«Люди колись вірили, що яйце – це цілий всесвіт. А малюнки на ньому – це листи до Бога… Ми сьогодні теж будемо просити в Бога про благу вість – про нашу перемогу»,– цими словами викладачка Волинського фахового коледжу культури і мистецтв імені Стравінського Софія Пасюк розпочинає майстер-клас з писанкарства.
Заняття – для дітей, які тікаючи від війни, опинилися у Луцьку. Для більшості це перша в житті власноруч зроблена писанка.
Нагадаємо, у ВНУ організували розмовний клуб для переселенців.
Викладачі несли з дому ковдри і подушки
Допомагати переселенцям тут стали з перших днів війни: збирали їжу, одяг, рушники, постіль, селили людей в гуртожитку (зараз тут живе 50 переселенців). Багато хто приносив з дому подушки і ковдри. Також викладачі скинулися на пральні машинки і нові кухонні плити, аби умови проживання зробити комфортнішими, організували чергування, - каже культурологиня Олена Кудь.
В ті перші дні багато людей їхали через Луцьк транзитом – за кордон. Проте згодом вони почали лишатися на довше. Тоді стало зрозуміло, що допомагати можна й тим, що викладачі вміють найкраще – навчати творчості.
«Ми взялися за ідею навчати традиційним ремеслам: вже були заняття з виготовлення текстильної ляльки, витинанки, сьогодні – писанкарство, будуть ще набивна тканина, іграшка-свищик. Розробили прості майстер-класи, які під силу маленьким дітям. Все-таки це переселенці зі сходу – хочемо, щоб вони долучалися до традиційної української культури», - розповідає Софія Пасюк.
Читати також: «Нас розбомбили. А так все нормально». Розповідь переселенки, яка розмальовує укриття у Луцьку
Діти перестали бути спокійними. Тепер стрибають і танцюють
«На початку діти дуже рвалися на заняття. Очевидно, дрібна моторика допомагала розслабитися і заспокоїтися. А тепер вони більше хочуть стрибати, танцювати, співати, грати в ігри, тобто ми своє завдання виконали: діти ожили і тепер поводяться так, як їм і належить. Вони вже більше спілкуються, розповідають історії. Хоча спочатку не хотіли навіть знайомитися. Були в своїй «шкарлупці», - додає викладачка.
Одна з тих, хто в цей день вчився тримати писачок і працювати з воском, – Надія Дудко з Харкова. На заняття вона прийшла з 5-річною онукою Марією.
Сім’я приїхала до Луцька 9 березня:
«Думали, що швидко назад, але… Харків бомблять страшно, тому ми тут вже місяць. Наш дім вже частково розбомбили: третього поверху немає, вікон немає – невідомо, чи є куди взагалі повертатися».
«Я ніколи не була на заході України. Все збиралася, але ніяк не виходило, а тут довелося за таких обставин. Дякуємо місцевим, що нас поселили і так допомагають в усьому. Не хочемо їхати за кордон – хочеться в Україні бути. Не дай Боже, щоб сюди дійшло», - каже жінка.
Аби дітям не набридало, їм організовують різні заняття. Не тільки ті, де треба щось робити руками, а й танці, екскурсії. Наступного дня планували привезти планетарій.
Від дітей з Іспанії передають малюнки, що приїхали разом з гуманітарною допомогою. Там, хто як міг, малі старалися писати навіть українською.
«Я захоплююсь тим, наскільки наші люди відкриті і намагаються допомогти. Усі знайомі так чи інакше волонтерять. Усі працівники коледжу долучаються», - розповідає Олена Кудь.
Сьогодні не пощастило. Посеред заняття – повітряна тривога і вимушена перерва для спуску в бомбосховище. Реалії…
Текст: Віта Сахнік
Фото: Людмила Герасимюк
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
