«Розказати?». Що говорять жінки у черзі під кабінетом, де роблять тест на рак шийки матки

- Розказати вам, чого прийшла? Розказати дійсно? – вона підняла на мене добрі і ледь усміхнені очі над маскою.

У неї зелена хустка в картаті квітки. Гривка на два боки під хустку схована. Маска. Гольфик. Зняла теплі зимові чоботи і поставила їх під дверима в куточку. Акуратно, один до одного. На дверях напис «Денний стаціонар».

- Я 11 років вже з цим живу. 11 років маю рак. А через той карантин торік так і не потрапила до лікаря. Тому почула про це – і бігом пішла… Колись я ще довго і не знала б про той діагноз, якби зовсім випадково наша медичка Свєта не затягнула мене на той аналіз… З того всього й почалося, - жінка з іменем Наталія відкриває білі двері і зникає з ними.

 * * *

Вона зникає. А я думаю над словами, які вони мені щойно сказала.

Збоку акуратно стоять її зимові чоботи. На білих дверях напис «Денний стаціонар»: у цьому кабінеті сільської амбулаторії в Чарукові цього дня роблять жінкам безкоштовний ПАП-тест, цитологічний скринінг, з допомогою якого діагностують (чи НЕ діагностують) рак шийки матки.

Четверте за поширеністю онкозахворювання в Україні.

«Заради цього одного раку…»

За тими дверима онкогінеколог з обласного центру онкології Жанна Ващенюк оглядає 10-ту на сьогоднішній ранок пацієнтку.

Світлий кабінет. Гінекологічне крісло. Вікно амбулаторії затулене так, щоб і сонце потрапляло, і огляди були комфортні. На поличці збоку акуратно рядочком лежать скельця з мазками… Згодом кожній із жінок скажуть результат аналізу.

Вони поспішають, у них багато справ на сьогодні (це так традиційно).

Вони хвилюються, але з тих дверей виходять з полегшенням.

Вони кажуть, що таких би проектів більше. Бо дуже зручно. Бо краще чекати аналізу тут, у затишній світлій амбулаторії в себе в селі, аніж змусити себе переступити поріг онкодиспансеру. Навіть якщо для звичайнісінького огляду.

Так у селі Чаруків за ледь більше, ніж 20 кілометрів від Луцька, проводять благодійний огляд жінок від «Фонду боротьби з раком».

Чаруків – не перше і не останнє село, де цьогоріч проводять подібні огляди.

- Маріє, знаєте, як добре, що це є? От попередній раз ми були в селі… Я ще вам не казала, а ми вже знаємо, що там є один рак. Тільки заради цього одного раку нам вартувало зробити 5 виїздів. Бо ми вже таким чином врятували життя одній жінці. Гарантую, що врятували. Розумієте? – запитає згодом засновницю фонду  лікарка Жанна Ващенюк.

Важко зрозуміти навіть, якщо здається, що ти розумієш. Вона каже, що оцей один виявлений днями рак – то насправді «дуже такий радісний момент». 

Радісний, «бо ти встигла», бо «інакше вона жила б і не знала», бо... «інакше вона не жила б, а так – буде».

Шанси

...Дорогою до Чарукова, куди ми їдемо із засновницею «Фонду боротьби з раком» Марією Адамчук-Коротицькою, говоримо про болюче. Фонд запустив програму раннього виявлення онкозахворювань у дорослих.

Марія сама пройшла цей шлях. У неї за плечима – її особиста історія боротьби з раком. Саме ця історія, цей досвід змусив її не опустити руки, а навпаки: мотивував до благодійних проектів.

Тендітна. Заклопотана. Драйвова. Людина, яка звикла діяти і комунікувати, діяти і не здаватися. З Марією просто говорити про складне. Про рак, наприклад.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «При мамі перуку не знімала». Історія засновниці Фонду боротьби з раком Марії Адамчук-Коротицької

Окрім того, що її фонд постійно допомагає волинянам з ліками, медобладнанням та іншим, Марія вирішила працювати над раннім виявленням раку у жінок, не тільки інформуючи людей про важливість такої діагностики, а й організовуючи виїзди у села лікаря зі своєю командою задля проведення скринінгу патології шийки матки, а також мамографії.

Вона часто каже, що наші люди «схожі на страусів», бо значно охочіше ховаються від проблеми, ніж роблять щось для її вирішення.

- Нам дуже важливо це і популяризувати, і реалізовувати, бо рак – така хвороба, що якщо ти знайдеш його рано, то матимеш більші шанси на виживання, - пояснює Марія.

«Фонд боротьби з раком», створений Марією Адамчук-Коротицькою, давно діє на Волині і втілив чимало благодійних проектів. До 2020-го він діяв під назвою «Стопрак».  Ці поїздки (власне, й сама програма фонду) стартували торік у січні. Однак через карантин їздити на деякий час перестали. У січні 2021-го роботу програми відновили, і раз у тиждень онкогінеколог буває у селах.

Огляди лікаря – безкоштовні. І якщо на рядовий похід до гінеколога жінка купує оглядовий набір, то тут ці інструменти придбав для жінок «Фонд боротьби з раком». Тому візити обходяться без витрат.

Наразі програма охопила частину сіл Луцького району, у планах – робота в глибинці. На черзі – Камінь-Каширщина. Традиційно допомагають фонду місцеві медики первинки. Їхня задача – повідомити людям про такі можливості. Де медики справляються на відмінно, там лікарка встигає прийняти максимальну кількість пацієнток. Про результати скринінгу жінок інформують згодом: їх надсилають в амбулаторію. Частину жінок спрямовують на додаткові обстеження в онкоцентр.

- Ні, організувати це не складно. Робота ж потрібна, тому завжди є охочі пройти огляди і допомогти з їх проведенням. Складнощі в іншому: якщо у нас море інших програм, які стосуються самоврядування, децентралізації, реформ в різних галузях, фінансуються, в них цікаво вкладати кошти грантовим проектам, інвесторам, благодійникам і так далі, то подібні огляди наразі не мають у цьому аж якоїсь популярності. Це дивує, бо в тих же Штатах все навпаки: там подібні проекти дуже підтримуються. Але такі реалії, нам з ними жити, - констатує Марія Адамчук-Коротицька.

Ще одна складність – знайти лікаря, якому не байдуже, який буде погоджуватися на участь у програмі не заради шалених заробітків (бо шалених – нема), а тому, що це важливо.

З цим, каже Марія, фонду на Волині пощастило.

У черзі

Рак шийки матки підступний тим, що на ранніх стадіях часто безсимптомний. Симптоми проявляються тоді, коли стається кровотеча чи є болі, на той час уже розвивається серйозний процес…Це дозволяє жінкам відкладати турботу про себе «у довгий ящик».

- Двійнят лишила на свекра, а сама їду! - беремо в автівку комунікабельну та привітну пасажирку, спинилися спитати дорогу, виявилося, і нам туди ж.

Вона теж прямує в амбулаторію на огляд. Ірина Філіпчук - директорка будинку культури у селі Несвіч. Енергійна. Життєрадісна. І не з тих, хто відкладає.

Каже, лікаря в амбулаторію «сам Бог послав», бо за клопотами нема часу на направду таке важливе. І не йде, а бігом біжить, щоб таки встигнути.

Це направду дуже типова історія: про «нема часу», про «вдома діти», про «нема на кого лишити»… Традиційно жінки не можуть здолати страх почути діагноз «рак шийки матки». Ховаються в мушлю. Закривають свою боязнь тисячами причин. І чим віддаленіші села, тим більше причин для того, аби ігнорувати медичні огляди.

Чаруківська амбулаторія обслуговує Городище-2, Несвіч, Вигуричі, Мартинівку, Григоровичі, частину Коршева. Вони не йдуть до амбулаторії, а часто – майже біжать. Рідко хто йде повільно, частіше так підтюпцем, підтюпцем... Бо спішать. Бо залишили на когось свою хату чи робоче місце, бо «треба бігти». Їм завжди є куди бігти. Саме тому вони так часто «не добігають» до лікаря. Цього дня (а ми тут 17 березня) у черзі під кабінетом тихо-тихо. Черга рухається швидко.

Вони говорять про домашні клопоти, запитують одна в одної, чи ніхто не знає, як звати лікарку, тішаться, що мають у селі віднедавна гарну амбулаторію, бідкаються «хоч би її хто не надумав закрити» і згадують кожна свою історію про походи до лікаря.

А за дверима онкогінеколог Жанна Ващенюк та медична сестра Ірина Марискевич ретельно проводять огляди.  Коли я згодом запитаю, чому вони погодджуються на подібні виїзди, вони обидві піднімуть над масками очі і скажуть: «А як? Як відмовитися?»

Утім, подібних на Волині давно не було. Кілька років тому на рівні області діяла всеукраїнська програма зі скринінгу патології шийки матки. Саме Жанна Ващенюк і працювала в рамках цієї програми в кабінеті патології шийки матки тоді онкодиспансеру, нині – онкоцентру.

- Ця програма була дуже дієвою. Стартувала у 2005-му. Тоді у кожному районі, в кожній лікарні ми зробили кабінети патології шийки матки. Зібрали персонал, навчили їх – і це чудово працювало. Однак з часом програму згорнули. Ще якийсь час фахівці продовжували працювати: всі важкі дисплазії і підозри на рак йшли в онкодиспансер, помірні дисплазії, ерозії лікували на рівні районів. Але кожен проект потребує підтримки: спершу стало бракувати лікарів, згодом на всьому поставили крапку. Шкода, бо показники з виявлення раку шийки матки тоді значно зросли. Ми різко збільшили кількість виявлених передракових патологій, а рак у нас різко впав тоді. Чому? Бо була робота, - розповідає лікарка.

За плечима у Жанни Василівни – чималий досвід. Однак у психології жінок, каже вона, нічого з року в рік не змінюється. Скільки б ми не розповідали про важливість оглядів. Чи, може, - мало розповідаємо…

- Традиційно є частина людей, які ходять на огляди до лікаря регулярно, є частина, які роблять рідко, але основна маса не йде зовсім. Скринінг патології шийки матки – це такий процес, що чим більше ми оглянемо жінок, тим більша вірогідність, що ми щось знайдемо, - пояснює Жанна Ващенюк.

Огляд триває. Ще деякий час ми сидимо у мовчазній черзі. Здається, що кожна, хто виходить із кабінету лікаря, робить це з полегшенням: взуває чобітки, поправляє маску – і біжить у своїх клопотах далі.

Цього дня у Чарукові лікар оглянула 17-ть жінок. Це не максимальна кількість, яку можна охопити за відведений час, бо максимальна – 30-ть.

Але це добре. Бо, можливо, це чиєсь врятоване життя.

Ми просто ще не знаємо – чиє.

 *  *  *

Не йду з-під дверей, чекаю Наталю в зеленій хустці. Ту, з якої починала цей текст. Ту, яка наважилася розповісти про те, що вже 11 років бореться з раком. Живе. Допомагає доньці ростити внуків. І тішиться, що має таку змогу.

А про свій діагноз дізналася після такого ж майже випадкового огляду в амбулаторії. Вчасно.

- Насправді я вже більше року не була в лікаря. Це для мене дуже багато. Хвилююся. От з початку року збиралася, а далі той локдаун – і почалося… Не мала як поїхати через коронавірус і те все, що робилося. До того ж у нас автобуси не ходять в селі. Я живу аж на станції Несвіч. Нема як добратися зовсім. Удома внуки малі, треба наглядати, бо дочка на роботі. За мамою треба дивитися, бо немічна. А в мене мало не щороку якісь операції. З 2009 року борюся з тією бідою, відтоді двічі на рік – гінеколог, мамолог і невропатолог. Але що тут зробиш: стараюся дотримуватися цього. От тільки торік, кажу ж, не вдалося, бачте, - зітхала Наталія зі станції Несвіч...

Вийшла з дверей. Усміхнулася.

За тиждень Наталії повідомлять про результат аналізу. Ми щиро зичимо, аби він був добрим. І аби її історія надихнула когось із тих, хто, можливо, читає цей текст. Надихнула не зволікати.

Текст і фото: Олена ЛІВІЦЬКА

Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.

• #Фонд боротьби з раком
• #Марія Адамчук-Коротицька
• #село Чаруків