Він трохи по-подільськи каже лЮблю замість люблЮ. Називає себе волинським, хоч за корінням вінницький. Петро Пилипюк збудував у Луцьку міжнародну компанію Modern-Expo і довів, що навіть на окраїні, за сотні кілометрів від столиці, це реально. Якщо вмієш згуртувати талановитих і вибудувати свій «центр тяжіння».
У його робочому кабінеті є невелика книжкова полиця, де часто змінюються книжки. Якісь із них Петро Пилипюк час від часу бере почитати у черговому відрядженні, під час довгих перельотів. Якісь, знакові й мотивуючі, просто з полиці звик дарувати партнерам і «нашим топам» (топ-менеджерам Modern-Expo). Втім, у луцьких книгарнях Петра Пилипюка зустріти нереально: той, хто постачає всьому світові комплексні й інноваційні рішення для роздрібної торгівлі, давно замовляє улюблені книги через інтернет.
Жартуватиме. Збиватиме з пантелику, цитуючи довжелезні шматки з творів… Степана Руданського. Поки триватиме розмова, придумає, як можна ефективніше використати простір луцької «Книгарні Є». І вибере дві нові книги на свою книжкову поличку. У змісті однієї з них буде слово «супермаркет».
Той, у «читацькому щоденнику» якого мирно вживаються Джим Коллінз, Таїті Оно , Ден Браун, Бернар Вербер і… Марія Матіос чи Ліна Костенко.
Ми бродили поміж полиць. Ловили на собі здивовані погляди інших покупців. Сміялися. Згадували. Шукали цікаві книжки і говорили про дитячі роки, маму-поштарку, магазин у його рідному селі, реформу, Луцьк, рітейл і… керосин.
* * *
(Петро Пилипюк приходить до книгарні рівно на 11-ту. Попри величезну зайнятість і щільний робочий графік не спізнюється. Без краватки. У білій сорочці. Тисне руку. Усміхається, - авт.)
… «Ми з сім’єю раніше мешкали на Даргомижського (киває за вікно: вулиця Даргомижського зовсім поруч ), тому доволі багато часу проводили в цьому районі. Діти росли. Ми тут з дитячим візочком гуляли… Але вже років з 10 тут не живемо. І от пройшовся – ностальгію відчув навіть. І книгарні цієї тоді ще не було».
* * *
… «Я перестав ходити в книгарні вже давно. Ще коли у торговому центрі біля «Лучеська» («Іміджем», по-моєму, він звався) була книжкова крамничка, то іноді заглядав. Бо «Лучеськ» - дорогою з роботи додому, близько від нашого офісу, відтак було зручно.
Так сталося, що останнім часом більше обираю ті книги, які мені хтось радить почитати. Тому мені швиденько це замовляють через Інтернет».
* * *
… «Відверто скажу: книгарня – це те, куди хотілося б приходити, повертатися. Зараз дуже багато інформації в електронному форматі, і це забирає багато часу. Але думаю, нічого не замінить оцього відчуття (бере книжку з найближчої полиці, звичним рухом гортає сторінки). Ось це з моїх … (як виявилося, бізнесмен мимоволі одразу потрапляє на «Атлант розправив плечі» Айн Ренд: роман, який написаний у 1957-му і став одним із найвпливовіших творів світової літератури ).
Читали? Це ода капіталізму. Якщо і є ті, кому ця книга не подобається, то це люди, які не поділяють поглядів капіталістів. Про що я? Скажімо, про те, що все повинно мати свою ціну і все має бути оплачено. І не може бути, що хтось працює важко, а до нього приходять одного дня і кажуть: «Ти знаєш, чувак, треба поділитися». Мовляв, націоналізували та й все. Так, як в нас в Україні.
Тут можна проводити паралелі з Україною. У нас, напевне, поки бізнесмени, як в «Атланті», умовно кажучи, десь не зникнуть, доти й будуть ці спроби. А зникнуть, тоді всі скажуть: ой, давайте щось робити, щоб вони вернулися».
* * *
(Зрештою, відриваємося від полиць, щоб поговорити. Про книжки і не тільки. У книгарні тим часом – звичайний робочий день. Хтось за подарунком зайшов, хтось довго шукає, щоб йому на душу лягло, перебираючи барвисті палітурки. Запитую: чи ніколи компанія Modern-Expo не виготовляла меблів для… книгарень?)
… «За ці роки ми не відстежували кількості книгарень у торговельних закладах, що відкрилися з нашим обладнанням, але знаю, що вони є. Але це не той сегмент, який динамічно розвивається. На жаль. Меблі для книгарень, мабуть, було б почесно робити».
* * *
… «Волинський чи вінницький? За своїм корінням - вінницький. Козятинщина. Село Вівсяники. Це таке гарне мальовниче Поділля.
Але душею я тут. Та й довше вже на Волині, ніж на Вінниччині. У мене тут сім’я. Скажу, що впевнений: там - гарні й розумні чоловіки, а тут – гарні та розумні дівчата. Того я й залишився: після навчання зустрів свою другу половинку.
Я себе вважаю волинянином. Живу і все роблю, щоб наш край був багатим і привабливим для інших».
* * *
… «Якщо до нас їдуть іноземці, то це бізнес-поїздки в робочих справах. Але ми обов’язково стараємося викроїти трошки часу, щоб показати Луцьк.
По-перше, ми часто селимо гостей у готелі «Нобель», це фактично в історичній частині міста. По-друге, ми завжди знайомимо з національною кухнею, тому часто-густо буваємо в ресторані «Курінь». І коли ми показуємо замок і розказуємо, наскільки у нас древнє місто і цікава історія, то люди починають вірити в мою тезу, яку я часто повторюю.
Я про те, що Луцьк – центр перетину важливих торгових шляхів, таким був історично і таким лишається. І не дивно, що наша компанія була заснована тут і тут лишається. Наш офіс в історичному центрі перетину торгових шляхів».
* * *
… «Якщо хтось щось не знаходить там, де він живе, то намагається шукати це десь інакше. Багато хто зараз тому і їде працювати за кордон».
* * *
… «Ми можемо самі створювати ті місця, де нам цікаво, де ми можемо заробляти. Людина – коваль свого фінансового щастя. Переконаний, що кожна людина може створювати свої власні центри тяжіння, якщо ти віриш в те, що робиш.
Тому в нас сьогодні є міжнародна компанія. Тому в нас працює біля 3,5 тисячі людей. В нас офіси у 9-ти країнах світу. В 60 країн ми постачаємо обладнання…
Але центральний офіс тут, бо нам вдалося зібрати тут, в Луцьку, унікальних людей. На повному серйозі кажу, що вони унікальні. Бо в нашій галузі то одні з найкращих в Європі, а за деякими параметрами і в світі. Талановиті люди є всюди, їх тільки треба вміти зібрати. Дати правильну мотивацію, щоб вони не їхали нікуди.
А якщо ти створиш настільки добрі умови, то будуть їхати і до тебе. У нас приїжджають працювати на роботу люди зі східних областей, наприклад. Є Харків, є Донецьк і Луганськ. Є кримчани. Дехто з наших працівників працюють тут тиждень, а на вихідні їдуть в Київ до родини. Це нормально, класно, круто робити свої центри тяжіння».
* * *
… «Тато механізатор, в колгоспі на тракторі працював. А мама… Мама була керівником поштового відділення. Все життя там відпрацювала. Так склалося, що саме вона більше займалася нашим навчанням (у мене ще є старший брат). То її заслуга в тому, якими ми стали: відповідальними, завжди в школу ходили підготовленими до уроків, ми не знали, що таке списувати… Але коли вже збиралися на нашому кутку, то там я міг дозволити собі бути таким трохи «П’яточкіним», затійником (Петрик П’яточкін – герой популярного радянського мультика)».
* * *
… «Одна з перших книжок – це така тоненька книжечка віршів Тараса Шевченка. Тоді було так. Як зараз бачу там вірш, який я вивчив першим: «Тече вода з-під явора». В нас удома багато читали і книжки любили. Брали в бібліотеці. Тоді їх не купували, бо це в принципі була розкіш».
* * *
… «Уже потім були улюблені герої. Ну, скажімо, Чінгачгук Великий Змій (герой роману Фенімора Купера «Звіробій»). Ми часто перевтілюватися у героїв тих книжок у своїх іграх. Гралися в індійців, будували вігвами, робили собі луки і стріли.
Коли читали військові книжки – грали «в погранзаставу». Коли захоплювалися Дюма – ставали мушкетарами, Конан Дойлем – детективами…
Що таке дорослий гумор, я зрозумів вже в старших класах завдяки Ярославу Гашеку та його «Пригодам бравого вояка Швейка». Це той випадок, коли я бачив, що читає батько, читає брат. Я бачив, що вони сміялися, а відтак читав сам».
* * *
… «Яскравий епізод з минулого – Степан Руданський. Бо це наш земляк, і там його всі цитують, знають і люблять. У мене батько часто його цитував напам'ять».
(Петро Пилипюк робить паузу, усміхається. Очевидно, спогади справді теплі. А тоді дивує всіх, хто у той момент перебуває в книгарні, бо такі дійсно жваво, смішно, щиро читає уривок з «Переслів’я» Руданського)
… «Я теж час від часу в школі своїх друзів цим дивував. І навіть до сьогодні можу вам Руданського почитати: «Народився я на світ як єдного рання. Забажала моя ненька шпаків на снідання. А я хлопець молодець, пожалував маму. Серед лісу відпитав дупло зі шпаками. В дупло руку – не іде, голови не впхаю. Туди-сюди край дупла, та й сам улізаю…» (сміється). Це такий уривок, а можна читати довго. То його «Вір не вір, а не кажи: «брешеш». Дуже довга цікава байка. З гумором. У Руданського все таке».
* * *
(Розмова потроху «звертає» до тем бізнесових…)
… «Досі пам’ятаю сільський магазин у Вівсяниках, куди мене малого відправляли за керосином. От кого зараз в 5 років можуть відправити в магазин за керосином? Може, дехто й не знає, що то таке.
А в нас у магазині продавалося все: там можна було купити продукти харчування, цвяхи, одяг, лампочки… і керосин. Керосином ми користувалися замість газу. У нас були примуси на керосині. Час від часу його треба було заливати в гасову лампу, бо світло гасло.
То був магазин в стилі ретро. Але скажу, що він був дуже атмосферним».
* * *
… «Там працювала родина, чоловік і дружина, старшого віку. Дуже комунікабельні. Завжди було дуже багато народу. В нас, до речі, церкви в селі не було. За те, що люди повставали проти влади, совєти переробили на клуб колись одну з найкращих у тій місцині церкву. Тому, напевне, цей магазин – то таке місце, де люди виливали душу, спілкувалися, обмінювалися новинами. То був такий соціальний простір.
А якщо врахувати, що родина продавців знала про всіх селян все, то вони були такими собі консультантами. Тому з одного боку - це типово совіцький магазин, де можна було купити найнеобхідніші речі, але… Рітейл же розвивається по спіралі. Коли ми дивимося, з якими темпами розвивається онлайн-торгівля, то що це означає? Це означає, я переконаний, що скоро люди будуть ходити лише в ті магазини, де буде така атмосфера, як в тому моєму магазині з дитинства. Де буде продавець-консультант, який знатиме всіх і все і персонально добиратиме товар. І буде дуже атмосферно».
* * *
… «Не люблю нарад. Не люблю кабінет».
* * *
… «Є таке поняття, як менеджмент by walking around. У мене день починається з того, що я мігрую по компанії: з одного підрозділу – в інший. В цей час я спілкуюся з керівниками та підлеглими. Дякуючи цьому, багато дізнаюся з того, що відбувається у компанії, даю якісь свої поради і допомагаю розвиватися. Отак фактично увесь день я десь ходжу.
Але найбільше, де я хочу і де я люблю бувати, це виробничі цехи. Місце створення цінностей. Живий, великий організм, який цікаво спостерігати і цікаво бути його частинкою. Різні бувають моменти, коли на тебе просто навалилися якісь проблеми чи складні питання, які треба вирішувати, а ти трохи в депресії, то в таких випадках я йду на виробництво, щоб зарядитися енергією.
Виробництво – це те, куди я хотів би навіть уночі приходити. До речі, час від часу так воно й буває. Є натхнення подивитися, як вночі підприємство працює. Думки тоді цікаві приходять в голову».
* * *
… «У мене в кабінеті є невеличка бібліотека. Там, правда, часто ротації.
По-перше в нас прийнято: коли в нас якась подія, а особливо якщо у когось із колег день народження, ми даруємо книги. Намагаюся дібрати щось тематичне. Зараз той час, коли чимось здивувати людей важко в силу їхніх статків, можливостей, то, на мій погляд, книга – то кращий дарунок. Тому в моєму кабінеті ті книжки, які я або сам читаю, або дарую партнерам, які до нас приїздять, чи колегам.
Там книг зо 30-ть. Відбірних. Сучасних. Звісно, там більше тих, що розповідають про бізнес, про мотивацію… Є трошки історичних. Бо історичний досвід успішно можна використовувати як мотивацію в бізнесі».
* * *
… «Книга про «Тойоту» (маючи на увазі книгу японського бізнесмена, голови ради директорів компанії Toyota Spinning and Weaving Таїті Оно «Виробнича система «Тойота», що стала підручником з філософії так званого ощадливого виробництва, Lean production, принципи якого впровадили і на луцькому підприємстві Петра Пилипюка) - рушій змін на Modern-Expo. Так сталося. Була історія про те, як до нас за рекомендаціями друзів з Німеччини приїхав чоловік, який був консультантом на заводі «Ауді» якраз щодо філософії бережливого виробництва. Ясно, що друзі хотіли з одного боку допомогти йому продати свої послуги, з іншого – розуміли, що це буде корисно нам.
На той час (а це 2013 рік) я був впевнений, що ми досить успішні, маємо сучасні технології і добре організовані. Ми й так все знаємо. Тим паче про виробничу систему «Тойоти» я вже знав, вже й книжку прочитав, якісь там моменти навіть пробував впроваджувати. Але аудит і певна критика цього спеціаліста були дієвими. Він сказав, що ми маємо швидко і радикально змінювати підхід, бо якщо ми цього не зробимо, то не матимемо майбутнього. З одного боку – я йому не повірив. А з іншого: мені захотілося побачити, чи відповідає дійсності те, що він говорить.
Але перед тим, як купити його послуги, я вирішив, що треба вернутися до першоджерел, тоді вдруге (!) перечитав книжку Таїті Оно. Швидко прочитав. Якщо то була не одна ніч, то ніч і ще трошки. І от коли я вивчив цей досвід удруге, то дійшов таки висновку, що він колосально правий.
І ми почали ці зміни впроваджувати. І продовжуємо».
* * *
… «Доводиться ділити час між роботою і сім’єю, мусиш знаходити час на захоплення (наприклад, спорт) чи друзів. Тоді для книжки лишається небагато часу.
Зараз намагаюся трохи змінити підхід, бо на соцмережі і новини теж часу не вистачає, тому приходиш з роботи і, коли вже всі сімейні питання закрив, то перед сном дозволяєш собі щось почитати в соцмережах. Зараз намагаюся все-таки не соцмережі читати, а книжку. Тоді й сон ліпший».
* * *
… «Відрядження – це зазвичай переліт літаком. У мені тоді з собою завжди книжка».
* * *
… «Якщо про волинські ОТГ…Правильний шлях. Головне, що на руках в людей лишаються реальні гроші, і вони самі стежать за тим, щоб цей бюджет поповнювався.
Якщо бюджет формується з податків, які платять підприємства на території ОТГ, тоді ця громада дбає про те, щоб цих підприємств було більше, щоб вони всі платили податки. Хто у нас зараз зацікавлений зібрати податки, крім податкової? А так люди бачать, що податки видно. І їм цікаво їх мати. Тут слово «крадуть» набагато більш ризиковане, і його масштаби значно менші».
* * *
… «Я теж постійно чую диспути щодо того, що великі підприємства пішли в навколишні села (і потім ще коментарі йдуть на кшталт «там легше вопроси рішать»). Але насправді все лежить у площині українського законодавства. І є в тому рація, на мою думку.
Законодавство сьогодні вимагає, що громада повинна бути зареєстрована за місцем основної діяльності. Уявіть собі, що підприємство, яке знаходиться на території сільської громади (а ми знаходимося на території Підгайцівської сільської ради) і всі виробничі процеси проводить там, раптом реєструється в офісі в центрі міста. Я цього не можу уявити. Ми працюємо згідно із законом.
Інша справа, що останні 27 років всі говорять про те, що Луцьку треба розширювати межі, але їх ніхто не розширює. Можливо, треба на цьому спочатку сфокусуватися?
І тоді питання вирішиться органічно. Бо Луцьку немає за рахунок чого розвиватися, нема як залучати нових інвесторів. Але тут повинна бути мудрість місцевого керівництва, щоб знайти компроміс.
Компроміс і полягає в тому, що треба думати державницьки. Не домовилися з підгайцівською громадою – домовляйтеся».
* * *
… «Ми створили робочі місця, і в нас працюють лучани. Якщо ми говоримо про сплату податків в десятках мільйонів гривень на рік, то фонд заробітної плати – це сотні мільйонів. І ці сотні мільйонів платяться цьому місту. Тому тут завжди треба дивитися трохи глибше. І не просто «рішати питання», а йти до громад і переконувати їх».
* * *
… «Що зараз у тому підвалі, де ми починали? Не перевіряв, якщо відверто. То був 94 чи 95 рік, ми орендували підвал у луцького підприємця і так фактично починався «Модерн-Expo».
Був такий пан Ревуцький, один із перших власників кооперативу, де робили ключі на весь Радянський Союз. Він будував собі хату, а внизу був вільний гараж на 60 квадратних метрів. Він там не жив і запропонував цей простір нам.
Там попрацювали декілька років. Потім переїхали. А згодом будинок він добудував. На жаль, уже нема цієї людини, але там живе його родина. Я чогось думаю, що він мусить використовуватися як гараж. …Надіюся, що все в них гарно, там стоїть машина і є інші потрібні для цієї родини речі».
(Повертаємося до книжкових полиць. Петро Пилипюк найперше звертає увагу на книжки, авторами яких є вже легендарні бізнес-тренери. І бізнесмени. Знайомі книги вгадує за палітурками)
… «Ну от, тут теж є Джефрі Лайкер і його «Філософія Тойота. 14 принципів роботи злагодженої команди». Ми з вами говорили про «Тойоту». Є дві книжки важливих про Тойоту, які треба почитати. Таїті Оно – раз. Джефрі Лайкер – два. Тут він означив принципи цієї компанії. Неважливо, чи ти власник бізнесу, чи в когось працюєш, я просто рекомендую це прочитати.
Навіть на побутовому рівні змінює світобачення. Вважаю, що це дуже корисна книжка. А особливо, якщо в тебе є змога втілювати написане в якихось проектах».
***
… «Далі що?.. «Від хорошого до величного. Чому деякі компанії здійснюють прорив, а інші – ні». Джим Коллінз. Настільна моя книжка. Я її прочитав мабуть у 2007 році. Це перевидання, очевидно. Бо вийшла вона десь 2001.
Це книжка, яка серйозно вплинула на мене як на керівника. Якраз про те, як збудувати величну компанію. Глобальну. Таку компанію, яка може пережити засновників й існувати століття.
Хто думає про якісь глобальні проекти, має такі амбіції, тому обов’язково цю книжку прочитати! Одна з найбільш фундаментальних.
Джим Коллінз зі своєю командою провели змістовне дослідження: вони взяли певний період історії і компанії, які в той час працювали. Потім проаналізували, які з них в той час злетіли і стали супервідомі та успішні, й ті, які зникли. І коли вони зробили аналіз за певними параметрами, то вивели низку закономірностей для тих компаній, які досягнули успіху».
***
… «Бачу ще одну (впевнено хазяйнує на полицях книгарні поміж, очевидно, добре знайомих палітурок) «Вийди за межі». Американський підприємець і бізнес-тренер Ден Вальдшмідт. Проста дуже книжечка. Але це на перший погляд. Вона дуже мотивуюча. Про те, як звичайні люди стають видатними. Не важливо, чим ти займаєшся, але вийди за межі… Без високих матерій, доступно і дуже дієво. Ми цю книжку майже всі «топам» подарували».
* * *
(На сусідніх полицях помічає бестселер «Шантарам»)
… «Шантарам» – це, як кажуть, «на любітеля». Я читав. Зачепила. Особливо те, як описана Індія. Якось так зсередини, що дуже захоплює. Але дві третіх – супер читалося, а потім вже якось не так.
(Автором роману є австралійський письменник Грегорі Девід Робертс. Хоч книга видана в Австралії, автор описує в ній події, що відбуваються в Індії. 80-ті роки. Злочинець і наркоман тікає з австралійської тюрми в Індію. Там його називають «Шантарам» - «Мирна людина». Драматичні зустрічі. Бомбей. Індійське село. Життя Індії навиворіт…).
* * *
… «У мене був період Муракамі (японський письменник Харукі Муракамі, який колись був власником джаз-бару, потім продав його і став заробляти на своїх романах-бестселерах). Це ще трохи раніше. Він трохи неоднозначний».
* * *
… «Читання – то нормальна людська потреба. Якщо ви відчуваєте цю потребу , то можете сісти й читати. Думаю, наш мозок тоді насправді потребує відповідей на якісь питання».
* * *
… «Генрі Форд - то класика (легко знаходить серед біографічних книгу «Моє життя та робота», багатія і засновника всесвітньо відомої корпорації «Форд Мотор»). Це з тієї самої опери, що й про Ілона Маска. І якраз той випадок, коли тебе мотивує чиясь успішна історія. Є у вас? Ешлі Венкс? (книгу про вже легендарного винахідника Ілона Маска написав журналіст Ешлі Венкс, провівши з ним чимало часу в особистих розмовах) Нема?»
***
(На хвильку затримуємося біля книг на історичну тематику. Майдан. УПА. Вожді. Друга світова… Петро Пилипюк зізнається: іноді хочеться зануритися саме в такі книжки)
… «Якщо відверто, то ці теми десь стоять на моєму умовному порядку денному. Десь колись хочеться знайти той час і для себе їх переосмислити. Особливо щодо того періоду, в якому ми жили, - радянського. Тому на часі, але сказати, що вже це пройшов – ні».
***
… «Коли я приїхав на Волинь, було дивно, скільки тут лісів (раптом повертається до спогадів). У нас більше рівнин. Довкола поля і дуже чорна земля. Родюча дуже. Родюча і в іншому плані: там багато гарних людей народилося. Цікавий момент з історії мого краю: у нас були такі райони, які чинили великий опір радянській владі. Бо у селах були сильні господарники.
Мій дід Кирило теж був з хороших господарів. Тоді той, хто був господарем, вважався куркулем. У нього був кінь. Вони з братом впрягали пару коней і обробляли пару гектарів землі. Мали свій млин. А в результаті – що? Радянська влада прийшла й розкуркулила. Забрала все і позганяла в колгоспи. Тому в нас був великий опір тому всьому. Таких бунтарів там називали тютюнниками».
***
… «Можливо, десь трохи того всього передалося й мені по генах. Якогось такого вольнодумія, відсутності страху, який сковує людей».
***
… «Гемінгвей? (добралися до художніх книг) Десь в далекому дитинстві… Зараз скажуть, що я не читаю (сміється).
***
… «Люблю Дена Брауна. «Янголи і демони», «Втрачений символ», «Код да Вінчі».
***
… «От ще порадив би «Імперію янголів». Вербер, по-моєму… Так, Бернар Вербер (популярний французький письменник). Я майже всі його книжки прочитав. Все, що було, здається. Цікаво, що сам він вчений і спершу досліджував життя комах (Вербер справді був репортером у природничому журналі, його репортаж про комах якось виграв престижну премію, і все це згодом вилилося в трилогію «Мурахи»). Такі філософські речі у нього є. Не про комах. Про людей. Мені вони дуже імпонують».
***
… «Це те, що я сьогодні згадував (помічає томик Джека Лондона). Хороші були роки».
***
… «Біблія, Гузар, Ніцше… (повз полиці з філософською літературою). Ні, не чіпаємо Ніцше. Не будемо так глибоко (сміється)».
***
(У відділі дитячої літератури запитую, які книги читали діти Петра Пилипюка. Він усміхається. Каже: діти вже дорослі).
… «Сину 21. Доньці 15. Вони читають. Але не так багато, як би мені, татові хотілося. Донька захоплюється кінним спортом. У неї на полицях – все про коней».
(Десь на полицях Петро Пилипюк знаходить бестселер «Сила звички. Чому ми діємо так, а не інакше в житті та в бізнесі» Чарльза Дахігга в українському перекладі)
… «У мене таке враження, що я це читав. А – ні… (пильно вдивляється у зміст). Вже бачу, що треба цю книжку взяти (один із розділів: «Звідки супермаркет, швидше за все, знає, чого ви хочете», чарівне слово «супермаркет», а значить рітейл, а значить, те, що цікаво)».
***
… «О, «Захар Беркут» (серед томиків від українських класиків вирізняє Франка, зокрема, повість «Захар Беркут»). То ще зі школи, звичайно, але крутий твір. Якраз фільм за ним знімають, тому й згадав. Буде цікаво подивитися. Вчора бачив якраз тизер. Неймовірний екшн, здається».
***
… «Жадан – ні. Забужко – так. Хоч її «Польові дослідження» ще так і не прочитав. Вдома є, але руки не дійшли ще».
(Переходимо до книг сучасних українських авторів. Гендиректор Modern-Expo зізнається, читав Оксану Забужко, майже одразу помічає поміж інших книжки Марії Матіос і Ліни Костенко)
Може, це когось здивує, але мені подобається Костенко. Як без того? Трохи романтик».
***
… «Їхав до вас, говорили в машині про те, як я книжки вибираю. Я в першу чергу дивлюся зміст.
Зараз вже доходжу до того, що можу книжку читати не від А до Я, а шматочками – тільки те, що цікаво. Прочитав, знайшов відповідь на своє питання – поставив на полицю. Потім – повернувся… Але так не з кожною книжкою працює».
***
… «Цікаво, чи був би тут популярний формат книгарні-кафе? (Розглядаючись по сторонах, Петро Пилипюк одразу бачить, як можна змусити цей простір заробляти ще більше). Знаю, що в Англії практикують таку штуку, коли вдень крамниця – це книгарня, а ввечері – кав’ярня. І від цього зростає ефективність. Особливо уявіть, що оці всі меблі мобільні (показує на дійсно мобільні тумби з книгами, які в цій книгарні часто переставляють місцями), їх можна в потрібний момент відсунути і перетворювати цей простір на затишну кафешку. Я от сидів і думав, що є багато людей, які не проти сюди прийти на каву. Тим паче в такому місці, як вулиця Лесі Українки».
***
… «Дівчата, що зараз читають (до господинь «Книгарні Є»)? У моїй бібліотеці іноді бракує художніх книжок. Усе бізнес, бізнес, а іноді треба переключатися. Візьму, візьму… Хай буде Ден Браун «Джерело». Візьму собі».
(З полиці з книгами, що входять до ТОП-20-ки цієї крамниці, дістає новий роман улюбленого Дена Брауна. Розплачується на касі. Таким чином на книжковій полиці у гендиректора Modern-Expo «оселилося» два свіженьких бестселери. А це означає, що можна чекати нових космічних ідей десь на виробництві на окраїні Луцька. Бо то якраз те місце в Луцьку і ті люди, які вміють черпати натхнення звідусюди. І з книжок теж…).
Текст: Олена ЛІВІЦЬКА.
Фото: Роман ДОМБРОВСЬКИЙ.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
