Олександр Котис — дослідник та популяризатор історії Луцька. Він може годинами захопливо розповідати про унікальну історію нашого міста.
Перший записав історії про п’ять важливих, але маловідомих місць у Луцьку, які, каже дослідник, вплинули на сучасну Волинь та Україну загалом.
Садиба Зайковського (Ярощука, 9)
Справжня шляхетська садиба на вулиці Ярощука, 9 збудована у 18 столітті. Вона належала родині Зайковських та передавалась кожному наступному спадкоємцю. Остання, кому належала ця садиба з родини Зайковських – Аделіна Зайковська. Далі ж помешкання або покинули, або націоналізували – достеменно невідомо.
Територія садиби була вражаючою, парк простягався аж до річки Сапалаївки. Усе це належало Зайковським. Згодом ці ділянки почали продаватись та забудовуватись.
Попри те, що в містах на Волині шляхта, як правило, не проживала, шляхетська історія для нашої області має велике значення. Це навіть більш притаманно Волині, аніж, до прикладу, козацька історія.
Польський історик Роман Афтаназі написав книжку «Шляхетські резиденції на колишніх землях Речі Посполитої», у якій вказав, що у 150 населених пунктах історичної Волині існували шляхетські палаци. Насправді їх було дещо більше. Усі ці палаци були неабияк красивими та вирізнялись з поміж інших будівель. І той факт, що у Луцьку зберігся цей будинок, дозволяє зрозуміти історію шляхти в контексті нашої області.
Сьогодні ж це звичайний житловий будинок, який починає втрачати свої шляхетські риси.
Редакція єдиного у світі караїмомовного журналу (Лесі Українки, 59)
Якщо відверто запитати у себе, чим Луцьк може бути важливим для туристів з усього світу, то є дві відповіді: з’їзд Європейських монархів і караїмська історія.
Караїми - це народ, який походить з Криму, але ще у 14 столітті, як вважають історики, Вітовт їх розселив на території Великого князівства Литовського, в тому числі й у Луцьку.
Караїми жили тут до Другої світової війни. Луцько-караїмська громада «дала» дуже багато караїмських письменників, вчених та науковців світового рівня. Найважливіші караїмські діячі походять здебільшого з Луцька.
Будинок на вулиці Лесі Українки, 59 (зараз тут ювелірна крамниця «Золотий вік» і кав’ярня «Фрасуа») збудований у 20 столітті. У ньому жило декілька поетів, в тому числі — Олександр Мардкович. Він був не просто поетом, а й видавцем єдиного караїмомовного журналу у світі.
Насправді, цей факт робить велику честь Луцьку, адже подібні журнали почали видаватись згодом у невеликий кількості, а от журнал Мардковича у 30-тих роках був єдиним у світі.
В цьому будинку була його редакція. Журнал мав назву “Карай Авази” (ред, - Голос караїма). Адреса була Ягелонська, 95. Журнал містив у собі багато караїмської поезії та статті на історичну тематику.
Однак це не єдине досягнення Мардковича. У цьому ж будинку був створений та виданий караїмо-німецько-польський словник. Загалом будівля була зведена за кошти Олександра Мардковича, який паралельно працював помічником нотаріуса.
Згодом будинок націоналізували. До рук Олександра Котиса потрапила скарга, написана власноруч Мардковичем, у якій він просив колишній магістрат ( міська рада, - ред.) не відбирати у нього житло, адже чоловік не має засобів до існування.
Стик двох будинків, межа двох століть (Кривий Вал, 28)
На вулиці Кривий Вал, 28 впритул стоять два будинки. Той, що ліворуч, збудований у 1902 році, праворуч — у 1938 році. Лінія, що розділяє їх, ніби розділяє 19-те і 20-те століття. Цікаво, що в одного будинку - всього два поверхи, а в іншого – три, що ще більше підкреслює різницю епох.
Це, ймовірно, відображення зустрічі двох епох. На думку істориків, епоха 19 століття тривала до 1914 року, коли почалась Перша світова війна. А от після 1914-го почалось 20-те століття, що принесло урбанізацію, індустріалізацію, модернізацію, бурхливий розвиток культури, розрив традицій.
Надмогильна плита луцького бурмистра (вул. Данила Галицького,1)
«Тут похований Григорій Посолейкович - бурмистр мєста Луцького», - написано на плиті на вулиці Данила Галицького, 1. Це єдиний збережений об’єкт, який розповідає про магдебурзьку історію Луцька.
У 15 столітті Луцьк отримав магдебурзьке право і став стрімко розвиватись. У місті з’явився магістрат ( зараз - міська рада). Його очільник носив звання бурмистра.
Ця надмогильна плита належить одному з них – Григорію Посолейковичу, похованому у 16 столітті. Тоді на цьому місці було православне кладовище.
Історія магдебурзького права — це те, що відображає розвиток Луцька в європейських традиціях. А ця плита – єдине фізичне нагадування про цей етап в житті міста.
Стіна старого домініканського костелу (поблизу Драгоманова, 26)
Перший домініканський костел збудували у Луцьку за кошти князів Вітовта та Ягайла у 1390 році. Нині від нього залишився лише фрагмент стіни, який можна побачити на вулиці Драгоманова, поблизу будинку №26.
Домініканський орден – перший католицький орден, який з’явився у Луцьку. Монастир згорів в кінці 18 століття і усе, що від нього лишилось — шматок стіни.
А той монастир, який ми бачимо зараз, це — другий. Але розповідати варто не про усім відомі факти, а про щось унікальне. До прикладу, лишень нещодавно історики виявили «Луцький Градуал». Це збірка піснеспівів, які виконувались під час католицьких месс.
Цей «Луцький Градуал» походить саме від домініканського костелу і датований початком 17 століття (400 років). Його знайшли, оцифрували і зараз його можна побачити в електронному варіанті, в достатньо хорошій якості. В цьому градуалі збереглись ноти тодішніх співів. Звісно, вони дещо відрізняються від сучасної нотної грамоти, однак, рух мелодії зрозуміти можна.
Якщо вже розповідати про музичне життя історичного Луцька, то і варто зазначити про Луцьку капелу бандуристів. Ми ж знаємо історію про розстріляне Козацьке віче, хоча ця інформація не правдива і не підтверджується ані документами, ані історичними фактами.
А от Луцька капела бандуристів дійсно існувала в 30-тих роках. Її заснував Модест Левицький — бандурист, який викладав в Луцькій українській гімназії. І ця капела була створена з учнів цього закладу. Саме на прикладі цієї капели можемо бачити яскравих представників музичного Луцька.
Текст і фото Юлії ГАЛЕЦЬКОЇ