зиму приблизно 160-200 пар теплих шкарпеток отримують бійці. І так впродовж восьми років. І зупинятися волонтерка навіть і не думає. Каже, в’язатиме і відправлятиме військовим шкарпетки аж до перемоги.
«Я ж серцем відчуваю, що їм там холодно. Шкарпетки – це найменше, чим я можу їм допомогти. До того ж хлопці кажуть, що саме допомога волонтерів та небайдужих громадян є неоціненною для них», – зазначила жінка.
У кожну шкарпетку жінка вкладає листа і свій номер телефону. І їй дзвонять, дякують за теплі речі. І це додає їй сил і ще більше надихає на продовження в’язання.
В’яже і передає на передову волонтерка не лише шкарпетки, а й спеціальні в’язані рукавиці для снайперів. За її словами, бійці дуже їх просять. Адже вони не лише теплі, а й зручні для стрільби.
Щоб мати з чого в’язати шкарпетки та рукавиці, Ольга Дмитрівна купує вживані кофти на базарі, або ж бере їх у пунктах допомоги для переселенців. Також люди уже знають, що їй треба нитки, то приносять, хто кофти, хто уже клубки ниток. Тож вона і далі працює, в’яже теплі речі, бо знає, що вони потрібні нашим бійцям.
Читайте також: У Луцьку під час презентації книги зібрали кошти на третину пікапа. ФОТО
Ольга Кідиба зізнається, що інколи їй буває важко, зокрема від поганих новин із передової, або від того, що гине чимало людей: дітей, бійців, звичайних українців. Але душевні рани допомагає лікувати віра в Бога і в’язання.
«Всі кажуть, як я живу одна. Але я не одна живу. А з Богом. Я постійно молюся. І прошу Бога, щоб дав путіну розуму, щоб він забрав свої війська і припинив війну. Якби я не жила з Богом і не в’язала, то не знаю, як би я тоді жила. Коли мені важко на душі, щось сталося, чи якась стресова ситуація відбулась важка, то я помолюся і мені відразу легше, спокійніше стає. І настрій зразу хороший появляється», – каже пані Ольга.
Окрім бійців, небайдужа й добра жінка безкоштовно роздає свої гарні, теплі й дуже ніжні шкарпетки й хатні капці звичайним жителям Іванич. Каже, що їй просто приємно робити добрі справи.
«Скільки я живу, мені хочеться допомогти людям. І не тільки на передовій. А взагалі. Я вже багато років в’яжу. Найчастіше це шкарпетки і хатні капці. І безплатно роздаю їх людям. Ми повинні допомагати один одному», – переконана Ольга Дмитрівна.
Найбільше вона мріє, аби якнайшвидше настав мир і рідна країна здобула перемогу в цій війні, а ще, щоб люди стали добрішими й перестали бути байдужими до чужої біди й активніше допомагали один одному.
«Хочеться, щоб мир був. І щоб люди не були ліниві. Бо зараз інші люди не дуже хочуть долучатися до хорошої справи та допомагати плести носочки бійцям. Лінуються, або інші справи для них чомусь важливіші. Хоча зараз на першому місці має бути допомога бійцям на передовій і боротьба з рашистами. А якби там у тебе син був, брат чи чоловік, щоб ти тоді казала? Просто не можна бути байдужими. Не варто жити лише для себе і своїх сімей, а ще й потрібно не забувати про інших людей. І допомагати тим, хто цього потребує», – радить жінка.
З Ольгою Дмитрівною дуже цікаво спілкуватись. Можна годинами розмовляти на різні теми. Адже вона полюбляє читати. Добре знає історію своєї країни. Зокрема, й багато цікавих фактів із нашого минулого. І має чималу бібліотеку. То у перервах між в’язанням, поки руки трошки відпочивають, береться за читання.
А в’язані речі для бійців волонтерка приносить Ярославу Когуту, який її підтримує і всіляко допомагає впродовж цих восьми років. А вже Ярослав Миколайович передає усе волонтеру Петру Сопронюку, а той відправляє усі речі нашим військовослужбовцям. Цього разу шкарпетки Ольги Дмитрівни вкладатимуть у гумові чоботи. І так передадуть бійцям.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Бізнесмени стали волонтерами. Історія об’єднання «Укриття – Нововолинськ»
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.