Морський піхотинець і оператор-розвідник з Нововолинська Андрій Щур відвіз своїх неповнолітніх дітей за кордон, а сам добровольцем пішов на фронт.
На передовій воїн захищає від російських агресорів державу, свою дружину, трьох дітей, півторарічного внука й усіх українців, - пише газета Волинь.
– На фронт пішов ще торік у квітні, – розповідає дружина воїна, начальниця відділу праці виконкому Нововолинської міської ради Наталія Завіруха. – А мені й досі дзвенять його переконливі слова: «Хто, як не я? Якщо всі будуть виїжджати, то хто ж захищатиме?!».
Андрій відвіз двох неповнолітніх дітей за кордон і міг там залишитися, але так вчинити – не в його характері. Я ж по-жіночому була шокована: ми обоє вже у другому шлюбі, моя дочка під обстрілами ледь вирвалася з Києва, ось-ось мала народжувати. Розумієте, якою складною була ситуація?
Андрій добровольцем став на захист України. Спочатку – полігони в Рівному, у Яворові, служба в Одесі, а між тими нібито відрядженнями у більш-менш «спокійні місця» – бої з окупантами. Дружина надіялася, що його, як висококваліфікованого знавця комп’ютерної техніки, залучать до системи ППО, роботи з безпілотниками, засобами радіоелектронної боротьби. Згодом так і сталося – Андрій освоїв військову спеціальність пілота БПЛА.
– Але це не в його непосидючій вдачі – бути десь подалі від переднього краю, – продовжує моя співрозмовниця. – Він проситься у діючі на нулі підрозділи. І його прохання задовольняють. З дня на день їхню бригаду будуть перекидати в район бойових дій.
Наш земляк зі своїми побратимами зумів в Англії за півтора місяця освоїти знамениті «Джавеліни» і стверджує, що якби раніше їх мали на озброєнні, то війна пішла б за іншим сценарієм, кращим для України.
Цього літа Наталія відвідала свого чоловіка, тиждень жила з ним майже біля його військової частини. Андрій переодягнув дружину на залізничному вокзалі у військову форму – і таким чином проїхали блокпости.
– Ось там я реально відчула війну зблизька, – згадує пані Наталія. – У Нововолинську – тишина і благодать, слава Богу і таким бійцям, як мій Андрій. Вночі будили якісь «хлопки», ніби хтось килим вибиває чи грім вдалині гуркоче. Вранці простір гув від вертольотів. І так постійно. На вулицях населених пунктів переважно бідненькі хати-мазанки, люди виживають завдяки військовим.
Замість костюма нареченого – військовий однострій
Після п’яти років спільного життя восени цього року Наталія і Андрій вирішили офіційно оформити свій шлюб. Історія їхнього знайомства починалася з ділової сфери. Наталка свого часу працювала у Нововолинській податковій інспекції, Андрій, як директор місцевого магазину «Фокстрот», здавав їй звіти, звертався по консультації. Але тоді не могли й подумати, що життя їх поєднає. Доля розпорядилася так…
Чоловік Наталиної рідної сестри Оксани, Роман, також у рядах ЗСУ захищає Україну від рашистів. А свекор другої сестри, Іванни, – професійний військовий, командир батальйону Ігор Володимирович Богун зі своїм підрозділом одним із перших зустрів колони ворожої навали. Про його подвиги повідомлялося у військових зведеннях із фронту. Він отримав важкі поранення, переніс вісім операцій, та попри все старається повернутися у бойовий стрій.
Наталка тремтячим голосом і зі сльозами згадує Різдво 2022 року, показує фото, де майже вся родина разом біля ялинки: батьки, діти, сестри з чоловіками... Через півтора місяця розпочнеться повномасштабне російське вторгнення й чоловіки стануть на захист рідної землі. Але тоді вони про це ще навіть не здогадувалися.
Телефоном виходимо на зв’язок із Андрієм, який має маленьку паузу. У трубці – бадьорий, упевнений голос.
– Зима прийшла, похолодало, – каже, – але настрій у всіх бойовий. Служать зі мною земляки, хлопці з Одещини, з південних і центральних регіонів України – всі налаштовані на Перемогу. Харчуванням забезпечені, волонтери – часті гості у нас, відчуваємо підтримку людей…
– А як психологічно почуваються три сестри, коли їхні найрідніші люди на війні? – запитую пані Наталію.
– Важко. Тривожно. У нас інше сприйняття світу, інакший хід думок, ніж у тих, в кого рідні не на фронті. Виснажує цілодобове чекання телефонного дзвінка. Молимося за наших хлопців, їхніх побратимів. Віра трохи рятує...
Алла ЛІСОВА, Ігор ЛІСОВИЙ
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
