Почався третій раунд славнозвісної 19-ї позачергової сесії Луцької міської ради. У залі потужно, певною мірою – злісно лунав голос чоловіка на інвалідному візку:
«Ви що хочете по кістках пройтися? У вас совісті немає. Я знаю, що таке смерть! Я в очі дивився їй, а вона – мені».
Це були слова депутата від «Солідарності» Артема Запотоцького.
Я досі чітко пам'ятаю його шалений вираз обличчя.
У той день позначка на календарі зупинилися на 15 березні. За тиждень після цього ми домовилися записати інтерв'ю, проте через ряд причин зробити це вдалося лише через два з половиною місяці.
Зустрітися домовилися в Артема вдома. На подвір'ї мене зустрічає сам Артем та його кум, а також дві собаки.
Ми переходимо на інший бік подвір'я, сідаємо в альтанку.
«Сам будував дім. Там, де ти заходив, праворуч, – то старий будинок, ще з 1926 року, там я виріс. А тут тепер живу з дружиною та дітьми», – розповідає Запотоцький.
Кілька хвилин говоримо про ситуацію в місті «Off record», після чого я вмикаю свій диктофон.