Волинський волонтер, юрист і журналіст Василь Нагорний поділився зворушливою історією малого хлопця Івана з Донецької області. Цю історію, яка сталася влітку 2014 року, зі слів Нагорного, він почув від бійців.
Подаємо повний текст розповіді:
«Літо 2014, Донецька область, Україна.
Після чергового обстрілу наших позицій до бійців вчергове навідався місцевий 11-річний хлопчик Ваня. Бійці «перехрестили» його Іванком –мовляв так крутіше. А ще навчили вітатись «Слава Україні!». Сказали, що то пароль на блокпостах, які він проходить.
Малий розповідав, що живе з бабусею та сестричкою. Чекає, коли приїде мама, яка ось уже два роки, як подалася кудись на заробітки.
– Вона дзвонила, казала, щоб я до тата в Донецьк їхав. Але хто ж буде тут захищати бабусю і сестричку під час обстрілів? Та й злодії навідуються час від часу! – ділився переживаннями малий.
Помічали бійці, що пацан збирає гільзи, якось спитали жартома:
– Іванку, ти на металолом носиш їх?
– Та ні, це для сестрички - відмахувався Іванко.
* * *
Коли розвідники підійшли до першого будинку в селі, з нього вибіг Іванко. За ним вийшла бабуся.
– Так от де ти живеш, далеченько ж тобі до нас ходити – зраділи несподіваний зустрічі бійці.
Схоже, бабуся не знала про походеньки онука, бо здивовано глянула на нього. Іванко, на хвильку розгубився, а потім, вдаючи, що сердиться, пробурмотів:
– Ей, а ви чому пароль не кажете?
– Слава Україні! - вигукнули бійці.
– Героям слава, проходьте – відповів, сміючись, малий.
Бабця зблідла і присіла, а оговтавшись, сказала:
– Ваня в хату, а ви хлопці йдіть куди йшли, нам біди вистачає…
* * *
За декілька днів, Іванко, знову навідався до бійців.
– Е, братику, гаряче стає зовсім, тікай-но звідси, і давай ми домовимося з волонтерами чи Червоним Хрестом, хай заберуть вас, відпочинете від обстрілів, батьки ж певно так і не приїхали…
Іванко, враз став дуже серйозним:
– По-перше, «Слава Україні!». Ви зовсім витратили пильність! По-друге, роботи додалося. Тепер, мені треба і бабусю, і сестричку, і вашого бійця захищати... Ви ж тоді не всі повернулись… Його, не забрали, бабця домовилась, привезли, похоронили, я покажу…
Коли бійці, прийшли на місцеве кладовище, то побачили дві могили – маленьку дитячу, і зовсім свіжу велику. І на них гільзами викладені однакові хрестики. А на табличках – однакові роки смерті...»
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
