Більше за цього хлопця про луцькі тролейбуси не знає ніхто. Йому 30. Себе він називає «тролейбусним фанатом». Роками збирає інформацію про тролейбуси в Луцьку. Публікує її на різних сайтах. Влаштовує у Луцьку екскурсії таким же фанатам із інших міст та навіть з-за кордону.
Одна з недавніх його ідей вилилася у петицію до луцької влади: хлопець пропонує влаштувати музей у радянському тролейбусі, що нині стоїть «бездиханним» на території луцького депо.
«Хай люди не лякаються, коли я фоткаю тролейбуси»
Юрій Ліснічук на зустріч прийшов із другом Андрієм Пшонюком. Хлопці з Луцька. Саме цікавість до теми тролейбусів та автобусів Луцька колись їх звела: почали обмінюватися інформацією на якомусь із форумів і потоваришували.
Сьогодні їх часто можна побачити на вулицях міста «в процесі»: коли фотографують громадський транспорт. Ви тільки уявіть: ці хлопці знають номери ВСІХ тролейбусів та автобусів, які курсують у Луцьку й одразу бачать новий. Знають їхні технічні характеристики. Збирають і систематизують інформацію. В архіві Юрія Ліснічука – колосальна добірка відомостей про розвиток громадського транспорту в місті. Особлива «любов» у нього – до тролейбусів.
«Напишіть, хай люди не лякаються, коли ми тролейбуси фоткаємо. А то часто дивуються, нащо. А є водії автобусів, які взагалі кричать», - усміхається Юрій.
Коли він у місті, за його плечима завше рюкзак. Це тому, що він постійно носить із собою фотоапарат, щоб мати змогу фотографувати побачене. І так уже більше 10-ти років. А починалося все зі звичайної дитячої хлопчачої пристрасті до машин…
За свої гроші пофарбував два тролейбуси, бо «їздило жахіття»
Тримає в руках старий шкільний зошит в клітинку. Розкреслений синім та червоним. У ньому цифри, галочки, інші дивні позначки… Каже, знайшов випадково. У дитинстві Юрій бавився тим, що записував до цього зошита кожен номер тролейбуса (!), якого помічав на вулицях Луцька. Насправді так починалося його велике хобі, яке «росло разом зі мною».
«Усе просто: я – фанат транспорту. Андрій он – теж. Хтось колекціонує марки. У когось футбол чи рибалка. А у нас транспорт. І насправді такі фанати є в кожному місті. Ми спілкуємося на різних форумах, обмінюємося фотографіями, шукаємо раритети», - каже Юрій.
Колись водієм у тролейбусному депо працював його дядько. Той часто брав малого Юру на роботу і катав містом у тролейбусі.
«Думаю, і це трохи вплинуло на моє хобі. Той тролейбус досі працює: 165-й, мій улюблений. Хоча дядько давно вже не працює», - каже молодий чоловік.
Згодом Юрій вирішив, що просто записувати інформацію – мало, треба фотографувати. Так у нього з’явився перший фотоапарат, ще плівочний. А помалу, з 2005-го, виріс і цілий фотоархів зі світлинами тролейбусів.
Згодом, коли Юрій Ліснічук всерйоз захопився дослідженням тролейбусів, він запропонував депо своїми силами і за свої ж гроші пофарбувати той самий старий дядьків тролейбус під номером 165, на якому в дитинстві катався. Там погодилися.
«Ми з другом за власні кошти купили фарбу, придумали систему фарбування. Особисто тиждень ходили і його фарбували. Повісили в салоні шторки, історичні фото... Потім пофарбували і 178-й. То була окрема історія: їздило містом справжнє жахіття. Знали, що в технічному плані він хороший, тому запропонували дирекції ЛПЕ його оновити. Купили фарбу, придумали, яким він має бути. Ми це зробили, а тоді вже депо нанесло на нього рекламні наклейки», - розказує.
Таким він був...
Колекція ретро-світлин та альбом з… тролейбусними квитками
За більш ніж 10 років Юрій Ліснічук фактично написав історію розвитку тролейбусного парку в Луцьку від відкриття першої лінії у 1972-му до сьогодні.
Зібрав унікальні матеріали. Опрацював старі газети. Діставав цікаві світлини з архівів лучан допомогою форумів. Спілкувався з працівниками депо. Каже: у нього є до сотні ретро-фотографій радянського Луцька з луцькими тролейбусами. Є у Юрія і колекція тролейбусних та автобусних квитків, які діяли не тільки в Луцьку, а й в інших містах, ще з тих часів, коли наприклад проїзд у тролейбусі в обалсному центрі Волині коштував 20 копійок.
«Можливо, вдасться згодом опублікувати книгу. Поки що все лежить напоготові і чекає свого часу. Навіть у депо того не знають, що я. Бо там працюють люди, яким це нецікаво: вони зайняті технічною роботою», - каже Юрій.
Усе, що зібрав, свого часу оприлюднював на власному сайті про тролейбусний рух.
«Потім був ще простенький сайт для ЛПЕ. Я там і досі стараюся надавати актуальну інформацію про графіки руху. Думаю, людям це потрібна інформація. Є два сайти, на яких я пишу про громадський транспорт у Луцьку: transphoto.ru та fotobus.msk.ru. Намагаюся постійно оновлювати інформацію.
Мені це просто цікаво. Знайду якесь фото – отримую від цього величезне задоволення. Це як виклик.
Хочеться знайти, наприклад, фото усіх луцьких тролейбусів. Зараз залюбки попрацював би з луцькими фотографами кінця 90-х – початку 2000-х років. Саме тоді було багато цікавого у розвитку транспорту. Хотілося б зібрати більше й такої інформації», - каже Юрій Ліснічук.
«Ми з чехами влаштовували «покатушки» на луцькій «Шкоді»
Юрій Ліснічук уже разів зо 6-ть приймав у Луцьку гостей з інших міста, навіть з інших країн. Традиційно в таких випадках, він просить дозволу орендувати тролейбус і влаштовує екскурсії для колег.
Таким чином він побував у кожному місті України, де є тролейбус чи трамвай. Такі екскурсії у тролейбусних фанатів називаються «покатушками». Останні «покатушки» в Луцьку були у 2017-му.
«Часто приїжджають люди з-за кордону. В Європі фанати тролейбусів – це взагалі старі дядьки, які вже давно на пенсії: у них такий рух популярний дуже давно. А якось ми робили екскурсію для чехів на луцькій «Шкоді» (найстаріша модель тролейбусів, що використовується нині в Луцьку як технічна допомога, - авт.).
Найважче в таких випадках домовлятися з Луцьким підприємством електротранспорту. Спочатку я робив це неофіційно, коли заїжджав на територію зі своїм дядьком. Уперше звернувся в ЛПЕ десь у 2006-му, коли приїхали до Луцька фанати з Києва. Вирішили спробувати потрапити у депо. Нас пустили.
Перефотографували тоді всіх працівників, бо тоді ще цифрового фотоапарата мало хто бачив, всім було цікаво. Потім почав спілкуватися і заходити на ЛПЕ частіше. Тоді керівництво було більш лояльніше. Зараз все якраз навпаки. От саме через це пропадає бажання мати справу з тролейбусами», - каже Юрій.
У луцького фаната тролейбусів – чимало ідей про те, як покращити роботу електротранспорту в місті. Однак чути їх в ЛПЕ, зазвичай, не хочуть.
«Мерседесі», найновішому в місті. 2017
Останній шанс для ЗіУ. Звідки взялася ідея про тролейбус-музей?
Саме Юрієві Ліснічуку належить ідея облаштувати в одному зі старих луцьких тролейбусів музей. Це останній шанс його зберегти, вважає хлопець.
«Спочатку я думав навіть не про музей, а про те, як цей 62-й тролейбус зберегти. На перший погляд, в ньому нічого особливого, то звичайний тролейбус ЗіУ 682В. Але це одна з найпоширеніших радянських моделей у світі. І для Луцька то був типовий тролейбус. У нас «Шкод» було 30, ЗіУ – 130. Чомусь у всіх інших західних українських містах експлуатували саме «Шкоди», тоді як у Луцьку «ЗіУ». Термін експлуатації ЗіУ 682В -10 років, у нас цей тролейбус прожив 40! А його просто візьмуть і поріжуть», - наголошує Юрій.
Бо інакше – спишуть і поріжуть
Він вважає, що на ЛПЕ є можливості відносити цей транспортний засіб. Мало того, стверджує, що знайшов людину, яка готова долучитися до фінансування у тому випадку. Це такий же фанат тролейбусів Максим Дорофеєв. З Росії. Чоловік допомагає відновлювати старі тролейбуси у Житомирі.
«Це просто фанат. Йому цікаво поставити «ЗіУ» на колеса. Він приїхав до Луцька. Разом ми ходили у депо. Подивилися на наш 62-й тролейбус. Автентичних елементів там лишилося небагато. Але щось десь можна знайти і переставити. Нас запевнили, що поставлять його на ремонт. Але через два місяці в депо передумали. Перед Новим роком телефоную туди, кажуть, що будуть списувати цей старий тролейбус, бо вже чекають нові.
Насправді зараз я найбільше переживаю, що тролейбус просто поріжуть. Саме тому я зареєстрував петицію, щоб надати розголосу цій темі. Але, чесно кажучи, очікував від петиції кращого результату. Думав, що 300 голосів для ідеї про музей – не проблема. А бачу – навпаки», - каже Юрій.
***
«Тепер перейшов на автобуси. Цінними є відомості про «Ікаруси» та ЛАЗи. У мене є інформація про всі автобуси Волинської області. Де працюють, хто власник і так далі.
До речі, у нас в Луцьку є унікальний ЛАЗ. Це ЛАЗ 695М, точно один із найстаріших автобусів в Україні, цю модель випускали на Львівському автомобільному заводі з 1069 до 1976 року. Він належить обласній філармонії.
...А буквально щойно: йшли на зустріч з вами, Андрій каже, що бачив нового автобуса «Богдана», хоп – і ми його сфотографували. А це його перший робочий день. На днях приїхав із Києва», - всміхається Юрій.
Коли Юрій розказує про своє тролейбусне хобі, у нього горять очі. Насправді, дивує те, що людину з такими знаннями і досвідом ніхто з транспортників не використовує.
Саме же молодий чоловік на запитання про те, чому ж не пішов працювати у сферу громадського транспорту, відповідає по-філософськи: мовляв, «тоді це перестало б бути моїм хобі, а було б буденністю». А то вже не так яскраво.
Текст: Олена ЛІВІЦЬКА.
Фото: Ірина КАБАНОВА.
9 квітня 1972 рік. «Радянська Волинь»
Публікується вперше
і постійно її оновлює на спеціалізованих сайтах автолюбителів
Каже, що буде вдячний кожному, хто поділиться з ним цікавою інформацією
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
