5 особливих справ від адвокатів «Прадо»

Адвокатів часто порівнюють із лікарями. І тим, й іншим доводиться мати справу з проблемами людей і при цьому зберігати здоровий цинізм.

«Уявляєте, що б було, якби хірург різав людину і плакав?» – кажуть самі адвокати, погоджуючись із тим, що схожість між професіями справді є.

Та попри зовнішню невразливість у кожного юриста, як і в кожного медика, є особливі справи. Ті, які дали найсильніший урок. Або ті, які здивували. Ті, які зробили сильнішими. Чи ті, які показали, що вибраний шлях – правильний.

Ми поспілкувалися із об’єднанням адвокатів «Прадо» і розпитали про їхні особливі справи.

Довідково. До об’єднання «Прадо» входить п’ятеро адвокатів: Олег Антонюк, Дмитро Бурда, Володимир Красун, Олег Усаченко і Борис Шумський. Кожен із адвокатів має досвід роботи у різних сферах права – цивільному, адміністративному, господарському та кримінальному, проте так само у кожного є його окрема спеціалізація. Адвокати об’єднання часто працюють в парі, щоб зекономити час, а над складними справами можуть працювати і повним складом. До слова, на вартість послуг це не впливає. Гонорари в «Прадо» беруть не за погодинну роботу, а однією сумою відразу після підписання договору з клієнтом. Такий підхід до оплати та можливість залучати до роботи кількох адвокатів гарантує швидкий якісний результат.

 

Олег АНТОНЮК. Справа про власну свободу

 

«Це було в 2010 році. Мого клієнта звинувачували у збуті наркотиків. З одного боку, справа була проста, бо в обвинувачення не було серйозних доказів. Ні вилучення наркотичних засобів, ні вручення грошових коштів, ні відеозапису – усе просто на словах. Від яких, до речі, той чоловік, який нібито проводив закупку, відмовився.

З іншого боку, правоохоронці з останніх сил хотіли дотиснути справу. Мій клієнт багато часу провів в СІЗО, вони розуміли, що ми будемо судитись за відшкодування. Та й у той час, щоб ви розуміли, кількість виправдальних вироків становила десь приблизно одну десятитисячну від одного відсотка.

Цю справу двічі відправляли на додаткове розслідування. Зазвичай, це означало, що справа «розпалася» і більше не мала б попасти до суду. Справа була шита білими нитками і ніяк «не пролазила» по суду, але її вперто «пропихали».

І от коли вже апеляція знову відправила справу на дорослідування, кримінальну справу порушили проти мене…

Пам’ятаю, викликали на допит клієнта, а я вже розумів, до чого йде. Я перед слідчими зняв годинник і ланцюжок, кажу: «Дайте когось з хлопців покличу, щоб речі забрали…» Вони такої реакції не чекали, бо ж це мав бути тиск на мене, я мав злякатися і поступитися. Так і не наважились в той день мене закрити. Справа тягнулася два роки. Дійшла до Верховного суду, і зрештою ми виграли.

Ці два роки були дуже непростими. Я був без роботи, бо за старим процесуальним кодексом адвокат, проти якого порушений кримінал, не міг здійснювати захист. Але я розумів, що мова йде не тільки про мене і мого клієнта, а про всю систему. Бо здатися означало б показати, що такі методи діють, і адвокатів можна залякувати».

Правоохоронці, які фабрикували справу проти Олега Антонюка та його підзахисного, зрештою самі опинилися під підозрою. Щоправда, нікого із них не засудили, але посади таки втратили. За іронією долі, поліцейський, який вручав підозру про вчинення злочину Олегові Антонюку, за кілька років проходив у нього стажування, щоб почати адвокатську практику.

«Треба людей пробачити, – сміється Олег Антонюк на запитання, чи «завалив» цей стажист навчання. – Насправді, я ж розумію, що його просто використали в цій ситуації. Для чого тримати образу?».


Хороший організатор, талановитий співрозмовник. Такими словами Олега Антонюка описують колеги. І жартома додають: «Він як бронепотяг: непохитна стіна, яка ніколи в житті не впаде, перед Олегом – обсиплеться. Перед ним падають всі стіни і всі двері відчиняються».

За плечима Олега Антонюка – серйозний адвокатський досвід. Посвідчення отримав іще в 2005 році. До цього працював в правоохоронних органах, тож основною спеціалізацією вибрав саме кримінальні справи.

«З криміналом працювати непросто. Якщо в господарських і цивільних справах на кону стоять гроші чи якісь інші матеріальні втрати, то в криміналі це – свобода, яку клієнт може втратити. А що може бути дорожче за свободу? Тому відповідальність в таких справах в рази більша», – каже адвокат.

 

Дмитро БУРДА. Справа про «підроблену» смерть

«Особлива справа? Всі вони такі. Комусь господарські справи можуть здатися не надто цікавими, бо часто це – рутинна і монотонна робота. Але часто вони «обростають» десятками інших справ, в тому числі – кримінальних.

Розкажу про одну таку історію. Я представляв інтереси двох чоловіків, яких рейдерським способом викинули із співзасновників фірми. Провели таємно збори, забрали все майно. Ми довго боролися за їхнє поновлення. Тим часом нове незаконне керівництво зайнялося бурхливою діяльністю, теж подавали різні позови… Підкуповували людей, не гребували будь-якими методами. Це все заплуталося в немалий клубок справ.

Але вдалося з’ясувати одну цікаву обставину. Під час переоформлення документів, фірму записали на тещу одного із тих рейдерів. І сталося непередбачуване – вона померла… Ті швидко підробили довідку про смерть, бо ж потрібно було оформити довіреність і далі переписати фірму від її імені. Нам вдалося довести підробку довідки про смерть, була відкрита кримінальна справа.

Зрештою, ми відстояли інтереси клієнтів, повернули їм фірму. Але цей випадок став дуже показовим, дав зрозуміти, як важливо мати знання в різних сферах. Навіть коли ти «воюєш» у господарському спорі, може «випливти» кримінал. Ми багато радилися у цій справі з колегами і їхній досвід був дуже цінним».


Дмитра Бурду у команді «Прадо» цінують за особливий талант. Колеги кажуть, що він вміє настільки чітко бачити усі «підводні камені», що після його «ока» не страшно мати справу у суді навіть із найбільш «зубастими» опонентами.

«Ми радимося одне з одним стосовно усіх справ, дуже часто дискутуємо. Кажуть, дві голови – добре, а у нас – можливість побачити ситуацію з п’яти різних ракурсів. До того ж, у команді є Дмитро, який вміє так аргументовано розкритикувати, як ніхто. Він бачить деталі, які 99% юристів ніколи б в житті не помітили. Якщо він не «розбомбить» справу – можна сміливо йти в суд», – діляться своїм секретом адвокати.

Серед справ, за які найчастіше береться Дмитро – адміністративні, господарські, податкові.

«Здається, що ці справи нудні, але, якщо кримінальні тримаються на двох книжечках – Кримінальному і Кримінально-процесуальному кодексах, то моя сфера – це ціла бібліотека», – каже Дмитро.

 

Володимир КРАСУН. Справа про екс-партнерство

«У мене такий характер, що «чіпляють» всі справи, до жодної не лишаюсь байдужим. Колеги часто заспокоюють, щоб не брав усе так близько до серця… Тому всі справи для мене по-своєму особливі.

Розповім про один господарський спір. Як це часто буває, він складався з декількох судових проваджень. Людина приходить нібито з однією проблемою, але щоб її вирішити необхідно виконати багато різних дій: по одному питанню – підготувати і пред'явити позов до суду, по іншому – скаргу в якусь інстанцію. Так спір обростає в цілий комплекс справ, які треба супроводжувати.

Тоді за допомогою звернувся іноземний бізнесмен з проханням захистити його інвестиції. Він разом з українським партнером вклали достатньо серйозну суму та майно в спільне підприємство в Україні. Але з часом між ними виникли непорозуміння стосовно того, хто скільки вніс і як це розділити. Це був класичний корпоративний спір, який потяг за собою велику кількість інших спорів... Частина майна була в оренді. Десь документи не оформили. Стояло питання підтвердження розміру часток. Треба було по крупинках все збирати.

В подальшому була не одна така справа і практика показала, що найкраще для всіх, коли сторони приходять до мирової угоди. У цій справі сторони теж сіли за стіл переговорів. Умови, на яких вдалося домовитись, можна вважати справжньою перемогою».


Володимир Красун – це скрупульозність помножена на досвід і здатність штудіювати норми права до найменших деталей.

«Якось попросив Володимира допомогти в одній справі. Щоб поділився своїм баченням, а у відповідь отримав розписаний посекундно план дій. У ньому були передбачені різні варіанти поведінки опонента в суді і, відповідно, на кожен із цих варіантів – запропонований алгоритм дій», – розповідає про Володимира колега.

«Позичив у нього Кримінальний процесуальний кодекс, і кудись поклав… Не міг знайти і зізнався чесно, мовляв, відкуплю. А він у відповідь: «Ти що? При чому тут кодекс? Важливо те, що на полях…» І справді, ви б бачили ту книжку. Там – нотатки, поверх нотаток – ще нотатки, а на тих нотатках – іще якісь зауваження…» – пригадує інший колега.

Здатність скрупульозно вичитувати документи і рахувати цифри вплинула на вибір справ, над якими Володимир працює найчастіше. Це – господарські та податкові спори.

«Правило «Клієнт завжди правий» в адвокатів не працює. При всьому бажанні допомогти, не завжди можливим є досягнення результату, якого бажає клієнт. Головне – дотриматись закону і роз'яснити клієнту законний спосіб вирішення його справи», – каже Володимир.

 

Олег УСАЧЕНКО. Справа про «катування» по м’якому місцю

«Мій клієнт працював черговим по режиму в центрі надання соціальної допомоги для дітей в одному із районних центрів. У цей заклад відправляють дітей, яких знаходять на вулиці чи забирають з неблагополучних сімей. 

Директорка цього центру звільнилася і підняли питання про нового керівника. Мій клієнт був одним із кандидатів на посаду директора. І от за тиждень до виборів донька іншої кандидатки (вона теж працювала у Центрі – психологом) пішла до прокуратури із заявою, що цей чоловік нібито катує дітей. І до заяви додала покази дітей, які вона відібрала як психолог.

Прокуратура порушила кримінальну справу за ст. 127 – катування. Це – від 5 до 10 років позбавлення волі.

Насправді ніякого катування і близько не було. Мій підзахисний – колишній військовий. Його робота полягала в тому, щоб стежити за режимом. І от, коли він ловив якогось вихованця з сигаретою в кущах, викликав до себе в кабінет і «виховував» паском по м’якому місцю.

В українських судах вже є практика щодо катування, я був із нею знайомий. Це були справи про те, як людям відрізали пальці, як топили у відрі з водою, як душили... була одна історія, коли людину п’ять днів тримали в сейфі… У цих справах було чітко визначене формулювання, що таке катування. Це зовсім не про – паском по одному місцю…

Дітей із центру, яких нібито катував мій підзахисний, обстежили. Із 20 скаржників у 18-ти взагалі не знайшли найменших синців, у двох були якісь садна.

Дітей опитували: «– Катував? – Катував. – А що ти далі робив після катування? – Пішов дивитися телевізор»…

У суді ми не приховували, що чоловік вдавався до таких сумнівних методів виховання, але доводили, що це – не катування.

На суді у нього питали: чого ж ви не дали запотиличника? для чого в кабінет викликати і там потайки бити? А він пояснив: привселюдно – це було б приниження, а до дітей в центрі ставився як до своїх: бо за куріння їм би теж обов’язково перепало б.

Зрештою ми довели, що ніякого катування не було, лише – нанесення ударів. Прокуратура не погодилася з таким рішенням і подала апеляцію: мовляв, було катування і – все. Апеляція відмовила. Подали касацію. Касаційний суд скасував рішення і відправив на новий апеляційний розгляд.

Знову – засідання, знову – викликають свідків. Уже половина з тих дітей стали повнолітніми. Під час виступів почали говорити: «Та ми взагалі поважаємо його, найпоряднішим був з усіх вихователів. Хоч трохи давав нам «чортів» за те, що чудили. Переживав, як за своїх, хотів, щоб ми за розум взялися…».

Із 20 дітей 14 забрали свої скарги. Суд залишив найперше рішення в силі. Але прокуратура бере і знову подає касаційну скаргу до Верховного суду. І той знову скасовує… Справа вдруге повертається до Апеляційного суду, потрапляє на розгляд до голови суду Петра Тодосьовича Філюка. Він дуже скрупульозно підійшов до справи. Направив запит в Харківську юридичну академію, щоб надали ґрунтовне роз’яснення, де межа між нанесенням ударів і катуванням. І вони розписали: біль має бути нестерпним, страждання доходити до крайньої ступені, і так далі.

Тоді знову взявся допитувати «закатованих»: чи був біль нестерпним? Їм вже взагалі по 20-ть було… Кожного ретельно допитав, описав все на 15 сторінках. Прокуратура знову пробувала оскаржити, але вже – марно.

Чотири роки з цією справою жив. І досі не розумію такої впертості прокуратури. За той час уже змінилося кілька прокурорів, але продовжували наполягати на катуванні...».


Про Олега Усаченка колеги кажуть, що в спільній справі часто допомагає його поміркованість та здатність мислити «холодною» головою.

«Він любить покопатися в «нутрощах» законодавства та судової практики… та й не тільки в юриспруденції. Його ерудиція в різних сферах життя не втомлює дивувати», – діляться колеги.

«Я завжди працюю з задоволенням – люблю розбиратись в юридичних тонкощах. Кожна справа унікальна, двох однакових практично не буває», – каже про роботу Олег Усаченко.

До адвокатської практики Олег Усаченко проходив службу в СБУ, у відділі, який займався боротьбою з контрабандою та порушенням митних правил. Тож і тепер свої знання та досвід використовує під час надання правової допомоги у такій категорії справ.

 

Борис ШУМСЬКИЙ. Справа про любов на 14 мільйонів

«Коли брався за цю справу, то думав, що це – типова історія про борги. Та коли поговорив з клієнткою, виявилось, що справа – дуже пікантна... Молода дівчина – 21 рік, донька заможного бізнесмена, «влипла» в любовну історію, повірила в душевні «казочки» шахрая і підписала документи на 14 мільйонів гривень!

Тоді якраз почалися події на Сході, люди активно волонтерили, тема АТО для багатьох була болючою. Моя клієнтка вчилася закордоном, але багато допомагала військовим в Україні і дуже переймалася цією темою. Одного разу під час поїздки додому скористалася «Бла-бла-каром». За кермом був дорослий кремезний чоловік, назвався військовим. Познайомились, розговорились, втерся в довіру. Цей чоловік – шахрай із досвідом і такі вміють добре «заговорити зуби». Продовжили спілкуватися через інтернет, розказав їй історію, що він – суперзасекречений працівник СБУ, бере участь в таємних операціях, що нібито був поранений. Навіть показав шрам на животі. Його, правда, отримав не в бою, а під час бандитських «розборок», бо вже на той час багато кого хотів «кинути». Одним словом, закрутилася «любов». Зізнався, що має сім’ю, але запевняв, що так сильно її любить, все на світі кине і вони одружаться…

Дівчина повірила. Навіть з батьками познайомила. Батько на той час був дуже хворим, але попередив доньку, що, схоже, вона зв’язалася з шахраєм. Але хто слухає батьків в таких ситуаціях? Тим часом батько помер, залишив їй певне майно, нерухомість. Одного дня «коханий», з яким уже склалися довірливі стосунки, попросив йому допомогти. Мовляв, має якісь господарські справи в судах і щоб підтвердити його матеріальне становище, попросив підписати розписку нібито він позичив їй 14 мільйонів гривень. Вона підписала.

Далі були ще якісь схожі прохання, які дівчина не схотіла виконувати і під цим приводом вони розсварилися. А за якийсь час – приходить позов із суду: екс-«коханий» позивається, щоб віддала 14 мільйонів!

З юридичної точки зору – складна ситуація. Є розписка, де чітко написано: «Я, така-то, отримала від такого-то позику…» Для того, щоб довести правду, довелося по крупинках збирати факти. Спочатку – ціле досьє на нього. Хто він, яким майном володів, що не мав можливості позичити такі великі гроші, бо їх у нього просто бути не могло. З іншого боку, ретельно доводив її майнове становище і те, що вона ніяк не могла за кілька місяців потратити 14 мільйонів. Ще одна обставина: він стверджував, що дівчина приїхала до нього в Луцьк, взяла позичені гроші, сіла в автобус і поїхала з ними в Рівне… Я зачепився за цей факт, бо виходило, що 14 мільйонів навіть банкнотами по 500 гривень – це дуже велика маса грошей, вагою приблизно як сама дівчина. То ж вона їх ніяк не могла сама забрати. Усі ці факти по одному були непереконливими доказами, але зліпивши їх до купи, вдалося відстояти правду в суді і зберегти майно доброї, довірливої дівчини».


Борис Шумський – наймолодший в команді, проте за його плечима – уже більше п’яти років адвокатської практики. Його профіль – сімейні справи і так звані службові злочини: хабарі, зловживання службовим становищем, незаконні звільнення.

Колеги кажуть про Бориса, що він має надзвичайну юридичну «хватку». А ще – найбільший оптиміст серед них і має неабияке почуття гумору.

«Більшість клієнтів недоговорюють правду. Вони приходять зі своїми версіями і ніби випробовують: повірить адвокат чи ні? Якщо повірить – значить, і з суддею «прокатить». Але це дуже неправильна позиція, через яку можна серйозно поплатитися. Якщо адвокат буде від початку знати правду, йому буде легше захистити людину», – каже про роботу адвокат.

* * *

Об’єднання адвокатів «Прадо» розташоване у Луцьку за адресою: вул. Паркова, 5.

Контактний телефон: 0332 724 500, 067 332 01 45.


Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.

#БудьПершим — підписуйся на нас у соцмережах:
Попередня новина Нова квартира - нова техніка: «Інвестор» та «Фокстрот» запустили програму знижок
Наступна новина «Наших побажань не врахували». У Луцьку мешканці не задоволені капітальним ремонтом двору
Схожі новини