Найвищу нагороду отримав молодший сержант Ігор Тимощук.
Перед Новим роком президент України побував у найбільш гарячій нині точці війни – в Авдіївці. Там, у темному бліндажі, він нагородив воїнів, які на межі людських сил тримають це українське місто. Найвищу нагороду – Зірку Героя – отримав волинянин, молодший сержант Ігор Тимощук, – пише Вісник+К.
«Авдіївку ми триматимемо до останнього», – пообіцяв воїн. Він знає, за що і за кого він воює. Адже вдома на нього чекають мама, брат, дружина, донечка і син. Малому ще й рочку немає, й Ігор дуже хоче, щоб він ріс у мирній країні.
Одним із перших став організовувати блокпости
Ігор Тимощук – лучанин, який виріс у районі вокзалу. Тут ходив у дитячий садочок, закінчив школу №15.
– Він з дитинства дуже енергійний, непосидюх, – з теплотою каже про сина мама Євгенія Петрівна. – Дуже схожий на свого тата Віктора. Той завжди був у центрі уваги, душею компанії. Він у всіх дітей наших друзів тамадою на весіллях був, рушників поназбирував… А нас 20 сімей дружило… Ігор такий самий. Дуже швидко приймає рішення, як на роботі, так і вдома. У нього в руках все горить. Це все Ігор перейняв у тата. Якби він дожив, то сьогодні пишався би сином…
Ігор Тимощук здобув абсолютно цивільну професію у Луцькому національному технічному університеті на факультеті автомобільної справи. Але вже тоді, на початку 2000-х, вважав, що кожен чоловік має відслужити в армії. Після строкової підписав контракт з прикордонним загоном. Віддав службі сім років і повернувся до цивільного життя. Проводив людям інтернет. Завжди мав багато роботи.
Коли 24 лютого ворог порушив кордони нашої країни, Ігор Тимощук був одним із перших, хто став організовувати блокпости на в’їзді до Луцька зі сторони Гаразджі (у цьому селі Тимощуки мають будинок).
– Я був свідком, як він керував будівництвом блінджа, – розповів сусід Тимощуків Олександр Кравчук. – Він так чітко і вміло це робив… І навіть інтернет хлопці мали – Ігор провів.
Ще весною 2022-го Ігор Тимощук підписав контракт з добровольчим батальйоном громадського формування села Підгайці. Вони не лише чергували на блокпостах, але й проходили військові вишколи. На початку вересня 2022 року Ігор отримав повістку. А вже за кілька днів був в Авдіївці. Став до лав штурмового спецпідрозділу «Характерник» 110-ї окремої механізованої бригади імені генерал-хорунжого Марка Безручка.
– Я розумів: якщо не прийду сюди, то війна може прийти до мене на Волинь, у мою сім’ю. А я цього не хотів. Для мене це була така мотивація, – просто, без високих слів пояснив свою позицію журналістам Ігор.
Приїхав з Авдіївки на хрестини сина
Авдіївку ворог намагався захопити ще з 2014 року. Та українські бійці побудували надійні бетонні укріплення і досі захищають місто. Ігор, коли йшов на війну, просив тільки про одне – щоб мамі нічого не говорили, де він перебуває. Як розповів його брат Юрій, два місяці мама була переконана, що син десь біля Хмельницького на полігоні тренується. Де він насправді, дізналася випадково – знайомі проговорилися. Що тоді пережила – важко розповісти.
– Він же як телефонує, я відразу починаю питати: «Сину, як ти?» А Ігор: «У мене все добре, розкажи краще, як ти». «Дитино, я ж ліпше живу, бо в теплій хаті, у спокої», – зі сльозами переповідає свої розмови із сином Євгенія Петрівна. – Протягом дня тільки дивлюся на монітор телефону, бачу, що він десь з’являється у мережі – значить, все добре. А 29 грудня чую «дзінь» – повідомлення на вайбері. Перше фото – червона книжечка Героя. Я як глянула, мене просто накрило – перша думка: «посмертно»… Це була лише мить. Потім сльози радості і гордість за сина.
За ті шістнадцять місяців, що на війні, Ігор тричі приїжджав додому. Один раз з дуже приємної нагоди – хрестини сина Артема. Рідні кажуть, що дуже хотів приїхати на пологи, почути перший крик малого. Та тоді війна не відпустила. Тож за першими місяцями життя синочка доводиться спостерігати по телефону. І то дуже рідко. Адже нині під Авдіївкою справжнє пекло.
«Війна не закінчилася, вчіться, щоб замінити нас»
Вороги з жовтня минулого року почали свої «м’ясні» штурми міста. Та наші тримають його. У тому числі завдяки таким воїнам, як Ігор Тимощук. Він зі своїми бійцями відбив втрачені позиції, чим запобігли прориву ворога і забезпечили втримання важливого рубежу для оборони країни. Саме за цей бій і присвоїв президент волинянину звання Героя України.
Молодший сержант Ігор Тимощук на псевдо «Тімоха» – виконуючий обов’язки командира роти, у його підпорядкуванні 120 чоловік. Про те, як бійці його поважають і цінують, можна почути у фільмі, який знято про підрозділ 110 бригади «Характерник».
– Мої побратими, бойові командири – це лідери, – каже військовий Олександр. – Я за цими людьми навіть у пекло піду. Я впевнений у них. Це справжні чоловіки. У всіх є недоліки, є мінуси, але за цими командирами я піду і стоятиму за них горою.
Бійців у свій підрозділ Ігор набирає сам.
– Моє основне правило – чесність. Я особисто їжджу на відбір. Ми спілкуємося і говоримо, ніколи не приховуємо, чим ми будемо займатися. Не кожен може робити ту роботу, яку ми виконуємо. Нам треба закінчувати цю війну, треба нищити ворога. І люди, які це можуть робити, є. І це радує, – розповідає Ігор. – Найважча робота на війні – штурмувати. Тут чоловіки, які не шукають причин, а шукають можливості. Служать дорослі люди. Хочу донести всім: війна не закінчилася. Вона в будь-який момент може перекинутися в інші області. Тому закликаю людей: вчіться, проходьте курси, є рекрутські організації, які готові навчати. Адже прийде час – і нас потрібно буде замінити. Ми повинні захищати свою землю. Мені допомагає віра в Перемогу. Війна закінчиться, і ми повернемось до своїх сімей. Дай Бог, щоб цілі і неушкоджені. І ті маленькі очі, які нарешті побачать тата, – це є вагомою причиною кожного ранку вставати і продовжувати нашу роботу. Авдіївку ми триматимемо до останнього.
Наталка СЛЮСАР
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
