Нарешті з російського полону були визволені на Батьківщину лідери кримськотатарського народу Ахтем Чийгоз та Ільмі Умеров. Як годиться, цьому поверненню приділена значна увага з боку високопосадових осіб, бо такої визначної події годі було й чекати. Одразу після звільнення політв'язні зустрілися з президентом Туреччини Р. Ердоганом, а із поверненням до України – із президентом Порошенко, спецпредставником Держдепу Куртом Волкером та очільниками Меджлісу. Звичайно, відбулося ще багато розмов та рукопотискань і з іншими представниками політикуму, ЗМІ та громадськості. Проте саме цим високим зустрічам варто приділити окрему увагу.
Звільнення Чийгоза та Умерова сталося досить неочікувано і у дуже екстравагантний спосіб. Їх раптово помилували таємним наказом президента Росії і вивезли до Турції, де й відпустили прямісінько в руки турецького президента Ердогана. Порошенко охарактеризував це звільнення, як перемогу, а Джемільов та Чубаров констатували, що це був вимушений для Путіна крок. Чи цю подію можна справді назвати такою вже переможною? Давайте, роздивимося детально.
Звісно, те що двоє шанованих людей – символів боротьби кримськотатарського народу – здобули особисту свободу, є позитивним досягненням з людської точки зору, і великим дипломатичним досягненням – з політичної. Інше питання, кому з дипломатів слід записати це в список перемог, а кому – поразок?
Почнемо з того, чому до цієї справи була долучена Турція? Версія Меджлісу та Порошенка: "завдяки тиску Ердогана на Путіна була досягнена домовленість про звільнення Чийгоза та Умерова". Цікава теорія, але, нажаль, для Ердогана наразі дружба та підтримка Росії надто важлива. Тому, ймовірно, ситуація із залученням Турції має глибші причини, ніж ті, що лежать на поверхні. Змінюємо ракурс обзору, і вже звільнення політв'язнів сильно нагадує замасковану екстрадицію злочинців через третю країну.
Звернемося до історії політичної активності кримських татар в Україні та на півострові. Ще до 2014 року турки відкрито підтримували своїх менших братів, вели з ними бізнес і всіляко допомагали просувати мусульманство та кримськотатарські культуру й традиції в Криму. Після анексії півострова ці взаємовідносини вже не афішуються, проте підтримка не припинилася. Саме Турція лобіює створення автономії на території Херсонщини, допомагає у будівництві мечетей, відкритті національних шкіл, та приділяє достатньо уваги у своїй зовнішній політиці кримськотатарському фактору, називаючи їх навіть "кримсько-татарськими турками". Звісно, така увага дуже муляє око Путіну, особливо, зважаючи на політичні та територіальні амбіції колишньої Імперії Османів. У цьому контексті демонстративна передача турецьких агентів Чийгоза та Умерова особисто в руки Ердоганові виглядає російським посланням із прозорим натяком: "Заберіть, це Ваше. Глядіть за ними пильніше, і нагадайте, будь ласка, про правила поведінки".
Ситуація стає ще більш зрозумілою і виникає ще більше питань: про що спілкувалися Ердоган, Чийгоз та Умеров за зачиненими дверми? Які напуття їм були озвучені? Та у якій тональності відбулася розмова, про яку не написали і не напишуть ЗМІ?
Одне випливає з іншого, і дуже логічною стає наступна зустріч звільнених кримськотатарських лідерів із спецпредставником Держдепартаменту США Куртом Волкером. Зустріч відбулася в Києві одразу після вечірнього прильоту і наради з Порошенко. Така нагальність говорить без слів: США вкрай необхідно було знати, про що говорили з Чийгозом та Умеровим у Турції, та ще важливіше – у Росії. Знову ж таки звільнені політв'язні виконали роль листонош для передачі послань від Росії й Турції – Сполученим Штатам.
І останнє, Путін, відпустивши Чийгоза та Умерова, явно сподівався продемонструвати світові, ніби-то Росія – сучасна демократична держава дбає про права нацменшин, про свободу слова та політичний плюралізм. Вона дослухається до думки своїх західних партнерів і поважає принципи міжнародного права, тому великодушно амністувала тих, кого міжнародна спільнота назвала політв'язнями. Цей російський спектакль виглядав би блюзнірством, якби півмісяці тому на ПАРЄ Захід не дав чітко зрозуміти, що протистояння з Росією закінчено, а наша позиція більше не має тієї підтримки, яку мала у 2014-му.
Нажаль, в умовах все частіших розмов про відміну антиросійських санкцій та покращення відносин Росії та ЄС звільнення Чийгоза та Умерова виглядає, як акт доброї волі за мовчазною домовленістю Європи та РФ, домовленості, у якій ми залишилися поза дужками. Прикро визнавати, проте скидається на те, що Захід більше радий Росії у якості гостя, аніж нам у якості повноцінного члена ЄС та НАТО.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
