Секрет успіху, як у 18 років стати шеф-кухарем ресторану, добре відомий нинішньому шефу ресторації «Чевермето» Миколі Дацку. Кулінарних здібностей, за його словами, тут замало, адже, окрім професійного приготування страв, робота шеф-кухаря вимагає дисципліни та розуміння з колегами.
24-річний Микола Дацко родом з Рівненщини. Навчався на кухаря-кондитера у луцькому училищі № 9, згодом заочно закінчив Луцький технікум бізнесу і права, здобувши спеціальність технолога харчування.
На кухнях ресторанів працює майже сім років. Починав із роботи у холодному цеху в етно-ресторані «Панич», а у 18 років став його шеф-кухарем.
Останній рік він очолює кухарський колектив одного із ресторанів болгарської кухні «Чевермето».
Тож, яка вона – робота шефа на кухні, «Перший» допитувався у самого Миколи Дацка.
- Стати головним на кухні ресторану у 18 років – це круто. З чим пов’язуєш свій успіх?
- Секрет успіху – у власному вдосконаленні, думаю. А на скільки ти є успішним, видно по тому, як до тебе ставляться твої колеги, відвідувачі ресторану.
- До «Чевермето» ти одразу прийшов шефом?
- Ні, я рік працював у гарячому цеху, а потім, коли керівництво ресторану розгледіло у мені лідерські завдатки, коли було видно, що колектив прислухається до мене, тоді я став старшим на кухні.
- Щоб бути шефом на кухні, достатньо вміти просто добре готувати?
- Ні, цього замало. Окрім гарного приготування страв, потрібно організувати колектив, дисциплінувати його, знайти розуміння з колегами… Але, чесно зізнаюся, я не вважаю, що я строгий шеф. Я з розумінням ставлюся до своїх колег, бо думаю, що яким би професіоналом на кухні ти не був, меж для вдосконалення немає.
- «Чевермето» годує своїх гостей стравами болгарської кухні. Яка вона?
- Вона інша, відрізняється від тієї, до якої звикли ми. Інша технологія приготування їжі, величезна кількість спецій, маринадів… Прийшовши сюди працювати, я вивчав та освоював болгарську кухню паралельно з роботою. Добре, що до нас періодично приїздять кухарі з Болгарії та діляться досвідом, навчають технологіям приготування, розповідають, що з чим і як правильно поєднувати.
- Пам’ятаєш свою першу страву у житті, яку ти приготував?
- З дитинства моя бабуся залучала мене до приготування їжі, тому своєю першою стравою я б назвав – пиріжки. Мені було тоді шість років і ми з бабусею готували їх разом. Взагалі, думаю, що саме завдяки їй мені і почало подобатися готувати.
Я завжди знав, що хочу бути кухарем, мені подобалося відкривати на кухні щось нове, готувати щось смачне та оригінальне.
- Вдома ти готуєш ті ж страви, що й на роботі?
- Чесно кажучи, я вдома готую дуже рідко (сміється, - Авт.). Мені вистачає цього на роботі. Я живу сам, тому готувати особливо немає потреби. Коли приходять в гості друзі, то звичайно намагаюся їх чимось порадувати – салатами, закусками.
Моїми улюбленими стравами є голубці та український борщ. А ще я люблю пекти торти, особливо мені вдається «Вишиванка» за маминим рецептом, капкейки, макарунси…
- А яка страва є твоєю улюбленою в «Чевермето»?
- Качине філе з карамелізованим яблуком… Отримую задоволення від самого приготування цієї страви, тут і фантазію можна застосувати, подаючи страву на стіл гостям.
- Чи є у тебе можливість фантазувати і вигадувати страви не лише, щоб пригостити ними своїх рідних, друзів, а й урізноманітнити меню ресторану, в якому працюєш?
- Якщо у когось з кухарів виникає якась ідея чи пропозиція, то звичайно, їхня страва може з’явитися у меню. Але, на жаль, у мене не вистачає часу на це.
- В силу своєї роботи ти знаєшся на болгарській кухні, а яка тобі ще подобається?
- Трохи знаю італійську кухню, особливо мені подобаються страви з пасти, а ще мені до вподоби тайська кухня з її гострими спеціями та цікавими поєднанням смаків.
- А з чого починається робочий день шеф-кухаря?
- З кави на роботі, яка щодня на мене чекає (сміється, - Авт.). Якщо серйозно, то мій робочий день починається із планування роботи кухні, особливо, якщо є бенкети. Зазвичай, мій день розпланований майже до кожної хвилини.
- Можеш розповісти про найкурйозніший випадок на кухні «Чевермето».
- Влітку трапився неприємний інцидент – я поїхав у відпустку в Туреччину і вже там дізнався, що наш ресторан затопили і довелося зробити паузу в роботі. Щоправда, поки я повернувся, то вдалося швидко усе відновити.
- Чи згідний ти з думкою, що жінки готують краще, ніж чоловіки?
- Можливо. Дівчата завжди, як на мене, смачно готують, це закладено у них природою. Зізнаюся, я досі думаю, що моя мама краще готує, ніж я. У неї все виходить смачно по-домашньому. Тому, коли я навідуюсь додому, в Рівненську область, з задоволенням смакую маминими стравами і практично не готую там нічого.
- Шеф-кухарі конкурують між собою у ресторані?
- Не можу сказати, що конкуренція відчувається дуже сильно, але я її прихильник. Є конкуренти – отже є можливість проявити себе.
- Зготувати страву із того, що є у холодильнику, для професійного шеф-кухаря не проблема?
- Часом, коли є натхнення, я можу це зробити. До речі, ті страви, які вдало виходять, я з задоволенням повторюю потім.
- Ніколи не думав про те, аби взяти участь у телепроектах по типу «Майстер шеф» чи «Пекельна кухня»?
- Думав, але поки немає такого телепроекту в Україні, в якому б я міг позмагатися з іншими кухарями. «Майстер шеф» - проект для аматорів, свій же рівень професіоналізму я оцінюю вище.
- Ким ти бачиш себе через 5 років?
- Успішним та відомим шеф-кухарем, щасливим сім’янином, у якого є любляча дружина та діти. В планах маю відкриття власної справи, але поки це лише задум, бо треба ще трохи повчитися та підзбирати грошей.
Спілкувалася Ірина Костюк
Фото: Роман Домбровський
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
