Уже 10 років у Луцьку працює Мовна школа Юлії Яковлюк (до минулого року вона носила назву «Мандарин»). Наразі у ній вивчають сім іноземних мов студенти не лише з Луцька, а й з 12 країн світу (онлайн).
Засновниця мовного центру розповіла «Першому», як наважилась відкрити власний бізнес у 22 роки, не маючи досвіду роботи у подібних закладах та стартового капіталу, а також поділилась власними роздумами про те, чому українці не знають англійської мови, хоча вчать її 10 років у школі.
«Я ніколи не працювала у мовній школі, поки не відкрила власну»
Юлія Яковлюк почала займатись репетиторством ще на першому курсі університету. Спочатку учнями були діти знайомих та родичів, які приходили на заняття просто до дівчини додому, потім – ті, яких вдалось знайти завдяки оголошенням в газетах та «сарафанному радіо».
А першим гонораром за таке репетиторство була… банка помідорів.
«З часом дітей стало так багато, що я навіть «віддавала» їх одногрупницям», - пригадує Юлія.
Після закінчення університету Юлія Яковлюк працювала бренд-менеджеркою та перекладачкою в приватній компанії.
«Через два тижні після прийому на роботу я поїхала у відрядження в Флоренцію. Для мене це було просто вау! Потім були й інші поїздки. Я дуже хотіла стати перекладачем і активно цьому вчилась: читала про правила етикету – з якого боку стояти, чи можна їсти, яка відстань до співрозмовника повинна бути, як правильно говорити, техніки перекладу і так далі. Але потім настала криза і ці поїздки практично припинились».
Згодом Юлія Яковлюк почала думати про відкриття власної мовної школи.
«Я ніколи не працювала в таких, більше того – ніколи не вчилась у них, тому поняття не мала, як це працює. Зараз я думаю, що це було на краще, бо в результаті я зробила все, як сама хотіла», - розповідає вона.
Спершу була спроба відкрити школу разом з одногрупницями. Усіх чотирьох звали Юлями і заклад хотіли назвати «English 4U» (гра слів, яка одночасно означає «4 Юлі» та «для тебе»). Але розділити відповідальність не вийшло, тому Юлія Яковлюк швидко відкинула цю ідею і вирішила – все робитиме сама.
«Парти для занять взяла в оренду у ректора університету»
«В мене взагалі не було грошей на те, щоб відкрити власну справу. Коли діти приходили до мене додому на репетиторство, за великим рахунком в мене нічого не було. Навіть дошки – тільки ватман на стіні».
Спершу Юлія Яковлюк домовилась про оренду приміщення по бартеру – вона користуватиметься кімнатою безплатно, а натомість вчитиме польської мови працівників власника будівлі.
«Це мене влаштовувало, але коли я назбирала групу, організація сказала, що заняття можна проводити лише вдень, мовляв о 17:30 в них закінчується робочий день і приміщення закривається. Моя ж група складалась з дорослих людей, які могли приходити на заняття тільки після 18:00. Про це мені повідомили у середу чи четвер, а вже в понеділок повинно було бути 1 заняття. В мене було два дні, щоб щось вирішити.
Я запитувала у знайомих, ходила просто по офісах – грошей не те, що на оренду, навіть на меблі не було. На той момент я ще працювала на попередній роботі, і вдалось домовитись з роботодавцями, що пів дня я працюватиму у них, а пів дня – над своєю справою. За це вони дали приміщення для занять.
Там був один стіл, кілька стільців, але не було парт. Тоді я зателефонувала до ректора свого університету і попросила в оренду 4 парти. Він погодився, бо я займалась репетиторством з його донькою.
Дошки і грошей на те, щоб її купити, не було, але було дуже велике бажання і віра в те, що все вийде. Я бачила себе у цій справі», - розповідає Юлія Яковлюк.
Згодом почались перші труднощі – школа відкрилась у листопаді, а в період свят учні перестали ходити на заняття.
«Я придумала новорічний урок, розваги, а ніхто не прийшов. Було сумно, бо з попередньої роботи я на той момент вже звільнилась. У всіх корпоративи, свята, а я сиджу тут сама. Але це розчарування недовго тривало. За трохи мені порадили хорошу викладачку, яка прожила в Німеччині 10 років, і була фактично носієм німецької мови. Ми почали працювати в тандемі».
Для пошуку студентів використовували усі можливі інструменти. «Сарафанне радіо», оголошення в газетах, рекламу на лавочках та в ліфтах. Інтернет тоді ще не був дуже популярним.
Це мало свій ефект:
«Я проводила по 8-9 занять на день і при цьому була і викладачем, і адміністратором, і прибиральницею».
За 4 роки школа переїхала у приміщення, де було 6 класів замість одного, з’явилось більше викладачів, адміністратор.
Чому «Мандарину» більше немає
«Перші кілька місяців школа працювала без назви. Я всім казала: тут вивіска весільного салону, але ви не бійтесь, приходьте. Потім мені пропонували назву «Європа». А мені воно якось ні до чого, ще й римується негарно. Хотілось дуже простої назви, з приємними асоціаціями.
В той час в мене на столі завжди були мандарини і якось я подумала – так і назву школу – «Мандарин». По-перше, слово легко запам’ятовується, звучить майже однаково на усіх мовах, по-друге, викликає позитивні емоції, і по-третє, мандаринський діалект китайської мови – найпоширеніша мова в світі».
Майже 10 років школа існувала з такою назвою, але минулого року вона пережила ребрендинг і тепер називається «Мовна школа Юлії Яковлюк».
«Багато хто був шоці: «Як ти могла? Всі ж знають «Мандарин». Але останні 2 роки я активно працюю не лише в Луцьку, а й в Україні. Наприклад, зараз я очолюю клуб директорів мовних шкіл, в якому – 38 учасників. Ми ділимось інформацією, конференції влаштовуємо. Так от, завжди, коли я десь виступаю, називають моє ім’я, а «Мандарин» при цьому ніде не згадують. Я не могла запатентувати цю назву, бо мандаринів по світу – сила-силенна. Навіть в Луцьку їх багато».
«Мабуть, я доросла до того, щоб називати мовний центр своїм іменем. Бо раніше мені було незручно навіть казати, що я директор, керівник. Була дуже скромна. Пам’ятаю випадок, коли приходив чоловік записуватись на курси, я йому чай-каву пропоную, розмовляю, а він питає: «У вас є книга пропозицій? Вам треба премію виписати. Так і передайте своєму керівнику».
Тепер же всі знають, хто за цим стоїть, що я за людина, і це класно, бо люди можуть написати мені, запитати щось, підказати».
З іменем «Мандарин» залишився інший заклад – Mandarin Family Club, який перебуває у співвласності. У ньому діти можуть вивчати іноземні мови разом зі своїми батьками.
Також Юлія Яковлюк розвиває онлайн-школу. У ній займаються люди з 12 країн світу. Переважно це українці, які живуть за кордоном: Польща, Німеччина, Чехія, Франція, Канада, Шрі-Ланка… Вони кажуть, що їм вигідніше і комфортніше займатись з українськими викладачами.
Загалом у школі вивчають сім іноземних мов: англійську, польську, іспанську, французьку, німецьку, італійську, чеську. Також тут навчають іноземців української.
Китайська мова стане другою англійською?
«Попри те, що китайська мова зараз популярна, я не думаю, що вона стане другою англійською за поширенням. Навпаки – китайці зараз активно вивчають англійську. Кілька моїх учнів поїхали в Китай викладати її.
Англійська була, є і буде мовою міжнародного спілкування. Світ глобалізується – ні в кого немає часу вчити роками таку складну мову, як китайська, тому я думаю, що англійська лише поширюватиметься».
Як обрати мовну школу?
«При виборі мовної школи слід звертати увагу на акцент викладача (навіть людина з низьким рівнем володіння мовою може почути, якщо він неправильний), на рівень його підготовки – викладач лише взяв книгу і чітко йде за нею чи додає щось своє, чи цікавиться мовою, культурою, як він пояснює матеріал, чи надихає на заняття. Поцікавтесь, як викладачі розвиваються: чи відвідують вони конференції, семінари, чи використовують нові технології.
Якщо заняття дуже дешеві, це повинно насторожити. Наприклад, у нас заняття в групі зараз коштує 150 гривень. Думаю, 100 гривень – це межа адекватної ціни. Хороший викладач не працюватиме за 50 гривень.
Варто запитати про відгуки та результати учнів, поцікавитись, чи є в школі додаткові опції: клуби, події, спілкування з іноземцями, доступ до платних онлайн-ресурсів для вивчення мов».
«Стосунки з іноземцем – найкраща мотивація, щоб вивчити мову»
Юлія Яковлюк переконана – людей, яким «не дано» вивчити іноземну мову, не існує. Питання тільки в мотивації і швидкості.
«У тих, хто каже: «В мене не той склад розуму, я технар», я питаю: «А, як ви тоді українську засвоїли?». Точно так само, як ви засвоїли українську, ви можете засвоїти англійську. Все інше – це просто лінь.
Дано всім, але різними методами і з різними темпами. Це залежить від темпераменту, типу сприйняття інформації. Хтось сприймає інформацію лише візуально, хтось – лише через емоцію. Головне – вагома мотивація, а не «просто для себе». Найшвидше вчаться ті, хто мають стосунки з іноземцем/іноземкою».
Власниця мовної школи переконана, що головне у вивченні мови – занурення у середовище. Англійську чи будь-яку іншу мову потрібно зробити органічною частиною свого життя: не лише ходити на заняття, а й робити домашні завдання, дивитись фільми, відеоуроки, слухати музику, радіо, читати новини…
«Уявіть, якби ви переїхали за кордон і спілкувались українською лише дві години на тиждень. Та ви б її просто забули. Так само з іноземною мовою. Дві години на тиждень – це дуже мало для хороших результатів. Це, як з романтичними стосунками – їх потрібно підтримувати хоча б по 20 хвилин на день. Без вихідних».
Чому школярі не знають англійської?
Найчастіше в «Мовну школу Юлії Яковлюк» приходять дорослі люди з початковим рівнем знання англійської і це при тому, що вони вчили мову 10 років у школі. Україна має один з найнижчих рівнів володіння англійською в Європі.
«Я думаю, причина в тому, що в школах досі практикують безглузде зазубрювання. До мене якось приходила дитина, просила допомогти вивчити текст «My friend». Вона не розуміла, про що в ньому йдеться, просто написала звуки українськими буквами і вчила напам’ять.
Але ж насправді потрібно, щоб діти розповідали англійською про те, що їм цікаво, а не тарабанили визубрений набір звуків. Іноземці не розуміють, як можна вчити мову 10 років, але так і не вивчити її.
В українських школах часто немає розуміння, для чого дітям та англійська. Нерідко єдина мотивація – це оцінка. Думаю, якщо є проблеми, батькам потрібно не репетитора шукати (все-таки 3-4 уроки на тиждень – це доволі багато), а йти до дирекції і казати: дитині нудно, вона не розуміє, чого від неї хоче викладач.
В нас зараз американець вчить українську мову. За 4 місяці він почав говорити, хоча українська набагато складніша за англійську».
Текст: Віта Сахнік
Фото: Ірина Кабанова
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
