За чотири роки війни на сході країни більше мільйона людей втратили дім. У пошуках житла на чужині багатьом довелося пройти ворожість, несприйняття, життя у тісноті та жахливих умовах.
Радник віце-прем'єр-міністра, голова ГО «Всеукраїнська асоціація переселенців» Руслан Калінін також пройшов цю «житлову» школу.
В інтерв’ю «Першому» він розповів про те, як зробити програму «Доступне житло» дійсно доступною, як змінюються переселенці, чого Україна має повчитись у Грузії та чим неприємно вразив луцький готель «Світязь».
– Які переваги і недоліки має програма «Доступне житло»?
– Пройшло більше чотирьох років, а проблеми переселенців вирішуються доволі неефективно. За даними системи моніторингу, проблема № 1 для переселенців – це відсутність житла. Лише 1 % зміг купити своє власне житло, решта живуть або на зйомних квартирах, або у родичів, або у друзів, або в колективних центрах. Я бував у кількох колективних центрах. Я вперше приїхав в Луцьк, побував у готелі «Світязь», там живе більше 10 сімей, я побачив, в яких вони проживають умовах і це реально просто жахливо. Можливо, в таких умовах можна прожити день, два, три, але коли люди живуть більше чотирьох років, крім «жахливо» я не можу нічого сказати.
За чотири роки влада не запустила жодної ефективної програми, яка вирішила б житлові проблеми переселенців. Минулого року Верховна Рада прийняла закон, який передбачає державну підтримку у розмірі 50 % від вартості житла або ж іпотеку під 7 % кредитну ставку. Якщо квартира коштує 29 тисяч доларів, то держава компенсує 50 %, а решту 50 % переселенець виплачує сам. Здавалось би програма хороша, але вона була профінансована у минулому році на 30 млн грн., що дозволило забезпечити 89 сімей житлом.
В цьому році в бюджеті передбачили 100 млн грн., що дозволить забезпечити житлом близько 250-300 людей. Всього наразі у черзі на цю програму стоїть шість тисяч двісті двадцять дві людини. Щоб забезпечити їх оселею, необхідно близько 2, 5 млрд гривень. Програма хороша, однак ми розуміємо, що нею можуть скористатись далеко не всі переселенці. Незахищені верстви населення, багатодітні сім’ї, родини, в яких люди з інвалідністю, пенсіонери, які фактично не знайдуть тих 50 % чи не зможуть скористатись іпотекою, тому що навіть під 0 % вони елементарно навіть не зможуть оплатити тіло кредиту.
Цією програмою зможуть скористатись лише ті, хто знайшов добре оплачувану роботу чи продав житло, яке залишилось на батьківщині, втричі дешевше, ніж вона була на ринку, якщо в них є якісь збереження або якщо вони можуть на другу частину вартості житла взяти кредит.
Що стосується другої частини. Раніше жоден кредит не був доступний, тому що ніякі банки не хотіли давати кредити переселенцям. В цьому році на поступки пішов «Укргазбанк», який пропонує такі умови: ставка Нацбанку плюс 2 %. Фактично це вийде близько 19 %. Поки що це єдиний банк, який згідний працювати з цією програмою.
Здавалось би, програма хороша і виділені певні засоби, але вже протягом шести місяців програма не працює. Основні розподілювачі засобів у «Держмолодьжитло» підпорядковуються Міністерству регіонального розвитку і до сих пір міністерство не затвердило нову постанову, завдяки якій буде працювати ця програма. Фактично є гроші, але програма не працює.
Наша асоціація активно брала участь у розробленні нової постанови, ми вели тривалі переговори із Міністерством регіонального розвитку, вийшла постанова, яка задовольняє і громадські організації і міністерство, її підписав Міністр регіонального розвитку, вона повинна пройти погодження із профільними міністерствами, після цього її подадуть на розгляд Кабінету Міністрів, Кабмін має прийняти цю постанову і програма почне працювати.
– Як швидко це може статись?
– За найоптимістичнішими прогнозами, програма почне працювати у вересні цього року.
Наша асоціація розуміє, що 100 млн грн. – це дуже маленька сума. Тому ми подали проект спільно з народними депутатами, який передбачає співфінансування ще на 900 млн грн. Загалом фінансування програми буде близько 1 млрд грн. В законопроекті ми передбачили 857 млн грн на іпотеку під 7 % кредитної ставки. Якщо законопроект приймуть, він передбачає внесення змін у бюджет 2018 року, то цього року близько 5 тисяч переселенців зможуть скористатись програмою. Це була б перша дієва програма.
Що стосується інших програма. У нас декілька міністерств займаються житлом для переселенців. Мінрегіон та Міністерство тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб запустили програму спільно з Маріупольською міською радою і закуплять 40 квартир для переселенців, які надаватимуть у тимчасове користування. Ці квартири будуть розподілятись між представниками профільних спеціальностей – лікарями, вчителями, поліцейськими.
Третє міністерство – Міністерство соціальної політики. Воно отримало великий грант від німецького банку «KfW» і за ці кошти збирається будувати нове житло і реконструювати старе. Програма розрахована на чотири роки, уже цього літа кожна адміністрація зможе подати заявки на участь у програмі. У програмі беруть участь 5 областей – Донецька, Дніпропетровська, Харківська, Запорізька і Луганська. Таким чином більше тисячі переселенців отримають житло. Знову таки, вони передаються не у власність, а в тимчасове користування. Фактично ніяких програм більше нема.
– Наскільки активно переселенці користуються програмою «Власний дім»?
– Вона не користується популярністю. З однієї сторони мало хто знає про цю програму, з іншої – мало які міські ради готові співфінансувати програму, адже вона втілюється за кошти місцевих бюджетів. Ця програма хороша, її потрібно розвивати, однозначно треба піднімати село, в тому числі за рахунок переселенців.
Держава у плані програм не працює на потрібному рівні. В цілому зареєстровано 1 млн 500 тисяч переселенців. Це близько 1 млн 250 тисяч сімей. Влада діє таким чином: мовляв, є у нас стільки то сімей, якщо їх помножити на вартість житла, виходить величезна сума, а отже проблему вирішити неможливо. Це неправильно. Так як держава має спершу визначитись, що робити з переселенцями: треба їх інтегрувати у місцеві громади, чи повертати назад? Якщо ми говоримо про повернення, то яким чином? Досі ідуть бойові дії, їм нема куди повертатись, відповідно їх треба інтегрувати у громади. Яким чином їх інтегрувати – теж незрозуміло. Є успішний досвід інших країн, які також стикались із цією ситуацією.
– Дуже часто в Україні, коли говорять про реформи, оглядаються на Грузію. Там проблема з переселенцями існує більше 20 років. Що можуть корисного взяти українці від сусідів?
– Я вивчав досвід Грузії, минулого року був там. Я спілкуюсь із владою Грузії, зокрема міністром тимчасово переміщених осіб Грузії Созаром Субарі, з департаментами та міністерствами, посольствами.
У Грузії було дві хвилі переселенців. Коли була перша хвиля на початку 90-х, ситуація нагадувала ситуацію в Україні: проблемою ніхто не займався, була запущена лише одна житлова програма, і та лише згодом. Вони дали можливість переселенцям приватизувати житло у колективних центрах – державних гуртожитках, будинках для престарілих тощо. Але ефективно і комплексно проблема не вирішувалась.
2008 року був створений спеціальний комітет із вирішення проблем переселенців, у який увійшли міжнародні донори, влада Грузії, громадські організації. Після цього комітет переформували у нинішнє Міністерство тимчасово окупованих територій. Важливий момент: 2009 року нарешті прийняли державну стратегію із вирішення проблем переселенців. Саме з цього моменту почалась реальна робота. Міжнародні донори побачили, що у держави є чітке бачення, як інтегрувати переселенців у громади, які програми для цього заплановані. І 90 % програм були профінансовані за рахунок міжнародних донорів.
З 2009 року у Грузії діє дев’ять житлових програм. Зараз там офіційно зареєстровано 250 тисяч переселенців, із них більше 140 тисяч забезпечені житлом. Міністр хоче запустити нову програму, за допомогою якої усі переселенці будуть забезпечені оселями. Він хоче взяти великий кредит, закупити квартири і потім держава цей кредит віддаватиме. Вони порахували, що щомісячно держава виплачує великі суми для переселенців і їм легше однократно вирішити проблему з житлом і платити ті ж суми, але вже по кредиту.
Як відбувається в Україні? Щороку країна виплачує близько 3 млрд гривень на соціальні виплати для переселенців. Однак держава фінансує повітря, тому що проблема не вирішується. Житлові програми не запускаються, 442 гривні не вирішують проблеми переселенців і за них неможливо зняти ніяке житло. Тому якщо збройний конфліт триватиме довго, ми щороку будемо витрачати 3 млрд гривень даремно. Тому наша асоціація запропонувала непопулярний підхід. Ми пропонуємо переглянути соціальні виплати, давати їх тим, хто найбільше потребує. А тим, то потребує менше, урізати і за рахунок цього запустити державні житлові програми. Ми пропонуємо 50 % вартості квартири оплачувати за рахунок держави, а на решту 50 % вартості давати міні-гранти на придбання квартири незахищеним верствам населення до 200 тисяч гривень. Це цілком реально. Інакше вони квартиру собі ніколи не куплять.
– Яким чином плануєте розподіляти квартири?
– Ми запропонували ввести так званий коефіцієнт вразливості. Це балова система для кожної сім’ї, яка враховує кількість неповнолітніх дітей, людей з інвалідністю, учасників бойових дій, загиблих в АТО. Таким чином отримується певна кількість балів і ми вишиковуємо чітку справедливу чергу на отримання житла. Інших варіантів ми не бачимо. Зараз держава хоче передати розподіл на місцеві ради, але ми бачимо у цьому корупційну складову. Якщо кожна рада по своєму буде вирішувати, як розподіляти квартири, це буде неправильно, це має бути єдина зрозуміла державна система. І ця система має бути балова.
– В Україні була мова про створення реєстру внутрішньо переміщених осіб. Що може дати цей крок?
– Я вважаю, що реєстр – це базова річ у створенні концепції вирішення проблем переселенців. Я вже більше року пропонує цю ініціативу. Я беру участь у проекті «Нові лідери» з ідеєю створення цього реєстру. Я вирішив не вигадувати велосипед і скористатись досвідом Грузії. Я взяв за основу грузинський реєстр, доопрацював його. В цьому реєстрі я пропоную ввести коефіцієнт вразливості. Крім того, я пропоную позбутись паперових довідок для переселенців, видавати натомість пластикові карти і до того ж, щоб ці карточки були соціальними. Вже є подібні проекти таких карточок, вони працюють для воїнів АТО, ми хочемо зробити щось подібне, щоб переселенець з однієї сторони отримав посвідчення, а також міг отримувати знижки у великих мережах супермаркетів чи інших закладів, які будуть брати участь у цьому проекті. Таким чином бізнес візьме на себе соціальну відповідальність, переселенці почнуть економити, а держава додатково не буде витрачати ніяких коштів.
Ми хочемо, щоб цю карточку видавали відразу, як переселенець подасть документи. Я бачив, як це роблять у Грузії, цю картку надрукували буквально за дві хвилини. Чим допоможе цей реєстр? По-перше, ми зберемо всю інформацію про сім’ю, яку допомогу вона отримує, побачимо коефіцієнт вразливості, зможемо оперативно проводити операції, які стосуються переселенців, наприклад, зміну місця реєстрації.
Розкажу приклад із власного досвіду. Півтора року я поміняв квартиру, хоча фізично вони були розташовані поряд, виявилось, що це різні райони Києва. І я вирішив поінформувати органи праці і соціального захисту про те, що я переїхав. Мало того, що я відстояв півдня у черзі, виявилось, що для того, аби мене «перемістити» з одного району в інший, треба три місяці.
Тобто відділи праці і соціального захисту між собою переписуються і відсилають одне одному мою справу. Це така папка паперова, де зберігаються всі документи переселенця. І от є кімната, де тонни папок і паперу. Коли туди приходиш, здається, що ти повернувся в СРСР. Коли у світі будують будинки на 3D-принтерах у нас до сих пір пересилаються паперові справи. Це повний абсурд. Все давно треба перевести в електронну форму.
Реєстр дозволить зробити глибинну аналітику життя переселенців. Ми зрозуміємо їхні потреби в житлі, роботі, побутових речах. Центр зайнятості зможе напряму точково працювати з безробітними. Ми зможемо прописувати стратегію, відштовхуючись від даних реєстру.
– Багато українців, які не є переселенцями, не можуть дозволити собі купити житло. Отут можуть виникати проблеми: чому для одних є програми, а для інших нема. Як згладити гості кути у цій ситуації?
– Справді, така проблема є. Але всі українці мають бути толерантними і намагатись зрозуміти один одного. Переселенці – це ті люди, які в один момент втратили житло, роботу, соціальні зв’язки, приїхали у незнайоме місто. Вони пробували винаймати квартиру, а в оголошеннях було написано: «Жителям Донецької та Луганської області не турбувати». Я сам шукав квартиру, я знаю. Перші шість місяців ми жили у двокімнатній квартирі десятьох. Жила не тільки моя сім’я, а й наші друзі, дідусь із бабусею. Ми пройшли дуже важкий період. Кожна людина, яка живе під мирним небом, повинна розуміти, що завтра може бути все інакше і допомога буде потрібна йому. Кожен повинен бачити, що держава не допоможе. Кожен повинен підставляти іншому плече. Проросійські ЗМІ поширюють інформацію, що всі жителі Донбасу підтримують Росію. Немає такої картинки насправді. Там є люди, які не можуть наразі кинути ту територію, бо їм нема де жити.
Не потрібно забувати, що найбільша цінність кожної держави – це люди. Я можу сказати відверто, не хочу нікого образити, але жителі Донецького регіону дуже працьовиті. Вони готові працювати. Я знаю, що у багатьох областях у свята на роботу не виходять, у нас в Донецьку працювали і у вихідні. Там багато професіоналів, яких потребують міста, в які вони переїхали.
– Чи помітили Ви за чотири роки зміни у ставленні до переселенців?
– Так. Найскладніший був перший період, коли не хотіли навіть здавати переселенцям квартири в оренду. Хоча знаходились і люди, які безкоштовно давали квартиру, дачу. Не можна говорити, що всі вороже ставились до переселенців. Мабуть, можна говорити, що більшість ставилась нейтрально, були люди з позитивним і негативним ставленням. Сьогодні переселенці більш менш інтегрувались. Ми були у луцькій школі № 5. По-перше, за чотири роки у дітей не було ніяких проблем з ровесниками, по-друге, діти зараз самі обирають україномовні класи. Переселенці самі також змінюються, вони починають вивчати українську мову і я в тому числі. Донецький народ пристосовується. У нього нема проблем з лікарнями, закладами освіти.
– Які проблеми досі залишаються актуальними?
– Проблема № 1 – це житло. На другому місці – працевлаштування. За чотири роки ситуація помінялась. Якщо раніше роботи було мало, а безробітних багато, то зараз багато людей їдуть на заробітки у Польщу чи Німеччину і вже в Україні працювати нема кому. Роботодавці починають піднімати зарплати. Проблеми з роботою є більше у селах і невеликих містечках. У великих же містах кожен охочий роботу неодмінно знайде. Може не суперкваліфіковану і найбільш високооплачувану, але знайде.
Залишається відкритим питання про право голосу. Переселенці досі не мають повноцінного права голосу. Вони можуть голосувати за Президента, за списки в парламент, але не можуть голосувати за місцеву владу. Таким чином переселенці не цікаві місцевій владі, бо вони не є електоратом. «Всеукраїнська асоціація переселенців» є співавторами законопроекту, який дасть право повноцінного голосу.
– Якби війна закінчилась цього року, як швидко вирішились би проблеми переселенців?
– Тільки 25 % переселенців збираються повертатись назад. Тобто більше мільйона людей не збирають їхати на батьківщину, тому їхньою інтеграцією треба займатись саме зараз. Вони вже ментально не готові там жити. Вони прочули тут більшою мірою Україну і вже не хочуть жити на Сході. Тому ті, хто повернеться.
У нас є дві проблеми: по-перше, нема концепції повернення Донбасу, по-друге, нема бачення, що буде після того, як ми повернемо Донбас. Адже там треба замінити керівників усіх ключових органів, починаючи від служби безпеки і закінчуючи вчителями, які навчали бозна-чого. Хто буде цими кадрами? Хто захоче поїхати на Донбас? Тут в тому числі ми зможемо опиратись на переселенців. Можливо, доведеться, підвищувати зарплату, щоб люди поїхали туди працювати. Тому нам не потрібно чекати, коли вирішиться збройний конфлікт, нам потрібно зараз усіх переселенців інтегрувати і активно їм допомагати.
За один день не вирішиш проблему, але крок за кроком, рік за роком – можна.
Текст: Наталя ХВЕСИК (Перший)
Фото: Павло БЕРЕЗЮК (Перший) та з архіву Руслана КАЛІНІНА.
Передрук заборонений.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
