Відносно недавно більша частина українців була впевнена у тому, що Польща – надійний партнер і союзник. Але події останніх років показують, що не все так просто і про часи, коли Польща разом з Росією ділила Україну, забувати ніколи не варто.
Українці вже зробили фатальну помилку, коли після проголошення незалежності у 1991 році продовжували за інерцією колоніального мислення вважати Росію братньою країною. Мало хто припускав, що між двома народами можлива війна і що Москва знову стане окупантом.
Хоча, якщо зазирнути в історію, нічого дивного у цьому немає. Москва ніколи не хотіла бачити незалежної України. Максимум, що міг дозволити Кремль – це залежна від нього держава, щось на зразок сучасної Білорусі.
Звісно, окупація Криму та частини Донбасу не відбулася раптово і сама по собі, збіг низки обставин сприяв цьому. І тривала цілеспрямована підривна робота проти Української держави.
Гібридна війна – це не лише «зелені чоловічки». Це робота з свідомістю населення. Інформаційні впливи, пропаганда «руского міра», маніпуляції і навіть окремі вислови політиків. Якщо ця робота була успішно виконана, то потім може настати сприятливий момент для територіальних претензій і агресії. Для Росії він настав у 2014 році.
З одного боку, Польща – не Росія. Це держава ЄС. Там існує конкурентна політична боротьба і не панує авторитарний культ особи. Та й польські еліти мали б чудово розуміти, що незалежна Україна – надійна гарантія захисту від Кремля.
Але, судячи з висловів президента Польщі, міністра закордонних справ, а також інших польських посадовців, з боку Варшави стає помітний тренд до втручання у внутрішні справи України.
Звісно, більшість скаже, що це лише необережні слова політиків і дипломатів. Не треба зважати на них. Польща – це адвокат України. Там багато наших громадян на заробітках. Без дружби з Польщею нам не обійтися…
Тільки, чи можна назвати таке ставлення справжньою дружбою? І чи такі вже необдумані і випадкові є вислови політичної еліти сусідньої країни?
Я не повірю, що в словах політиків бувають випадковості. Навпаки, вони ретельно зважують кожне слово і спеціально говорять певні тези. Тим більше це стосується тих, хто займає важливі державні посади.
Якщо президент Польщі Анджей Дуда вказує українській владі, які особи там мають бути, це не є нормальним ставленням. Якщо інша країна шантажує нас за історичне минуле і подає його в однобічному тоні, це не прояв дружби.
Якщо польські міністри і дипломати все частіше роблять цікаві обмовки про те, що Львів то є польське місто і що ніякої польської окупації не було, це не тому, що вони забуваються і втрачають відчуття реальності. Насправді всі антиукраїнські заяви і претензії варто розглядати у комплексі. Можна говорити про системну політику з боку Польщі, яка насправді не є дружньою щодо України.
Наразі все обмежується стадією інформаційного протистояння. Відбувається свого роду інформаційна гібридна війна.
Час від часу з боку Варшави лунають не дуже приємні слова. Час від часу піднімається тема Волині. Але поляки вже не обмежуються темами УПА, Бандери і Шухевича, проблемами освіти чи масовою роздачею картки поляка.
Польське консульство у Луцьку займається пропагандою діяльності волинського воєводи Яна Юзевського, відомого автора концепції волинського експерименту і розколу українського національного руху у міжвоєнний період. Лунають думки про повернення полякам костелів на території України.
Також розглядається питання про заборону українцям з певними поглядами в’їжджати на територію Польщі. Якщо українська влада і далі буде пасивно потурати таким претензіям або робити вигляд, що нічого не відбувається, то скоро від нас почнуть вимагати повернути майно польських громадян, яке вони втратили після 1939 року. З такими темпами недовга дорога до територіальних претензій.
Зараз Польща, користуючись складною соціально-економічною ситуацією в Україні, здійснює агресивну міграційну трудову експансію. Кількість українських заробітчан у Польщі стрімко виросла. Крім того, поляки заохочують переселення сім’ями і намагаються втримати у себе студентів з України.
У планах польського уряду звучать цифри про готовність прийняти до 5 млн українців. Таким чином, Україна втрачає свій людський ресурс. Українці піднімають польську економіку та демографію. А наша економіка занепадає. Якщо ці процеси не зупинити найближчим часом, то в України немає майбутнього.
Що робити в цій ситуації Україні? Перш за все, не треба жити ілюзіями про хороших добрих сусідів. Особливо, коли мова йде про такі країни як Росія і Польща. Непотрібні помилкові ілюзії приводять до поганих наслідків.
В України немає іншого виходу, як прискорено розвиватися, піднімати економіку, залучати інвестиції. І ставати сильними військово та політично.
Ріст ВВП у 2 чи 3%, яким хваляться наші урядовці, Україну не врятує. Наша проблема – у нашій слабкості і владі, яка не може забезпечити необхідні зміни в країні.
Найкращий спосіб убезпечити себе від будь-яких проявів недружелюбного ставлення – це бути сильними і розвинутими, а не слабкими донорами чужих економік і чужих країн.
Святослав Ворон
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
